Снєгиров про новітню українську ракетну зброю
Днями канцлер ФРН Фрідріх Мерц повідомив, що більше немає обмежень на дальність зброї, яка постачатиметься Україні, — ні з боку США, ні з боку Великої Британії, Франції та Німеччини
Йдеться про англо-французьку крилату ракету Storm Shadow/SCALP — це до 300 км, німецьку ракету TAURUS — до 500 км.
Німецькі ЗМІ пишуть, що Україна з високою ймовірністю отримає і далекобійні ракети TAURUS (“Таурус”), що обіцяв Мерц під час своєї виборчої кампанії.
Своєю чергою, українська сторона сьогодні масштабує виробництво власних засобів ураження: модернізовані ракети “Нептун”, модернізовані системи С-200, оперативно-тактичний ракетний комплекс “Сапсан” та ін.
Варто зауважити, що українська зброя вже не просто альтернатива західним засобам ураження — вона впевнено перевершує її за дальністю та ефективністю. “Грім-2”, модернізовані “Нептун” і С-200 — всі ці розробки завдають точних ударів по російській інфраструктурі.
Далекобійне озброєння українського виробництва може зіграти ключову роль у війні Росії проти України. Причому мова йде, в першу чергу, про програму ракетного переозброєння Сил оборони України. Нагадаю, за ще у 2016 році стало відомо, що Саудівська Аравія проводила переговори з Україною стосовно закупки українських ОТРК “Грім 2” і фінансування проєктно-конструкторської розробки.
Ракетний комплекс “Грім-2” є розробкою КБ “Південне”. Він створений для заміни застарілих ракетних комплексів “Точка-У”. У квітні 2019-го стало відомо, що виготовлено два дослідні зразки комплексу. Один в рамках іноземного замовлення від Саудівської Аравії, а другий для Збройних сил України.
“Грім-2” був публічно представлений на військовому параді до Дня Незалежності України у 2020 році. Розробники називають його аналогом російської ракети “Іскандер”.
За інформацією з відкритих джерел, бойова частина ракети — масою у 480 кг. Вона може бути виконана за моноблоковою або касетною схемою. Моноблокова схема використовує уламково-фугасну або проникну уламково-фугасну ампулу.
Бортова система управління ракети інерційна, комплектується системами навігації та наведення різного типу (радіолокаційними, оптико-електронними та іншими).
“Грім-2” може летіти за так званою аеробалістичною траєкторією — роблячи непередбачувані “стрибки”, ухиляючись від протиракет противника. Це збільшує шанси ракети подолати протиповітряну оборону ворога. До речі, подібні властивості мають і російські ракети “Іскандер”.
Судячи з наявної інформації, реальна дальність комплексу “Грім-2″може скласти до 500 кілометрів. Це співмірно з тактико-технічними характеристиками німецьких ракет TAURUS (“Таурус”). Ще раз звертаю увагу: тактико-технічні характеристики, наприклад, американського ATACMS (“Атакмс”) — 300 кілометрів. Тобто вдвічі менше, ніж в українського засобу ураження.
Таким чином, з огляду на офіційну дальність стрільби, її вистачає для знищення будь-якої цілі на окупованій території України. А у разі необхідності, її вистачить, щоб дістати до передових аеродромів і військових баз на території суміжних держав.
З 2022 року комплекс мав стати на озброєння ЗСУ.
У березні 2023 року у міноборони країни-окупанта заявили, що Україна почала застосовувати оперативно-тактичний ракетний комплекс “Грім-2”. Спікер російського міністерства розповів, що протиповітряна оборона нібито перехопила одну оперативно-тактичну ракету “Грім-2”.
“Протягом доби перехоплено одну оперативно-тактичну ракету “Грім-2”, три реактивні снаряди системи залпового вогню HIMARS, а також знищено два українські безпілотні літальні апарати в районах населених пунктів Новоандріївка та Зелений Гай“, – йшлося у повідомленні російського відомства.
Ще однією розробкою КБ “Південне” є новий український ракетний комплекс “Вільха”. Він створений на базі реактивної системи залпового вогню (РСЗВ) “Смерч”. Система повністю вітчизняного виробництва. Варто відзначити, що “Вільха” перевершує за всіма параметрами “Смерч”.
Вперше про проєкт “Вільха” широкому загалу повідомили 27 січня 2016 року під час засідання РНБО. Ракета розроблялася експертами дніпропетровського конструкторського бюро “Південне”.
Державне підприємство “Конструкторське бюро “Південне” ім. М. К. Янгеля” було створено 1951 як конструкторський відділ Південного машинобудівного заводу з виробництва військових ракет.
Стратегічні ракетні комплекси Р-12, Р-16, Р-36 тощо, розроблені ДП “КБ «Південне”, стали технічною базою для створення Ракетних військ стратегічного призначення колишнього СРСР. Серед них — унікальні у світовій практиці комплекси на базі важких рідинних ракет з моноблоковими, розділюваними та орбітальними головними частинами, а також бойовий залізничний ракетний комплекс з твердопаливною ракетою.
Варто зазначити, що всі складники для виробництва “Вільха” – вітчизняні, включаючи як систему управління, нове ракетне паливо, нову бойову частину. “Вільха” – це не тільки створення ракети, а й конструювання повноцінного ракетного комплексу.
Зауважу, що саме українське виробництво, український ВПК і дасть можливість тримати під вогневим контролем тилову інфраструктуру окупаційних військ.
Причому, відзначу, не тільки на окупованих Росією територіях України, а, в першу чергу, на території Російської Федерації й в зоні українських засобів ураження. І це не тільки “Грім-2”. Це і модернізований “Нептун”, це і модернізований зенітно-ракетний комплекс С-200 ще радянського виробництва, але який на цей час, завдяки зусиллям українських зброярів, має можливість бити по наземних цілях.
Комплекс С-200 призначений для боротьби з літаками, повітряними командними пунктами, постановниками перешкод та іншими пілотованими та безпілотними засобами повітряного нападу на висотах від 300 м до 40 км, що летять зі швидкостями до 4300 км/год, на дальностях до 300 км. Комплекс здатен діяти за умов інтенсивної радіопротидії.
У бойових умовах ці радянські комплекси використовувалися у кількох воєнних конфліктах на території Азії та Африки. Зокрема, у грудні 1983 року С-200, які перебували на озброєнні сирійської армії, збили три безпілотні літальні апарати MQM-74 збройних сил Ізраїлю. А у травні 1986-го лівійські військові, які отримали від СРСР ці ракетні комплекси, спромоглися збити з їх використанням два американські літаки.
Утім, ще у 2013 році з’являлася інформація, що українська сторона відмовилася від них.
Але є імовірність того, що в ЗСУ провели певну модернізацію цього комплексу — і завдяки цим змінам він може використовуватися у нинішній війні.
По-перше, у С-200 – напівактивне радіолокаційне наведення. Цю систему створювали для ударів по повітряних цілях, але з часом, ще в радянську епоху, провели випробування щодо ударів по наземних цілях. У 1982 році на полігоні Сари-Шаган були проведені випробування, які показали малу ефективність через те, що радіоконтрастність наземних цілей була поганою для системи наведення ракети. Тодішні випробування показали погані результати, і від ідеї модернізації на той час відмовилися. Тож модернізація системи наведення мала стати одним з основних моментів реанімування цього старого радянського ракетного комплексу.
Найімовірніше, поміняли й бойову частину ракети. Бойова частина була досить незначна — 220 кг, зважаючи на 7-тонну ракету. При цьому із 220 кг — лише 90 кг це вибухові елементи. А усе інше — уражаючі елементи.
Крім того, треба було змінювати ще і двигун, бо він у С-200 рідиннопаливний. Її двигун 5Д12 працював на ТГ-02 та АК-27и. За оцінками спеціалістів, існував варіант перевести рідиннопаливну ракету С-200 на твердопаливну. Таке завдання свого часу було поставлене КБ “Південне”. Робота проводилась, однак комплекси С-200 були зняті з бойового чергування напередодні 2014 року.
Варто зауважити, що комплекс С-200 був створений у стаціонарному варіанті. Самі позиції ЗРК передбачають складні інженерні конструкції з переміщенням пускових по рейках.
За інформацією російської сторони, начальник генштабу збройних сил Росії Герасимов поставив завдання встановити місця зберігання ракет С-200 в Україні та планувати нанесення по них ракетних ударів.
Оскільки таке завдання щодо виявлення та знищення пускових установок С-200 та місць зберігання ракет поставлено на рівні керівництва генштабу, небезпека їх застосовування Силами оборони України оцінюється противником як потенційно висока.
Зауважу, що розвиток власних засобів ураження — у пріоритеті України.
У липні 2024 року президент заявив, що Україна наближається до застосування вітчизняних балістичних ракет. А вже 27 серпня 2024 року український президент офіційно підтвердив успішні випробування першої вітчизняної балістичної ракети. “Було позитивне випробування першої балістичної української ракети“, — заявив тоді президент України.
На початку травня поточного року під час засідання Ставки Верховного Головнокомандувача президент України дав доручення максимально прискорити створення української балістичної ракети.
Війна має відчуватися там, звідки вона й прийшла. А наша далекобійність — це чітка та ефективна гарантія безпеки для України.
Спеціально для Еспресо
Про автора. Дмитро Снєгирьов, військовий експерт, співголова ГІ “Права Справа”.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.