Володимир Паніотто в інтерв’ю РБК-Україна про суспільні настрої, переселенців, війну і вибори
Соціолог Володимир Паніотто (фото: надані співрозмовником)
Як українців змінила війна, чи доречно зараз говорити про вибори, які шанси на перемогу в них у діючого президента Володимира Зеленського й чи будуть популярними "партії військових" вже у мирний час – у інтерв'ю Володимира Паніотто для РБК-Україна.
Головне:
- Коли звичні речі опиняються під загрозою, вони набувають більшої цінності. Що зараз є важливим для українців і як їх змінює війна?
- Як ставляться до ВПО в громадах і чи змінилося ставлення до тих, хто виїхав за кордон?
- Скільки біженців повернеться додому після війни і чи виїдуть з країни чоловіки, коли для них відкриють кордони?
- Чи конвертується підтримка Зеленського після розмови в Овальному кабінеті в його підтримку на виборах?
- Як зміняться результати виборів, якщо в них буде брати участь Залужний?
Коли під загрозою опиняється саме існування – безпека, дім, близькі поруч – змінюється і сприйняття щастя. Через вимушені обставини для українців стало цінним те, що здавалося буденним: мати світло і воду, спати без обстрілів, бачити рідних. За час війни люди змінили своє відчуття “нормальності”. Змінилися й самі українці, каже соціолог, провідний дослідник суспільних настроїв, генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології Володимир Паніотто.
Україна в ці роки зробила стратегічний вибір – підтримка вступу до ЄС і НАТО залишається стабільною. Хоча оптимізму стає менше, готовність боротися не зникає: кількість тих, хто морально налаштований на тривалий спротив ворогу, вдвічі перевищує тих, хто до цього не готовий.
Українці здатні гуртуватися, коли бачать загрозу і не тільки воєнні удари, а й інформаційні. Після скандалу в Овальному кабінеті зросла підтримка Володимира Зеленського, це було схоже на ефект “гуртування навколо прапора” на початку великої війни. Але ця підтримка скоріше емоційна, і навряд чи переросте в електоральну підтримку, вважає фахівець.
Про те, чи можна бути щасливим під час жорстокої війни, про зниження оптимізму у українців і про те, чи варто оприлюднювати електоральні рейтинги, коли вибори в осяжній перспективі навряд чи будуть – в розмові Володимира Паніотто з РБК-Україна.
Про оптимізм, переживання втрат і “формулу щастя”
– Попри складні обставини війни, більшість українців і зараз залишаються оптимістами. Але все менше людей вважає, що країна рухається в правильному напрямку. Про що це говорить – втому, розчарування?
– Дійсно, реалії першого року повномасштабної війни (2022 рік) відрізняються від реалій на четвертий рік війни (2025 рік), що помітно і з динаміки деяких показників суспільних настроїв. Зокрема, дещо знизився і рівень оптимізму і кількість тих, хто вважає, що країна рухається в правильному напрямку. Проте насправді, попри всі жахливості трьох років, українці зберігають і оптимізм, і почуття емоційної належності до України, української нації та її долі.
Тому хоча деякі показники і знизилися, але з точки зору всенародного опору ситуація лишається такою ж. Це і готовність терпіти війну стільки, скільки потрібно, і незгода йти на територіальні компроміси, і емоційний стан.
Це не стільки ознака розчарування, скільки прояв втоми, психологічного виснаження і більш прагматичного погляду на ситуацію. У 2022 році суспільство переживало піднесення, ефект “згуртування навколо прапора”. У 2024-25 роках воно поступається місцем рутинному стресу і відчуттю невизначеності. Але при цьому залишається ядро стійкості, що тримає суспільство на плаву.
– Українці здатні об’єднуватися в критичні моменти, але потім починається критика. Чи бачите ви таке зараз?
– Так, ми спостерігаємо класичну хвилю емоційної мобілізації, яка поступово змінюється раціональнішою фазою. У 2022–2023 роках критика влади майже зникла, рівень довіри до президента, уряду, армії був максимальним. Але наприкінці 2023 після невдалого контрнаступу стало ясно, що війна надовго. Тому поновилося політичне життя, опозиція почала більш активну боротьбу, влада стала теж більш активна щодо опозиції.
На жаль, дуже часто політична боротьба стає безвідповідальною і зменшує згуртованість і боєздатність суспільства, – Володимир Паніотто
У 2024 році ми фіксували зростання критичності, зокрема щодо дій влади, оборонної політики, корупції тощо. Це природна демократична реакція суспільства, яке прагне відповідальності та результатів. Але, на жаль, дуже часто політична боротьба стає безвідповідальною і зменшує згуртованість і боєздатність суспільства.
В дослідженні травня 2024 року більшість українців – 63% – вважали, що критика окремих дій влади має бути, але в конструктивних рамках, які би не розхитували ситуацію в країні.
– На початку повномасштабної війни говорили про переоцінку цінностей. Чи справді у українців трансформувалося уявлення про щастя, змінилося відчуття нормальності, важливість тих чи інших речей?
– Так, трансформація відбулася. Про те, чи відчувають себе люди щасливими, ми запитуємо щонайменше раз на рік вже багато років. Але у 2022-му засумнівалися. Чи можемо ми таке запитувати, чи не стануть респонденти лаяти наших інтерв’юерів? І хто скаже, шо щасливий під час війни? Але все ж запитали.
І, на наш подив, показники щастя майже не змінилися: у грудні 2021 в Україні було 71% щасливих людей, а у березні 2022-го – 68%. Зараз відсоток щасливих знизився до 58%, але кількість нещасних – тільки 16% (інші – середня позиція).
Як можна бути щасливим під час жахливої війни? Справа в тому, що щастя можна умовно уявити як дріб, де у чисельнику – досягнення людини (матеріальний рівень, улюблена справа, стосунки тощо), а у знаменнику – її очікування або прагнення, те, що вона хотіла мати чи досягти.
– Схоже на те, що ви винайшли формулу щастя.
– Певний час я так думав, але потім виявилось, що про це пишуть і інші дослідники. Наприклад, американський дослідник Річард Лейард звернув увагу, що в США в період з 1985 до 2005 року реальні доходи населення подвоїлися, але рівень відчуття щастя залишився незмінним.
Він доводить, що підвищення загального добробуту суспільства не обов’язково робить людей щасливішими – щасливішими вони себе почувають тоді, коли їхній добробут вищий, ніж у оточення, у сусідів, друзів, співробітників. Прагнення людей залежать від того, як живе так звана референтна група – тобто ті, з ким людина себе порівнює.
У часи війни, коли дуже багато людей стикаються з втратами і складнощами, зменшується рівень очікувань – тобто знаменник у цій “формулі щастя” – що певною мірою компенсує втрати і труднощі. Наприклад, у дослідженні Інституту соціології НАН України, яке в 2022–2023 роках у польовій частині реалізовував КМІС, респондентів питали: “Скільки грошей потрібно вашій родині на одну особу на місяць, щоб жити нормально?”.
У листопаді 2021 року це значення становило в середньому 385 доларів, у грудні 2022 – вже лише 240 доларів. Іншими словами, коли звичні речі – як-от безпека, дах над головою чи можливість бути з близькими – опиняються під загрозою, вони набувають більшої цінності. Люди змінили критерії “нормального життя” – тепер це здебільшого базові речі: жити вдома, мати світло і воду, бачити дітей і не чути вибухів. Для багатьох українців сьогодні вже саме це є джерелом щастя.
Згуртованість і стратегічний вибір. Як українців змінює війна
– Як загалом змінюють українців роки війни?
– Це запитання, на яке можна дуже довго відповідати. По деяких аспектах зміни за цей період були більш суттєвими, ніж за увесь період незалежності. Ми з Антоном Грушецьким (виконавчий директор КМІС – ред.) написали книжку “Війна і трансформація українського суспільства”, вона оприлюднена англійською мовою у січні, а до вересня має бути опублікований і український варіант.
Якщо дуже коротко, то основні зміни такі:
- Україна остаточно визначилася з геополітичним вибором – більшість громадян у всіх регіонах підтримує вступ до ЄС і НАТО, хоча рівень підтримки може коливатися через непослідовність дій західних партнерів.
- Ставлення до Росії та Білорусі різко погіршилося: прихильників Росії залишилося лише 3%, позитивне ставлення до росіян знизилося з 76% у 2021 до 8%.
- Війна сприяла зростанню патріотизму та згуртованості: посилилася українська ідентичність, зросло використання української мови, взаємодопомога, довіра до волонтерів і волонтерська активність. Регіональні й мовно-етнічні відмінності помітно зменшилися.
- Формування української національної ідентичності активізувалося: частка тих, хто вважає себе передусім громадянами України, зросла з 40% (1992–2004) до близько 80% у 2022–2024 роках. Більшість виступає проти викладання російської мови в школах, зросла підтримка ПЦУ, позитивне ставлення до ОУН-УПА, суттєво зросла популярність державних свят (особливо Дня незалежності України).
Через війну люди змінили критерії “нормального життя” – тепер це здебільшого базові речі: жити вдома, бачити дітей і не чути вибухів, каже директор КМІС
– Чи не вичерпується у українців внутрішній резерв віри у краще?
– Поки що серед українців зберігається оптимізм, але він стає значно більш стриманим. Український соціолог Євген Головаха (член-кор, директор Інституту соціології АН України – ред) вже багато років тому виявив, що українці завжди є “тактичними песимістами, але стратегічними оптимістами”. Тобто поточні обставини змушували багатьох засмучуватися, їхні погляди на наступні 2-3 роки песимістичні, проте більшість зберігали впевненість, що довгостроково успіх буде саме за Україною.
Щоб краще розуміти ці настрої, ми з 2022 року в наших опитуваннях ставимо запитання: “Якою ви бачите Україну через 10 років – скоріше як процвітаючу країну в ЄС чи як державу з зруйнованою економікою та значним відтоком населення?”
Результати свідчать про поступове зниження оптимізму. Якщо наприкінці 2022 року 88% респондентів вірили в європейське майбутнє України, то у грудні 2023 ця частка скоротилася до 73%, а у грудні 2024 – до 57%. Водночас частка тих, хто очікує негативного сценарію з економічною руїною, зросла з 5% у 2022 до 28% у 2024 році. Крім того, частина респондентів обирає варіанти, які вказують на невизначеність і розгубленість – тобто йдеться не лише про втрату віри, а про зростання тривоги щодо непередбачуваності майбутнього.
Разом із цим рівень готовності до тривалого спротиву залишається досить високим, хоч і поступово знижується. У січні 2025 року 65% українців заявили, що готові терпіти стільки, скільки буде потрібно (у 2023 таких було 80%). У березні 2025 року цей показник становив 54%, а ще 27% були готові терпіти максимум рік. Решта – не змогли дати чіткої відповіді. Тобто відсоток готових до дуже тривалого спротиву вдвічі більший, ніж неготових. Це свідчить про поступове виснаження ресурсів терпіння, але не про капітуляційні настрої.
Слід також розуміти, що, крім оптимізму, в українців є ще один фактор – фактор стійкості. У березні 2025 ми запитували про те, яку мета зараз Росія ставить перед собою у війні проти України. Перші дві причини (разом 66%) – “здійснити фізичний геноцид українців” та “захопити всю або більшість територій України, знищити державність і українську націю”. Тобто українці розглядають цю війну як екзистенційну, нам просто нема куди діватися.
Тому, попри втому, більшість українців зберігають готовність до тривалого опору – і саме ця стійкість залишається джерелом надії.
– Як впливають інфляція, зростання цін і бідності на настрої людей?
– Вплив дуже відчутний. Це створює тиск, особливо на тих, хто втратив роботу або майно. Економічні труднощі не обов’язково зменшують патріотизм, але посилюють тривожність і зневіру. Але існують механізми, що компенсують цей вплив – переоцінка цінностей з матеріальних на екзистенційні, зростання згуртованності і взаємопідтримки, зростання довіри до волонтерів, зростання цінності української держави і демократії, особливо у порівнянні з РФ, яка стає все більш тоталітарною державою.
Мене особисто і здивувала, і здалася найбільш показовою різниця у ставленні до Сталіна. Якщо в Україні до Сталіна позитивно ставиться 4%, то в Росії – 63%. Більше того, за даними Левада-центру, останні 10 років (з 2012) один з найжорстокіших тиранів в історії людства Сталін очолює список найбільш видатних людей всіх часів і народів з точки зору населення Росії. Сталін фактично став національним героєм Росії.
Порівняння позитивного ставлення до Сталіна в Україні і Росії, % (ілюстрацвя наана Володимиром Паніотто)
Про біженців, ВПО і ризики конфліктів в суспільстві
– Ви згадували про ризик нової соціальної диференціації – “де ти був під час війни”. Наскільки це актуально зараз?
– Ця тема стала гострішою. Дійсно, виникли нові потенційні джерела соціального напруження, зокрема нова основа для соціальної диференціації – статус і поведінка людини під час війни. Потенційні соціальні конфлікти можливі між різними групами українців, включно із біженцями за кордоном, внутрішньо переміщеними особами, основним населенням, яке не змінювало місце проживання, та тими, хто проживав на окупованій території. Погіршилося ставлення також до російськомовних українців і особливо до українців, що є етнічними росіянами.
Крім того, йде інформаційна війна, і ворог постійно намагається перетворити всі соціальні поділи на лінії розколу. Я читав статтю Валерія Герасимова – начальника генштабу збройних сил РФ, написану ще в 2013-му. Він пише, що у сучасній війні 80% ресурсів йде на інформаційну війну і тільки 20% – безпосередньо війську.
Звісно, РФ ведуть не сучасну війну, але все одно вкладають в інформаційну війну колосальні ресурси, неспівставні з нашими. Це тим легше, що телебачення вже через декілька місяців після початку повномасштабної війни поступилося соціальним мережам, передусім телеграм-каналам та YouTube-каналам, які важко контролювати.
Крім того, відновлення політичної боротьби призводить до того, що російські наративи підхоплюються і передаються українськими медіа. Перетворення нової соціальної диференціації у лінії розколу – це ще не домінантний наратив, але без свідомої роботи з цими темами він може перетворитися на серйозну проблему.
– Як українці ставляться до внутрішньо переміщених осіб і тих, хто виїхав за кордон?
– Ситуація з ВПО є досить благополучною. У вересні–жовтні 2024 року КМІС провів опитування для Офісу Ради Європи, зокрема й окреме дослідження серед внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Результати свідчать, що переважна більшість ВПО відчувають доброзичливе ставлення з боку приймаючих громад: 68% зазначили, що ставлення до них позитивне, 27% – нейтральне, і лише 4% повідомили про негативне сприйняття.
Порівняно з аналогічним опитуванням, проведеним наприкінці 2022 року, ставлення дещо погіршилось, але загальна картина залишається здебільшого позитивною.
Самі ж мешканці громад, які проживали в них ще до вторгнення, також демонструють високий рівень прийняття: 71% висловлюються позитивно про ВПО, 24% – нейтрально. Негативне ставлення, як серед ВПО, так і серед “місцевих” мешканців, залишається маргінальним.
Зараз відсоток готових до дуже тривалого спротиву вдвічі більший, ніж неготових. Це значить, що настрої у українців не капітуляційні, – Володимир Паніотто
Втім, це не означає, що різниця в статусі між ВПО і тими, хто не покидав місце проживання, не має потенціалу для напруженості – особливо в умовах, коли війна затягується, а частина переміщених осіб, ймовірно, не повернеться додому. У багатьох випадках повертатися просто нікуди через знищення житла та інфраструктури окупантами. Тому вже зараз, і тим паче в післявоєнний період, важливим завданням стане успішна інтеграція ВПО в нові громади. Те ж саме стосуватиметься і біженців після їхнього повернення.
Попри складнощі, дані свідчать про поступову адаптацію й інтеграцію ВПО. Так, якщо у 2022 році працевлаштованими були лише 37% переселенців, то наприкінці 2024 року цей показник зріс до 56%.
– А як українці ставляться до тих, хто виїхав за кордон?
– Ставлення до біженців більш агресивне в соціальних мережах, ніж в репрезентативних опитуваннях. В соціальних мережах часто пишуть про те, що “вони там насолоджуються Європою, а ми страждаєм від атак ворога”, “що вони не хочуть допомогати боротьбі з РФ, то нехай там і залишаються, а нам своє робити” тощо.
У наших дослідження і за шкалою соціальної дистанції Богардуса, і за прямим запитання про своє ставлення ми бачимо, що переважна більшість (85-90%) мають нейтральне або позитивне ставлення до біженців за кордоном. Але воно різне до різних категорій біженців. Найкраще – до матерів з дітьми, найгірше – до чоловіків до 60 років.
Водночас воно є все-таки більш прохолодним, ніж до, наприклад, ВПО. За даними наших колег з компанії Рейтинг, 30% українців мають прохолодне ставлення до біженців. Наразі суттєвих проблем із ставлення до українців закордоном немає, проте є потенційні лінії напруженості, які можуть бути надалі використані ворогом.
Крім того, біженці продовжують знаходитися в соціальних мережах і бачать негативне ставлення до себе. Це є однією з перешкод до повернення. Вже зараз дві третини з 6-7 мільйонів біженців планують отримати громадянство країн, в яких знаходяться, тобто повернутися планує лише третина, приблизно 2 мільйони. Але до тих 4-5 мільйонів, які залишаться, поїдуть чоловіки, які зараз не мають права емігрувати. Тому формування позитивного ставлення до біженців вкрай важливо для збереження людського ресурсу України.
– На початку цього року в КМІС робили дослідження щодо стресових ситуацій в житті українців під час війни. Які результати ви виявили?
– Найчастіше люди стикалися з бомбардуваннями (38%), розлукою з рідними (30%), втратою доходів (понад 40%). Ці події мають кумулятивний ефект і впливають на психоемоційний стан. Стрес мають майже 90% опитаних, але дистрес (тобто шкідливий стрес) – тільки третина з них.
Про підтримку Зеленського, Залужного, вибори і запит на “нові обличчя”
– Усі опитування показують зростання рівня підтримки Володимира Зеленського на фоні тиску з боку США та особливо після скандалу в Овальному кабінеті. Наскільки сталим може бути це зростання? Чи конвертується воно вже в цифри підтримки на виборах, які колись все ж відбудуться?
– Після резонансного скандалу у США та заяв американських політиків про можливе скорочення підтримки українське суспільство, дійсно, консолідувалося. Ми зафіксували тимчасове зростання підтримки Володимира Зеленського – за аналогією з ефектом “гуртування навколо прапору” у перший рік війни. Втім, це зростання не трансформується в довготривалу електоральну підтримку.
Політичні симпатії значною мірою залежать від поточної ситуації – як військової, так і соціально-економічної. Якщо протягом року будуть відчутні зміни у сфері безпеки або життєвого рівня населення, рейтинги можуть знову змінитися. Що ж до виборів, то вони можливі тільки після війни і все буде залежати від того, коли і як вона закінчиться, на які компроміси доведеться йти. А поки що ми бачимо, що мир можливий лише за рахунок серйозних поступок зі сторони України, і за цих умов зберегти високій рівень підтримки вкрай важко.
КМІС не вважає за потрібне оприлюднювати дані електоральних рейтингів в умовах, коли виборів в осяжній перспективі не може бути
– Виходячи з актуальної соціології, у другий тур потенційних президентських виборів мають вийти Володимир Зеленський та Валерій Залужний – але хто на якому місці? І як розгорнуться події у другому турі?
– КМІС не вважає за потрібне оприлюднювати дані електоральних рейтингів в умовах, коли виборів в осяжній перспективі не може бути. Це призводить тільки до пожвавлення політичної боротьби і сприяє ворогу.
До речі, українці проти виборів не тільки під час війни, але і під час тимчасового перемир’я, якого хоче добитися Трамп. На відміну від довіри чи підтримки, електоральний рейтинг залежить від списку, тобто від того, хто буде брати участь у виборах. В тих дослідженнях, з якими я знайомий, дійсно у другий тур виходять Зеленський і Залужний, і в ньому перемагає Залужний. Але чи буде він брати участь у виборах? І чи буде брати участь Зеленський?
Крім того, під час виборів починається активна політична боротьба, пошук компроматів. Наприклад, “чому Залужний під час війни захищав дисертацію у дуже сумнівного Ківалова? У нього що, було багато часу писати дисертацію?” І тому подібне. Невідомо, як це вплине на його рейтинг. Невідомо, хто ще з військових буде у списку, що будуть “відщипувати” рейтинг Залужного. Врешті усе залежатиме від того, як закінчиться війна, це матиме вирішальний вплив на рейтинг Зеленського і його наміри балотуватися.
– У випадку, якщо Залужний відмовиться від балотування, наскільки ймовірною виглядає перемога Зеленського? І хто може скласти йому компанію у другому турі – хтось із “старих” політиків?
– Якщо Залужний не братиме участі у виборах, шанси Зеленського різко зростають, зараз в нього немає інших суперників. Серед “старих” політиків найімовірніше брати участь будуть Петро Порошенко та Юлія Тимошенко, але їх шанси вкрай низькі, скоріше це будуть “нові обличчя”.
– Чи може в осяжній перспективі “вистрілити” якесь нове обличчя на політичній сцені, можливо, із середовища військових чи волонтерів?
– Цілком можливо. Запит на “нові обличчя” зберігається, особливо якщо вони мають авторитет, пов’язаний з війною: військові, волонтери, лідери громад. Наприклад, Притула, Кличко, Кім. Проте для політичного прориву потрібна не лише довіра, а й організаційна та фінансова база.
Я пам’ятаю, що під час декількох виборів Анатолій Гриценко і його партія “Громадянська позиція” на початку виборчої кампанії мали дуже гарні показники, але ближче до виборів поступалися політичним силам, які мали свої медіа.
Поки що жодне “нове обличчя” не набрало критичної маси підтримки, але така поява залишається реалістичною. Крім того, існуючи партії теж будуть намагатися залучати до своїх лав популярних особ.
– Наскільки популярними після завершення війни будуть умовні “партії військових”?
– Цей феномен можливий, але не гарантований. Рівень довіри до ЗСУ залишається найвищим серед усіх інституцій, і стабільним. Однак підтримка військових як інституції не завжди трансформується в електоральну підтримку конкретних політичних сил. Усе залежатиме від того, хто саме представлятиме ці “партії військових”. До того ж, військових будуть залучати і конкуренти.
– Який фактор матиме ключову роль у політичних симпатіях українців після завершення війни – умови миру чи соціально-економічна ситуація?
– Однозначної відповіді немає, адже обидва чинники тісно переплетені. Якщо завершення війни буде сприйняте як поразка або поступка, це матиме визначальний вплив. Якщо ж умови будуть прийнятними, у центр уваги вийдуть економічні питання: ціни, доходи, житло.
– Чи може поточне негативне ставлення українців до Дональда Трампа конвертуватись у сталі антиамериканські настрої?
– У грудні 2024-го більшість українців (54%) вважали, що це добре для України, що Трамп став президентом і тільки 21% вважав, що це погано. Очікування українців буди одними з найбільших в Європі. А зараз (березень 2025-го) ситуація діаметрально змінилася: лише 19% продовжують сподіватися, що це добре, а от 73% вважають, що це погано. І якщо нова американська адміністрація буде послідовно демонструвати відсторонення від підтримки України, це може конвертуватися у антиамериканські настрої.
Власне, це зараз і відбувається. Ми бачимо дуже негативне ставлення до Трампа і через це до США в українських медіа і соціальних мережах. Звісно, це дуже негативний для нас сценарій, Україна і українці мають розуміти складність ситуації і сприймати її скоріше раціонально, ніж емоційно.
Половина населення голосували проти Трампа, у України багато друзів в США, в тому числі і серед республіканців, та й дратувати зайвий раз адміністрацію Трампа – нерозважливо. Антиамериканські настрої заважають “народній дипломатії” і підтримці дружніх стосунків з потенційним спонсором післявоєнного відродження України. Маємо надію, що після Трампа курс США різко зміниться.
– Наскільки сталою є підтримка вступу до ЄС та НАТО? Чи може вона похитнутися після війни?
– Підтримка вступу до ЄС і НАТО є рекордно високою й стійкою – понад 80% у всіх регіонах, навіть у південних і східних областях. Це не ситуативна емоція, а результат глибокого переосмислення геополітичної ідентичності. Звісно, у разі розчарування у ЄС через затримки з інтеграцією або умовами вступу, можливі коливання, але навряд чи вони можуть вплинути на загальний курс.
– Чи є потенціал до появи в Україні партії з ухилом на умовний “особливий шлях” України, який не передбачатиме прозахідного курсу країни, чи матиме така партія потенціал? Адже відверто проросійські проекти, вочевидь, не матимуть жодних шансів?
– Дуже слушне запитання, і ви дуже вірно кажете, що такі партії будуть йти під лозунгами “особливо шляху”, “українських традиційних національних цінностей”, “партії миру” і тому подібне.
Наші дослідження показують, що крім тих людей, які відповідають на наші запитання, є ще 6-7% прихованих проросійських респондентів. В цілому це може бути 10-15%, тобто ця партія може стати парламентською.