Антон Грушецький в інтерв’ю РБК-Україна про завершення війни, вибори і опитування КМІ

Антон Грушецький, виконавчий директор КМІС (фото: Ігор Кузнєцов/РБК-Україна)

Повномасштабна війна затягнулася, і 2025 рік українці "закривають" в стані невизначеності і тривоги. Але приймати ультиматуми агресора ми точно не готові, свідчать опитування. Про ставлення наших громадян до завершення війни, до корупції, про довіру до США і ЄС та про те, що попри тривогу й виснаження продовжує "тримати" наше суспільство, – в інтерв’ю виконавчого директора КМІС Антона Грушецького РБК-Україна.

Головне:

• Чи готові українці до переговорів і де проходить межа компромісів з РФ?
• Чому замороження лінії фронту можливе, а поступки агресору – ні?
• Наскільки українці довіряють США та Європі?
• Як змінилося відчуття єдності українців і чому 2022 рік був нетиповим?
• Чи справді соцмережі відображають реальні настрої людей?
• Як корупційні скандали впливають на довіру до влади під час війни?
• Українці втомилися, але капітулювати не збираються. Що сьогодні допомагає нам зберігати відчуття сенсу?

Про завершення війни і готовність до компромісів з РФ

– Недавно вийшло нове опитування КМІС щодо питань війни, миру, довіри до західних партнерів, внутрішньої ситуації. Що в цьому опитуванні показове і чи змінили українці свої думки?

– Для нас найбільш показово те, що громадська думка стосовно війни і миру за останній період суттєво не змінюється. І в цьому серед людей є своєрідний консенсус: з одного боку, більшість українців відкриті і до перемовин, і навіть до важких компромісів.

Загалом українці не є перешкодою, як дехто любить нас звинувачувати, у досягненні миру політико-дипломатичним шляхом. Більше 70% українців були готові прийняти варіант, пропонований Європою. Той, який включає заморожування лінії фронту, але отримання Україною певних гарантій безпеки. І, звісно, без жодного офіційного визнання окупованих Росією територій офіційною частиною РФ.

При цьому зберігається тенденція – абсолютна більшість українців відкидають варіант, який би передбачав офіційне визнання частини наших територій російськими, виведення військ з територій, які Україна контролює, суттєве скорочення армії і те, що у нас не буде надійних гарантій безпеки. Більше 70% українців це відкидають, приблизно стільки ж було і у вересні.

У українців є розуміння: ми готові до миру навіть при замороженні лінії фронту, але йти на вимоги, які висуває Росія – це для українців неприйнятно. 63% відповідають, що ми готові терпіти війну стільки, скільки необхідно для досягнення прийнятних для України умов.

– Виходить, навіть коли війна триває вже так довго, більшість українців не готові на поступки ворогу?

– Так, попри виснаження, ми не готові поступатися. Одна з емоцій, які відчувають українці – це психологічне виснаження. У нас близько 70% на пряме запитання, що вони відчувають, що їхнє психоемоційне здоров’я погіршилося після початку вторгнення РФ. І є доволі висока тривожність.

Ще одна емоція українців зараз – це невизначеність. Якщо запитати, скільки ще триває війна, третина українців скажуть: ми не знаємо. Не знаємо і не можемо сказати, бо ситуація дуже невизначена.

Але при цьому українці усвідомлюють, що ми не тільки здатні, а й повинні чинити опір. Бо все одно Росія сприймається як екзистенційна загроза, і це залишає не так багато простору для компромісів.

– Тобто в такому собі стані невизначеності, але з розумінням того, що Росія – екзистенційна загроза, українці наближаються до 2026 року?

– Так, але це така доволі вже стабільна тенденція. Ми і минулого року, і цього року раніше ставили людям це питання: яка мета Росії у війні? І 60-70% війни стабільно відповідають, що мета Росії – фізичне знищення українців або знищення української нації. Тобто є чітке усвідомлення, що РФ становить екзистенційну загрозу.

І, до речі, ще великий відсоток каже: навіть якщо Росія і не хоче знищити українську націю, то точно хоче захопити більшість наших територій і встановити там маріонетковий режим. Люди розуміють, що Росія не збирається зупинятись, що вона збирається продовжувати агресію.

Лише невелика частина українців вважає, що тут є якісь прості рішення. Як деякі партнери нам кажуть: “віддайте Донбас і війна закінчиться”. Українці цю точку зору не поділяють.

Більшість українців на тлі триваючих оюстрілів впевнені, що треба продовжувати опиратися ворогу, – Антон Грушецький (фото: Ігор Кузнєцов/РБК-Україна)

І в опитуванні, яке ми недавно опублікували, лише 9% українців очікують на завершення війни до початку 2026 року, і ще лише 14% очікують це хоча б в першій половині 2026-го. Одна з причин – люди розуміють: не те щоб не можна досягти домовленостей, а Росія сама не збирається війну завершувати.

Навіть у випадку мирного плану, який передбачає надійні гарантії безпеки для України (план України і Європи), у вересні близько 60% відповідали, що Росія, скоріше за все, знову нападе на Україну.

– Це тоді повністю руйнує тези пропаганди РФ, що українці нібито готові здатися, якщо війна триватиме далі, і якщо продовжаться обстріли, якщо далі будуть блекаути тощо.

– Так, і ми в жовтні 2022 року, відразу як почалися масштабні обстріли української енергетики і відключення світла, спитали українців: уявімо, Росія знищує нашу енергетику. Що нам краще – йти на перемовини, йти на важкі поступки чи продовжувати опиратися? Більшість відповіли, що треба продовжувати опиратися.

Зараз у нас ситуація аналогічна: обстріли лише зміцнюють відчуття того, що Росія – це терорист, росіяни – це терористи, і вони будуть продовжувати знищення нашої інфраструктури.

Те, що нещодавно говорив президент, і ми чуємо від наших респондентів з усіх куточків України: нам потрібні в першу чергу не питання територій, а параметри безпеки проти повторної російської агресії. Українці хочуть почути: як ви забезпечите те, щоб Росія знову не напала?

І моє таке особисте спостереження – 2022 рік був романтичним роком. Попри тяжку ситуацію і наступ РФ з різних сторін, тоді люди думали, що західні партнери нарешті прозріли і ми отримаємо всю обширну підтримку для відбиття нападу агресора. Що нас чекають в ЄС, в НАТО, і ми туди рухаємось максимально швидкими способами.

Якби в 2022 році нам пропонували еквівалент 5 статті НАТО, це б українці сприйняли з великою надією. А зараз українці стали такими прагматичними і навіть цинічними. І коли запитуємо про аналог 5 статті НАТО зараз, вони відповідають: А що конкретно це означає? Це включає військове постачання? Чи відправлять в Україну війська? Українці почали недовірливо до цього ставитись і вимагають більше конкретики.

Чи довіряють українці США та Європі

– Українці читають новини про те, як себе поводить керівництво США по відношенню до нашої країни. Чи змінили вони своє ставлення до наших партнерів в Америці?

– В тому ж опитуванні ми бачимо, що довіряють США менше третини українців. У нас є високе, біля 90%, позитивне ставлення до самих американців. Але якщо ми говоримо про довіру США як міжнародного партнера, то лише близько 20% довіряють, а половина не довіряє. Третина не визначилися. Якщо ми так не довіряємо, то вірити США на слово, що Росія більше не нападе – українці не підуть на це.

– Європейському Союзу українці довіряють більше?

– Ставлення до Європи за останній час фактично не змінилося. Біля 50% довіряють, лише п’ята частина не довіряє. 27% не визначилися, можуть довіряти чи ні.

Попри те, що США довіряють значно менше, значна частина українців продовжує вважати Європу надійним партнером. Так, у нас накопичилися питання, але й зараз підтримка європейських партнерів є важливою, щоб підтримувати морально-психологічний стан українців.

Якоїсь вікової різниці в цьому немає. Так, молоді люди можуть бути більш проєвропейськи налаштованими, але ця різниця була суттєво помітна раніше, до 2014 року і до 2022-го. Але у нас після 2022 року відбулося дуже значне вирівнювання у сприйнятті всіх демографічних категорій, і в регіонах теж, і за віком.

Тут скоріше про те, що багато людей, які не надто підтримували вступ України в ЄС, після початку вторгнення РФ усвідомили руйнівну натуру російської душі, і при цьому все одно зберігають критичне ставлення до Європи. Це видно, коли ми ставимо питання: чи бачите ви Україну у складі ЄС? Близько 90% відповідає “так”. Але якщо питаємо, чи довіряєте ви ЄС, то довіряють вже близько половини. Тобто бачити в ЄС Україну хочуть, але мають до ЄС накопичені претензії.

Про єдність, скандали і ставлення до політиків

– Як загалом змінилися українці за час війни у своїх поглядах?

– Які найбільш суттєві наслідки впливу повномасштабної війни на настрої людей? Один з наслідків – зростання самооцінки. Ми самі бачимо, що ми є сильною нацією, що ми можемо протистояти дуже сильному, підступному і жорстокому ворогу.

Навіть коли наші союзники з великими ресурсами бояться нас повною мірою підтримувати, ми все одно можемо триматися. Цей рік теж цікавий в цьому плані. У нас до травня відбувалося зниження оптимізму серед українців, а з травня він почав зростати і навіть відновив деякі свої позиції.

Останніми роками ми регулярно питаємо українців, чи рухається суспільство до єдності чи, навпаки, до розколу, а також яким люди бачать майбутнє країни через десять років. Від 2022 року оптимізм знижувався, а потім знову почав зростати.

Більшість вважає, що українці поступово долають внутрішні суперечності й стають більш згуртованими, – КМІС (фото: Ігор Кузнєцов/РБК-Україна)

В першій половині року багато українців не знали, чи можемо ми вижити без належної підтримки США. А потім українці побачили, що ми можемо вистояти, можемо продовжувати боротьбу. У нас є для цього внутрішні сили робити це разом з нашими європейськими друзями.

Зараз більшість опитаних (63%) вважають, що українці поступово долають внутрішні суперечності й стають більш згуртованими. Майже третина респондентів (30%) переконані, що розбіжності в суспільстві лише поглиблюються. Для порівняння, в травні 2025 року 61% українців також говорили про рух до єднання, а 33% – про рух до розколу.

– Якщо зайти в соцмережі, то здається, що ситуація кардинально інша – настрої погані, нічого хорошого, і ще й обурення фактично будь-чим.

– Ви знаєте, те, що ми бачимо в таких дискусіях щодня, це далеко не завжди відображає громадську думку. І одне з пояснень – інформації навколо нас так багато, і вона так швидко стає застарілою, що вона просто не встигає сформувати громадську думку.

Є яскравий приклад з корупційними розслідуваннями, які відбулися за останній період. Спершу через ці розслідування довіра до президента почала знижуватися, але оскільки зараз на порядку денному – мирні переговори, люди більше бачать новин про це і їх обговорюють. І оскільки президент в цьому контексті сприймається краще, це і підвищує довіру до нього.

І зараз показник довіри до президента фактично такий, який був на початку жовтня, тобто до розслідування (за даними КМІС, 61% респондентів заявили, що довіряють главі держави зараз). Коли новин багато, деякі стають більш пріоритетними, а інші витісняються.

Після корупційних розслідувань були певні дії з боку президента, і люди розуміють, що поки війна, нам треба зберігати інституційну стабільність на рівні президента, і у нас є більш пріоритетне питання – це війна, і президента треба оцінювати саме під таким кутом.

Знов-таки, тут ще питання, як ці корупційні розслідування описувати. Ми можемо їх описувати як ознаку того, що Україна бореться з корупцією, що у нас є незалежні антикорупційні органи і що в Україні навіть під час війни можуть проводитися розслідування стосовно високопосадовців. А можемо про це писати так, що ми безнадійно корумповані. Така друга інтерпретація є для України травматичною і небезпечною.

Чим більше люди вірять в безнадійність корупції, тим більше вони згодні на найважчі поступки, аби тільки завершити війну і взагалі хотіли б виїхати з країни. Тому нам навпаки треба позиціонувати себе як тих, хто бореться з корупцією.

Зараз приблизно 60% вважають, що Україна намагається боротися з корупцією – це навіть більше, ніж було у вересні. Звісно, прояви корупції під час війни є огидними, але українцям важливо не скочуватися в безнадійні очікування.

– Як змінюється відчуття єдності українців протягом війни? Що на це впливає найбільше?

– Близько 60% українців все одно вважають, що ми як суспільство все одно рухаємося до єдності. Хоча біля третини вважають, що ми рухаємося до розколу.

Ми насправді стали заручниками надзвичайно високого, нетипового рівня єдності у 2022 році. В 2022 році склалася унікальна ситуація: це був величезний шок для всього суспільства від сходу до заходу незалежно від статі, віку, освіти. І це стало роком потужного імпульсу до об’єднання. Звісно, порівняно з такою шоковою ситуацією, зараз не так, і рівень єднання нижчий. Але об’єктивно він все одно високий.

Наші опитування показують, що значна частина українців продовжує або донатити, або якимось іншим чином допомагати Збройним Силам. Більшість українців мають когось з рідних чи близьких у Силах оборони.

Все одно більшість суспільства долучені до процесів, усвідомлюють важливість цього питання. І ви самі бачите – коли стаються обстріли, самі люди, прості мешканці, допомагають розбирати завали. Рівень єднання є високим – хоча і не таким, як в 2022 році, бо тоді це був нетиповий показник.

У українців є чітке усвідомлення, що РФ становить екзистенційну загрозу, – Антон Грушецький (фото: Ігор Кузнєцов/РБК-Україна)

– Як змінюється протягом війни і з урахуванням корупційних скандалів українці змінюють своє ставлення до політиків всередині країни?

– Більшість українців критично ставляться до всіх основних політиків в парламенті, до всіх фракцій. Вони сприймають їх як політиків старої генерації. Люди хочуть перезавантаження політикуму після війни, і хочуть бачити когось нового. Є такий консенсус: ми критикуємо уряд, парламент. Але розуміємо, що вибори можуть бути тільки після завершення бойових дій, а в ідеалі – після підписання мирного договору.

Комусь з політиків можуть довіряти трохи більше, іншим – трохи менше, але більшість з них люди не хочуть бачити при владі. З усіх інституцій Верховній Раді не довіряють найменше. Хоча близько 70% українців вважають, що країна повинна мати доволі сильний, функціонуючий парламент. Тобто тут українці не скочуються в авторитарні тенденції і не вважають, що один сильний лідер має все вирішувати.

Україна – єдина державна? Про ставлення до питання мови

– Скільки українців переконані, що українська має бути єдиною державною мовою в країні?

– Є ті, хто спекулює на цій темі всередині країни, і Росія продовжує привносити маніпуляції. Стосовно мовної політики – тут, як кажуть, “диявол криється в деталях”. Якщо говорити про статус російської мови, то 66% українців відповідають, що єдиною державною мовою має бути саме українська.

24% вважають, що російську можна зробити другою офіційною в окремих регіонах, хоча більшість не хотіла б бачити російську офіційною саме в своєму регіоні.

А якщо ми ставимо питання, чи треба вивчати російську в школах, з початку великої війни більше половини респондентів кажуть, що її не потрібно вивчати взагалі. Залишається 38%, які вважають, що російську мову треба в якійсь мірі вивчати в школах – для розширення кругозору або щоб знати мову нашого ворога чи тому що в українці багато хто розмовляє російською мовою. Це доволі велика частка.

А цього року ми провели експеримент з різними мовними політиками. Зачитували людям деталі різних мовних політик. І побачили: більше половини українців готові підтримати варіант і жорсткої українізації, і м’якої українізації, і навіть прихованої русифікації. Нашим завданням було побачити, яка мовна політика веде до суспільного консенсусу. І найбільш консенсусною виявилася лагідна українізація.

– Що вона передбачає?

– Передбачає, що українська є єдиною державною офіційною, є єдиною в сфері навчання, що є умови для створення і поширення контенту українською. Але при цьому немає примусу щодо російської в побуті. Це такий дуже толерантний варіант, на нього згодна абсолютна більшість, близько 90% українців. І в цілому, і серед різних мовних і регіональних груп.

Якщо ми будемо рухатись в такому ключі, це буде підтримано суспільством без провокування різних конфліктних ситуацій.

За останні 15-20 років у нас відбулася еволюція від значної частки українців, які хотіли бачити російську другою державною до того, щоб українська була єдиною державною.

Я працюю в КМІС з 2008 року і можу сказати, що в наших опитуваннях питання мови було десь на 20 місці за важливістю серед різних проблем, бо українці в своєму повсякденному житті бачили цю формулу толерантного співіснування: українська мова – державна, а на побутовому рівні всі могли між собою порозумітися і це не становило проблеми. А деякі політики і наш агресивний східний сусід намагалися привнести в це питання конфлікти.

– Чи допускаєте ви, що в опитуваннях, особливо під час війни, українці якось самі себе цензурують і відповідають не так чи не зовсім так, як насправді думають?

– Звісно, під час війни багато українців під час війни мають або адаптацію, або самоцензурування. Але ми проводили експерименти, і навіть у минулому проросійськи налаштовані українці до 2022 року – вони продовжують брати участь у наших опитуваннях і щиро ділитися думками. І навіть з різними підходами вони дають досить щирі відповіді.

Хоча тут завжди питання до інтерпретації. Наприклад, є питання довіри до президента Володимира Зеленського. Йому довіряють більше 60% українців, але серед них біля 25% довіряють повністю, а 35% – скоріше довіряють. І оці другі меншою мірою хочуть його бачити його президентом знову пізніше, а не зараз, під час військових дій. Це теж певною мірою самоцензурування, але і воно відображає певну позицію. Про те, що в стані війни ми повинні бути об’єднані і продовжувати боротися.

Біля 80% українців читають інформацію саме в соцмережах, і читають переважно те, що їм ближче за світоглядом. І якщо їх улюблений автор висвітлює якусь тему, то й сама людина не вважає цю тему маргінальною. І в наших опитуваннях близько 17% щиро відповідають, що вони готові навіть на капітуляцію України. В їх оточенні і в тій інформації, яку вони споживають, це цілком нормальний погляд. І вони не бояться про це в опитуваннях відкрито говорити.

“Поки ми відчуваємо, що в наших діях є сенс, це зміцнює і самих людей, і суспільство” (фото: Ігор Кузнєцов/РБК-Україна)

Про рівень щастя і те, що продовжує нас “тримати” зараз

– Більшість українців мають низький рівень щастя і задоволеності життям, високий рівень тривожності. Що попри все це допомагає нам морально триматися?

– Дійсно, менше половини українців задоволені життям. Але за час війни люди змінили свою систему координат, вони порівнюють себе, наприклад, з військовослужбовцями, які перебувають в окопах і розуміють, що ситуація не така погана.

Ми скоро опублікуємо опитування, і там більше 60% кажуть, що продовжують відчувати себе щасливими, і цей показник за останні декілька років істотно не змінюється. А на питання, чи відчувають люди сенс у своєму житті, більшість відповідають: “так, є сенс”. Люди розуміють всі складнощі життя в Україні, але усвідомлюють, що треба продовжувати рухатись до кращого.

Якщо конкретніше, то хтось зараз реалізує себе в Силах Оборони, у когось служить хтось з рідних, це дає відчуття внеску. Хтось бачить корисність в своїй роботі. Наприклад, лікарі, енергетики, вчителі тощо. Для когось це відчуття, що є родина, і ми разом витримаємо тиск, попри всі складнощі.

Головне – більшість українців не відчуває, що життя позбавлене сенсу. А поки люди відчувають, що в їхніх діях є сенс, це зміцнює і самих людей, і суспільство.

Звісно, люди втомилися. Про втому від війни часто люблять запитувати західні медіа, і я говорю кожному західному журналісту, що втома і готовність до капітуляції – це зовсім різні речі. І капітулювати українці точно не готові. Люди розуміють, що в цій боротьбі добра і зла ми на стороні добра, і ми успішно протистоїмо ворогу, це теж додає людям впевненості. І за час війни виникло багато гумору, який допомагає нам всі ці складні події пережити. І ми їх переживемо.