У розпал війни Україна має унікальний шанс не лише зміцнити власну оборону, а й стати впливовим гравцем на світовому ринку озброєнь
Завдяки швидкості виробництва, низькій вартості та унікальному досвіду бойового тестування зброї Україна може зайняти нішу, яку втрачає Росія, і налагодити потужне партнерство із Заходом в цій сфері. Але, як відзначають військові експерти у черговому номері тижневого аналітичного журналу “Рефлексії”, для цього потрібна чітка стратегія та швидкі реформи. Еспресо розповість детальніше про перспективи вітчизняного оборонно промислового комплексу.
Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації, та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.
Поточний стан та виклики
За час повномасштабної війни, Україна розвинула потужний ОПК із близько 800 підприємствами, які забезпечують армію та сприяють економіці. Потенціал вітчизняного ОПК оцінюють у 35-40 мільярдів доларів. Хоча частина виробничих потужностей залишається досі незавантаженою.
За даними SIPRI, у 2020-2024 роках Україна стала найбільшим імпортером озброєнь, збільшивши імпорт у 100 разів порівняно з 2015-2019 роками. Водночас Росія через свої агресивні дії втратила 92% експорту зброї за 2021-2024 роки, скоротивши його з $14,6 млрд до $1 млрд, що також відкриває можливості для України зайняти вільні регіональні ринки.
Та попри сприятливі умови, є ряд викликів, які потребуватимуть вирішення.
Зараз все більше розмов про мирні ініціативи та бажання закінчити гарячу фазу війни. Однак потенційне припинення активної фази протистояння може знизити внутрішні замовлення, відповідно, частина підприємств втратить ринок збуту, якщо не знайде іншого. Тим часом Росія готується відновити позиції на ринку після війни, щоб знову продавати зброї на мільярди доларів. А це означає, що Україна має діяти на випередження.
Хоча державний сектор ОПК демонструє певну неефективність у виробництві окремих видів боєприпасів, та загалом Україна має конкурентні переваги. Адже український оборонно промисловий комплекс вирізняється швидкістю виробництва та низькою вартістю. Наприклад, САУ “Богдана” коштує $2,5 млн, тоді як французький аналог САУ “Caesar” – $4-6 млн, а німецька PzH 2000 – до €17 млн. Артилерійські снаряди в Україні виробляються за $1800, порівняно з $8000 на світовому ринку. А це точно може зацікавити потенційних покупців та інвесторів.
Важливим кроком для розвитку вітчизняного оборонно-промислового комплексу стала ініціатива Данії у 2024 році, так звана “данська модель”, коли данці профінансувала виробництво 18 “Богдан” для ЗСУ, які були поставлені у рекордні два місяці. Значно швидше, ніж це робить французька компанія Nexter, яка виготовляє Caesar.
Крім того, Україна лідирує у розробці дронів та засобів РЕБ, роблячи свої нововведення. Наприклад, Альянс “Нова енергія України” разом із Diehl Defense інтегрує РЕБ у ЗРК IRIS-T та САУ RCH 155. Та й українські дрони виявилися на порядок дешевшими і ефективнішими за німецькі аналоги, що підтверджується багатьма іноземними виданнями.
Стратегії виходу на світовий ринок
Експерти відзначають, що спільні проєкти з західними компаніями – основний ключ до успіху. Вже є чимало успішних прикладів. Rheinmetall будує в Україні заводи з виробництва боєприпасів та ППО. А Baykar відкриває завод БАК, який використовуватиме українські компоненти. Американські компанії, як-от AeroVironment та Northrop Grumman, локалізують виробництво дронів Switchblade 600 та боєприпасів НАТО.
Також важливим моментом залишаються спільні дослідження з партнерами, як це робить Ізраїль із своєю системою ПРО Arrow-3. Адже це дозволять створювати конкурентоспроможну зброю. Україна може пропонувати швидке тестування на полі бою, а Захід – високотехнологічні компоненти.
Не варто відкидати і експорт через партнерів. Ліцензійне виробництво, як у випадку з іспанською Tecnove, що виготовлятиме бронеавтомобілі “Козак” і “Джура”, допомагає обходити обмеження прямого експорту. Подібний підхід працює з постачанням компонентів для турецьких БАК та індійських Ан-32.
Також для зменшення залежності від Китаю, Україна має більше інвестувати в локалізацію виробництва всіх компонентів озброєння (оптика, гіроскопи, датчики). Мінекономіки вже запустило грантову програму на 1 млрд грн для співфінансування виробництва такого обладнання. У 2025 році ЗСУ отримали перші FPV-дрони, зібрані повністю з українських комплектуючих, але це лише початок.
Важливим аспектом залишаються інновації у 3D-друку. Велика Британія разом із Babcock уже працює над концепцією, яка дозволить ЗСУ друкувати запчастини в польових умовах. Це може стати перевагою для виробництва ракет і дронів.
Не варто забувати і про дерегуляцію ринку. Раніше очільник Rheinmetall Армін Паппергер скаржився на повільні процеси створення компаній в Україні, адже контрольний пакет у нас мають тримати державні підприємства. Хоча світова практика пропонує інші варіанти.
Які домашні завдання має виконати Україна
Війна стала суворим випробуванням для українського ОПК, але вона ж дала унікальний бойовий досвід, який цінується у світі. Якщо Україна поєднає свої переваги з партнерством і реформами, вона не лише випередить Росію, а й стане лідером у виробництві доступної та ефективної зброї.
Та для цього потрібно зробити більшу лібералізацію експорту. Мають бути чіткі критерії для постачання зброї партнерам, розроблені Міноборони та СБУ. Необхідно масштабувати виробництва компонентів, тобто розширювати системну підтримку локальних виробників, щоб уникнути залежності від імпорту.
Також Україна має все більше впроваджувати міжнародних стандартів. Адже адаптація до західних норм виробництва та організації процесів відкриє нові ринки. І, звісно, вже загадана дерегуляція та гарантії інвесторам. Спрощення процедур для іноземних компаній та зменшення бюрократичної тяганини значно прискорить інтеграцію українського ОПК з західними аналогами.
Підсумовуючи, на думку аналітиків Консорціуму оборонної інформації, Україна може стати ключовим гравцем на світовому ринку озброєнь, поєднавши економічність, швидкість та інновації з міжнародною кооперацією. Використання війни як випробувального полігону та розширення партнерства із західними компаніями дозволять створити спільні військові технології, що перевершуватимуть конкурентні аналоги.