Трощинська: Військові не можуть поміняти роботу на кращу

Коли ми говоримо про дві реальності, у яких живуть люди, дотичні до Збройних сил, і недотичні (а їх таки дві, щоб хто не думав, і це не про тривоги та бігання в укриття, а про, наприклад, звичайну організацію побуту), то ця дотичність/недотичність до армії й визначає оптику

Так, у всіх у нас сумна і тривожна реальність. 

І трагічна, і пов’язана з втратами.

Але життя сімей військових ускладнене тим, що із твоєї життєвої системи випала частинка — і на місяці, і на роки.

Це важко зрозуміти, але варто хоча б спробувати.

Тепер про вантажника в супермаркеті і його важку долю.

Не супермаркети й не рітейл винні у тому, що політична влада досі не визначила свої пріоритети чітко. І звісно не проблема рітейлу, що у самій сфері можуть бути більші зарплати, ніж у військових. І звісно рітейл страждає від браку кадрів, тому заманюють як можуть, навіть обіцяючи бронь, якої, можливо і не буде. І тим більше – не вони ж цю бронь надають,  якщо кому надають.

Це все симптом іншої проблеми, власне, збитих пріоритетів.

Однак у нас досі існує хибний стереотип, нібито люди, що стали військовими, до армії стояли десь під церквою з простягнутою рукою, а тепер завдяки “економічному фронту” їм є за що жити.

Це не так.

Нагадую: це армія більшою мірою з цивільних, велика частина мала нормальні зарплати, і платила податки, ще й великі.

А дехто — не повірите — навіть має достатньо вмінь, щоб замінити молодшого приймальника товарів, щоправда,  якби хто замінив його в армії.

І якби не безпорадні розмови, які тривають, здається,  з 2023 року про те, як же нам так мобілізацію проводити, щоб потенційні виборці її не помітили, а була політична воля, нам би про це все сьогодні не треба було говорити.

Українська армія  — це переважно не про заробітки, але з реальності до неї недотичної нам досі приносять, що це вони найняли військових за гроші.

• Сказати, що всі, хто заброньований, дуже унікальні — це було б неправдою.
• Сказати, що всі цивільні люди отримують гідні гроші — було б неправдою також.
• Сказати, що в армії усі дуже прекрасні й на своєму місці — це також було б неправдою.

Та є одна істотна відмінність.

Військовослужбовці/иці не можуть поміняти роботу на кращу, з кращою зарплатою, гнучкішим графіком, чи що там пропонує бізнес.

І це ключовий момент, який майже ніколи не враховують люди, до ЗСУ недотичні.

Напевне, це ж недобре, щоб військові з тилових частин підпрацьовували ночами вантажниками чи таксистами, бо не мають за що утримувати сім’ї?

Я вже не кажу про виснаження людей на бойових посадах.

Я вже не кажу про забезпечення військових житлом ближче до ЛБЗ.

Але ці проблеми — сліпа зона не лише для людей, недотичних до ЗСУ, а й для тих, хто ухвалює рішення і державні політики. Народні депутати, наприклад. Ну і про це жодного, жодного разу не говорив президент (виправте, якщо я помилилась).

Тому так: це питання пріоритетів.

Якщо пріоритет — це вибори, які ось-ось будуть, і так щоосені й щовесни, то чисто арифметично ти викидаєш зі своїх радарів військових і їхні родини. 

Ти не можеш вести чесної розмови ні з бізнесом, ні з громадянами.

Ти просто відкидаєш думку про справедливість до тих, хто вже в системі.

І тобі навіть вигідно, щоб люди послуговувалися цією міфологією. “Хай воюють, їм же за це платять з наших податків“. “Це ж їхній вибір, а не наш“. “Це військовим вигідна війна” (це коментар реальної людини в одній гілці, з якими живу вже тиждень і ніяк не можу зжитися, що це може бути у 2025 році).

А тепер — цифри.

На 880 тис. людей в армії 1,2 млн людей заброньованих, від 600 тис. до мільйона у якийсь дивовижний спосіб покинули країну, 1,5  млн досі невидимі для системи. 

То про яку справедливість і для кого ми говоримо?

Джерело

Про авторку. Тетяна Трощинська, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.