Автомобілі позаминулого століття – чому такі і що ми втратили
Це схоже на епоху динозаврів: жили-були в доісторичні часи, але мали свої сенс і логіку, успішно розвивались і досягли певної досконалості. Чому автомобілі XIX ст. були такими дивними і що ми могли б запозичити у них зараз?
Навіть для тих, хто більш-менш “у темі”, автомобільна історія починається після 1900-го року. Субтильні, але жваві і численні моторні екіпажі початку ХХ століття ми бачимо у кінохроніці, на фото і у фільмах.
Між тим, мало хто знає, що в багатьох країнах Європи автомобіль був цілком нормальним явищем ще до того. Наприклад, у Франції станом на 1899 рік існувало більш як 500 автовиробників, та і Німеччина, хоч і відставала, могла похвалитись 76-ма брендами. Так, ті машини з повним правом можуть називатись автомобілями, але як ж вони відрізнялись від нинішніх!
Ми спробували розібратись, чому автомобілі позаминулого століття при тому ж функціоналі мали такий дивний вигляд і що ми як споживачі від того часу втратили.
Великі і тонкі колеса. Дійсно, перше, що впадає в око на авто стотридцятирічної давнини – це велетенські колеса завширшки не більше нинішніх мопедних. В принципі, вже тоді ніщо не заважало робити колеса у більш звичних нам пропорціях, але навіщо? Тоді колеса ще не були накриті кузовом, і значить, не відбирали у ньому корисний простір. Натомість великий діаметр покращував прохідність і плавність ходу на тогочасних шляхах; які, нагадаємо, були або брукованими, або грунтовими.
Висока посадка пасажирів. Це був прямий прояв спорідненості перших автівок з типовими кінними екіпажами тієї пори. Певно, варто нагадати, що авто одного з його визнаних винахідників – Готліба Даймлера – було нічим іншим як кінним візком з прилаштованим на нього бензиновим мотором. Розташування сидінь на значній висоті пояснювалось тими ж великими колесами і залежною підвіскою осей на громіздких еліптичних ресорах. І оскільки в цьому тоді не вбачалося принципових мінусів, жодних конструктивних заходів для зниження висоти сидінь каретні майстри і перші автомобільні конструктори не вживали.
Нинішній споживач – водій і пасажир – може побачити у високо розташованому салоні певний плюс: в тодішні авто люди заходили, а, вибачайте, не залазили, згинаючись, як тепер.
Спиною вперед. Розміщення пасажирів за схемою Vis-a-Vis, тобто обличчям один до одного, було популярним ще у кінних фаетонах. Тому не дивно, що така компанійська посадка перейшла і на моторизовані екіпажі. Велетенський плюс був у тому, що всі учасники поїздки бачили один одного і тісне спілкування тривало протягом усієї мандрівки. Погодьтеся, це те, чого людям бракує і зараз. Пізніше із зрозумілих причин водія довелося з такого спілкування вилучити, а разом з ним і того, хто сидів пліч-о-пліч з ним.
Відсутність керма. Період, коли на автомобілях замість круглого керма були рукоятки – одна довга, дві чи чотири коротких – виявився недовгим. Питання було суто інженерним: на перших авто (найперші Benz Patent Motor-Wagen і Daimler Motorkutsche у том числі) передні керовані колеса повертались як у воза – разом з віссю. А це потребувало більшого зусилля від водія, що і було реалізовано за допомогою довгого важеля – рукоятки. І як тільки конструктори створили відому нам і тепер рульову трапецію з синхронним поворотом коліс, з’явилася змога використати на машині щось на кшталт суднового штурвалу; який вже за кілька років став звичним нам кермом.
Коротко
Так, у позаминулому столітті машини були дуже не схожими на нинішні. Адже це була пора не те що визначення компонування автомобіля, а взагалі народження концепції механічного транспорту як такого. Якби технічний прогрес зовсім трохи ухилився вбік, масовий автомобіль цілком можливо став би не бензиновим, а паровим чи електричним. Проте ще до того, буквально на межі століть, основні елементи вже стали на свої місця: пасажирський салон, двигун, трансмісія, ведуча вісь – і автомобіль став все більш схожим на нинішній.