В Україні готують законодавчу базу, яка у перспективі дозволить будувати малі модульні реактори. Зокрема розглядають можливість встановлення таких реакторів на території теплових станцій, а також на підприємствах, які споживають велику кількість електрики
Про це йшлося під час презентації законопроєкту щодо малих модульних реакторів у Комітеті Верховної Ради України з питань енергетики та житлово-комунальних послуг.
У законопроєкті, зокрема, спростити можливість перепрофілювання існуючих майданчиків ТЕС/ТЕЦ у майданчики АЕС з малими модульними реакторами, дозволити приватні інвестиції у ММР і навіть пропонують дозволити право приватної власності на паливо для цих реакторів, хоча наразі законодавство передбачає виключно державну власність на ядерне паливо.
Як пояснив голова підкомітету з питань ядерної енергетики та ядерної безпеки Комітету ВРУ з питань енергетики та житлово-комунальних послуг Анатолій Костюх, малі модульні реактори – це ядерні реактори 300-470 МВт, які повністю виготовляються на заводі і монтуються безпосередньо на майданчику. Такі реактори мають високу маневровність – тобто можуть працювати на повну потужність, але за потреби швидко перейдуть на половину чи навіть 20% потужності. За словами нардепа, якщо місто у майбутньому придбає такий ММР, але з часом йому не вистачить потужності, то зможе докупити ще один модуль і доєднати, як конструктор Lego.
Презентація законопроєкту щодо ММР, фото: kompek.rada.gov.ua
“Міністерство енергетики підтримує ідею впровадження ММР в Україні. У міністерств є робоча група з цього питання, до якої залучені не тільки представники міністерства, а й інших стейкхолдерів. Наразі у нас уже працює два проєкти з цього приводу, які йдуть у співпраці з нашими американськими колегами та Енергоатомом. Ці проєкти фінансуються за рахунок коштів американського бюджету”, – каже перший заступник міністра енергетики Артем Некрасов.
За його словами, наразі розглядають встановлення ММР у двох площинах: можливість впровадження ММР на підприємствах ТЕС, які працюють зараз на вугіллі у рамках декарбонізації, а також можливість впровадження ММР на великих підприємствах, які споживають багато електричної енергії.
Також зауважили, що Україна потребуватиме все більше електроенергії через цифровізацію економіки та розвиток штучного інтелекту, адже це вимагає енергоємних дата-центрів.
Ідея є – технології немає
Утім, коли у комітеті говорять про “швидке” встановлення модуля і перспективи малої атомної енергетики, лукавлять. Насправді поки що немає відпрацьованої технології виробництва ММР – лише наукові розробки. Тож поки не можна говорити, скільки часу займе виготовлення і монтаж малого модульного реактора, а головне – якою буде ціна проєкту.
“За цієї технологією майбутнє. Вона не дуже швидка. Я думаю, пройде ще кілька років, поки з’являться технології, які можна буде використовувати. Поки що таких технологій нема, – вони усі в розробці, на початку свого шляху до будівництва і дослідно-промислової експлуатації”, – каже генеральна директорка Атомпроектінжинірінг НАЕК “Енергоатом” Тетяна Амосова.
Водночас Тетяна Амосова вважає, що все ж у перспективі обирати місця, де можна розміщувати ММР треба, виходячи з точки зору ядерної безпеки.
“Спрощувати вибір майданчика для розміщення ММР можна, але не за рахунок ядерної безпеки. При виборі майданчика всі параметри мають бути обраховані і представлені для громадських слухань, аби люди, які живуть у цьому регіоні, були впевнені, що ядерна установка не нашкодить їх здоров’ю. Тому цей майданчик має бути з нормативними даними і по сейсміці, і по водних ресурсах, і по бурях… ” – каже вона.
За словами Тетяни Амосової, ще одна чутлива тема – контроль за обігом ядерних матеріалів і вона спрощено не може вирішуватись.
Також під час презентації звучали питання від фахівців і щодо санітарної зони, яка має бути довкола малої атомної станції і щодо фізичного захисту реакторів – адже якщо технологія може бути перспективною до використання у Великій Британії чи США, це не означає, що її можна бути застосовувати в країні, де триває війна.