У 2024 році гірничо-металургійний комплекс України сформував близько 7% ВВП і забезпечив 15% валютного експорту. Проте вже у 2025-му сектор зіштовхується з низкою системних проблем, частина з яких має адміністративне походження.
Без перегляду підходів до тарифного регулювання, фіскальної політики та підтримки експортно-орієнтованих виробників, країна ризикує втратити одну з ключових опор економіки в умовах війни.
За підсумками 2024 року експорт залізної руди сягнув 2,8 млрд доларів. Але у 2025 році більшість гірничо-збагачувальних комбінатів (ГЗК) скорочують або повністю зупиняють виробництво, а обсяги експорту знижуються. Причини кризи – не лише кон’юнктурні: представники галузі дедалі частіше вказують на дії державних інституцій як на ключовий дестабілізаційний фактор.
“Значний негативний вплив на рентабельність ГЗК справляє тарифна політика державних монополій. За останній рік вартість електроенергії для промисловості зросла вдвічі, що критично позначається на виробниках концентрату, де частка електроенергії в собівартості сягає 60%. Тарифи на залізничні перевезення зростають у середньому на 35-40% щороку, а у доларовому вираженні перевищують показники 2019-2021 років у 1,5 рази”, – вказує GMK Center.
Інгулецький ГЗК припинив роботу саме через сукупний тиск енергетичних, транспортних і портових тарифів: за оцінками підприємства, портові витрати в Україні вдвічі перевищують аналогічні в європейських портах. Крім того, значний акциз на дизельне пальне (25% вартості) застосовується навіть на паливо, яким заправляють кар’єрні самоскиди, що не використовують дорожню інфраструктуру.
“Окремо варто відзначити зміну маршруту вантажоперевезень, яку запровадила Укрзалізниця: через збільшення тарифної відстані на 257 км міжнародний інвестор АрселорМіттал Кривий Ріг змушений сплачувати додаткові логістичні витрати. За відсутності обґрунтування такі рішення можуть бути розцінені як приклад неефективного або вибіркового тарифного регулювання”, – підкреслюють аналітики.
Гірничодобувна галузь не потребує прямого бюджетного фінансування. Для стабільної роботи їй необхідне передбачуване регуляторне середовище, своєчасне повернення податкового кредиту та економічно обґрунтована тарифна політика.
“У поточних умовах кожна тонна залізорудної продукції – це валютна виручка, податкові надходження та робочі місця. Недооцінка стратегічного значення галузі стримує потенціал економічного відновлення країни та створює довгострокові ризики для її фінансової стабільності”, – вказують у Центрі.
Нагадаємо, у минулому році Україна посіла 20-те місце у рейтингу 71 країн-найбільших виробників сталі. Втім, уже у першому кварталі нинішнього року ми опустилися у цьому рейтингу на 23 місце.
Як відомо, за 5 років найбільші метпідприємства сплатили податків і зборів на суму 190 млрд грн, або $6,2 млрд. За підсумками 2024 року сплата податків і зборів чотирьох металургійних компаній становила 1,6% надходжень до бюджетів усіх рівнів. Але у разі зростання тарифів державних монополій, передусім вантажного тарифу УЗ, бюджет ризикує втратити джерело прибутку, адже виробники почнуть закривати підприємства.