Ситник про участь регіонів у конференції з відновлення України в Римі
Дзвонить мама з Сум і розповідає, як пів дня над хатою літали дрони, а бувають і КАБи, Ланцети, РСЗВ, а потім додає: може ти на малину приїдеш, бо скоро закінчиться?
У такі моменти мені фізично погано і я прошу маму хоча б під час тривог не їздити на город, де нема де сховатися. Але то вже не переробиш. Тривоги в Сумах нон стоп. Людям треба жити й щось робити, навіть коли довкола усе більше руйнувань, а ворог як маятник то наближається, то віддаляється від рідного міста, де ти будував усе своє життя.
Тому мене дивують дописи в фейсбук про те, що Ukraine Recovery Conference – це тільки про меморандуми, це тільки про мільйон фотографій в красивих костюмах чи сукнях з відомими людьми, яким “нас не зрозуміти”.
Про яке відновлення може йти мова, коли дрони та ракети накривають наші громади ледь не щодня як літня злива? Мене теж тригерили усі ці численні конференції з відновлення у попередні роки.
Але на URC я побачила, як це працює на прикладі українських громад. Ми в громадській ініціативі “Голка” один з акцентів на конференції саме робили на громади. Бо допомагали їм готуватися: вчили, як англійською презентувати громади й свої інвестиційні проєкти зрозумілою для іноземців мовою. Для понад 50% опитаних (а ми проаналізували анкети десь 250 представників громад) – це перший досвід участі у подібних закладах, багато хто не був ніколи за кордоном. І робили ми це не за кошти донорів, а тому, що нашим громадам треба допомагати розвивати громади.
Якщо хтось думає, що іноземці прийшли з мішком грошей, щоби одразу почесно вручити їх Сумщині, Херсонщині чи Миколаївщині, бо ми красиві та розумні, то це так не працює. Спробуй заохотити бізнес інвестувати у громади, яку обстрілюють. Але навіть за таких умов у підсумку конференції зазначили, що за ці два дні підписали понад 200 угод на суму понад 13 мільярдів євро.
Війна колись закінчиться і почнеться відновлення. Українці часто не мислять довгостроковими стратегіями, але Європа продумує розвиток на роки вперед через численні меморандуми, бюрократичні процедури, розрахунки і, в першу чергу, через те, що має більшу за нашу стабільність.
Ми маємо працювати з вихідними даними. А вони такі: процес відновлення – це домовленості не одного дня, саме відновлення – це десятиліття. Я жила у Гданську, там є території в центрі міста, які досі не відбудовані після Другої світової, у тому числі тому, що поляки намагалися не стерти вщент залишки розгромлених історичних будівель, а відновити їх зі збереженням культурної цінності або вписати органічно сучасну архітектуру.
На Ukraine Recovery Conference я природно пішла на стенд Сумщини.
Сумчани приїхали з інвестиційними проєктами – обрали 19 з відновлення, з яких – 4 обласні, а решта – для громад. Серед них, наприклад, кілька проєктів для розстріляної Великої Писарівки. Інвестиційні проєкти – це не просто фото руйнувань і потреб, а бізнес-план з потенційними ефектами для інвестора.
За два дні стенд Сумщини відвідали кілька десятків представників бізнесу, громсектору, політиків. За словами заступника Сумської ОВА Олексія Дрозденка, результат – 23 пропозиції від потенційних партнерів, з якими працюватимуть у найближчі кілька місяців. Це листи, це вивчення потреб обох сторін, перемовини тощо.
“Підійшла представниця Швеції й розповіла, що її компанія спеціалізується на безлічі напрямків. І ми довго не могли знайти що, нам обом цікаво реалізовувати. Аж тут знаходимо спільне – будівництво і модернізація очисних споруд. У нас вони потрібні в Сумах і Конотопі. І вона показує свій проєкт, ми відкриваємо свій і розуміємо, що вони візуально майже ідентичні. Вона говорить: “Вау, це те, що нам треба”. Підходив також представник з Японії і питав: “Яка у вас найбільш амбітна пропозиція?” Я йому кажу, що у Сумщини немає країни-патрона. І він відповів, що це цікаво і знає, куди передати ідею і може допомогти зробити зустріч“.
Сумський стенд на Ukraine Recovery Conference. Фото Сумської ОВА
Крім того, сумчани, які давно живуть за кордоном, також пропонували свою реальну допомогу в реалізації інвестиційних проєктів або нагальних потреб: привезти фури з вікнами чи допомогти залучити італійський банк до відбудови.
Я особисто знайомила в кулуарах конференції президента Світового Конгресу Українців Павла Ґрода, який займається програмою “Energize Ukraine” і Наталку Фібріг, українську журналістку в Німеччині, яка після повномасштабного вторгнення співзаснувала громадську організацію “Ukraine to Power”. А також Наталію з представниками Сумської ОВА. Це про можливості відновлювати енергетику в Україні громадськими організаціями, бізнесом і діаспорою. Так працює соціальний капітал, який може перерости у проєкти допомоги Україні.
Також Юрій Бова, мер Тростянця – першого міста, яке окупували росіяни, й першого міста, яке було звільнено, підписав на URC угоду про побратимство з італійським містом Сільві. До речі, побратимство в містах розвивається і ми моніторили, хто з обласних центрів має найбільше побратимів.
Серед різних напрямків співпраці, найголовніші — оздоровлення дітей, військових після поранень, культурні проєкти, співпраця бізнесу.
“Не всі громади Європи готові товаришувати з містами, які знаходяться на кордоні з Росією. Наприклад, таким регіонам, як Тернопільщина, Львівщина, набагато легше налагодити співпрацю. Тростянець був місяць в окупації, постраждав від руйнувань і тотального грабунку. Тому ми раді кожному партнерству, які були і до повномасштабного вторгнення, і особливо вдячні кожному партнеру, який з’явився під час війни“, – розповів він.
Але і Європа готова вкладатися: я поговорила з кількома представниками іноземних кампаній з Німеччини та Скандинавії, й вони підтвердили свій інвестиційний інтерес.
Ми в”Голка” виступили з ініціативою проведення Дня міст-побратимів в Україні. Потрібно запрошувати до нас мерів європейських та американських міст, щоби ті бачили на власні очі, що відбувається в Україні, створювали емоційний зв’язок і набували ідентичність з українськими містами та громадами.
Спеціально для Еспресо
Про авторку. Маргарита Ситник, співзасновниця громадської ініціативи “Голка”, авторка проєкту “Мости України”
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.