Шульга про головні геополітичні виклики для Трампа

Трамп передбачуваний — у тому, що він хоче, і відповідно якими будуть його перші кроки

Він хоче переглянути умови торгівлі, особливо з країнами, з якими є великий дефіцит – номер один це Китай. Китай хакнув світову ліберальну економічну систему, засновану США після II Світової, і тепер США від її нинішніх умов втрачають лідерство і багатство. Трамп це захоче змінити — шляхом торгівельної війни або домовленостей з Китаєм — тут вже від останнього залежатиме, як саме, але точно не буде так, як було (американський експорт у Китай 100+ млрд, а імпорт з Китаю – 500+ млрд). Американські тарифи на китайські товари однозначно зростуть.

Так само, хоча меншою мірою, відбудеться перегляд умов торгівлі з іншими ключовими торгівельними партнерами, з якими усіма у США дефіцит — Мексика, Канада, Японія, ЄС.

Одночасно Трамп хоче зняти обмеження на внутрішній економічний розвиток — у першу чергу, екологічні обмеження. Він, найімовірніше, знову вийде з Паризької кліматичної угоди, і буде “drill, baby, drill” — зніме обмеження на буріння, включно у заповідниках і в Арктиці, на прокладку нафто- і газопроводів, будівництво терміналів і т.д. США уже перші у світі з видобутку нафти та природного газу, і Трамп захоче зміцнити цю позицію, у т.ч. щодо експорту на глобальні ринки.

При цьому навряд Трамп буде намагатися визначати якусь конкретну світову ціну на нафту — це ж не адміністративне, а ринкове регулювання. Обмежувальним фактором американських амбіцій тут буде собівартість видобутку у США, так що ціна буде знижуватися, але без величезного (кратного) обвалу.

Трамп захоче зменшити тягар американських безпекових зобов’язань по світу. З його погляду, їх забагато, і умови цих альянсів невигідні — союзники мали б самі більше відповідати за свою безпеку і витрачати на неї, а не безпечно жити під американською парасолькою, за яку США ж і платять.

Він захоче загасити війни, щоб зменшити американські витрати на них — і перекласти витрати на союзників у відповідних регіонах.

У Європі він захоче, щоб європейці нарешті взяли на себе відповідальність, у т.ч. за Україну. На Близькому Сході, він підтримуватиме Ізраїль, але не підтримуватиме продовження його операцій у Газі чи Лівані. Він захоче домовитися з Саудитами та іншими арабськими партнерами (Єгипет, Йорданія) про стримування війн у регіоні, які хоче розпалити Іран (NB: із допомогою РФ). 

Тобто це не буде беззаперечна підтримка Ізраїлю у будь-яких кроках. І до речі з Нетаньяху у Трампа персональні відносини не дуже. Так що політика США на Близькому Сході не буде обмежуватися Ізраїлем єдиним, і, якщо тільки сам Іран не спровокує — вона не передбачатиме продовження залучення військ США у регіональні війни.

В Азії/Індо-Тихоокеанському регіоні, США також хотітимуть більшої власної відповідальності Японії, Кореї і Тайваню за свою безпеку. Але оскільки Китай є одночасно і регіональним безпековим викликом, і головним економічним конкурентом для США, і сил одних союзників вочевидь недостатньо — то з великою ймовірністю можна прогнозувати, що роль США у підтримці регіональної безпеки не буде (істотно) зменшена.

Щодо України, то Трамп захоче домовитися про мир з Путіним і покласти на Європу тягар забезпечення домовленостей.

Йому, звичайно, байдуже на територіальну цілісність України. Він не підтримує війну до відновлення кордонів 1991 року. Він хоче зняти тягар американської допомоги Україні — зменшити його і перекласти на європейців. 

Але:

Війна почалась і триває не через бажання України, а бажання РФ.

Іти на переговори з РФ є сенс лише з сильної позиції, щоб забезпечити peace through strength. А якщо США ідуть на переговори через бажання зменшити свої витрати — то це слабка позиція, і вона відома Путіну. Для того, щоб досягти deal, де Трамп не буде виглядати лузером — він має вийти на переговори з сильної позиції. 

РФ веде війну не лише проти України, а проти всього Заходу — для реваншу США за програш у Холодній війні, відновлення позицій СРСР у Європі та інших частинах світу, і зміну глобального світового порядку. Припинення/замороження війни РФ в Україні не призведе ні до відмови РФ від мети підкорення України, ні до припинення (гібридної) агресії проти Заходу на всіх інших театрах. І відкрите питання, куди РФ суне свої війська на наступний день після заморозки в Україні.

Читайте також: Путін вислухає Трампа

Чи вдасться у таких умовах досягнути швидкого deal, який буде виглядати fair для України та перемогою для Америки, а отже і персонально для Трампа — дуже відкрите питання. Але Трамп спробує.

Україні слід демонструвати готовність до переговорів — але на справедливих умовах (хоча про те, що є справедливими умовами, у нас і американців може бути дуже різне уявлення). І наполягати на конкретних гарантіях виконання будь-якої угоди — тобто безпекових гарантій у вигляді реальних boots on the ground, без чого будь-які папери з РФ не працюють.

Також нам важлива позиція європейців. Наразі у ЄС зберігається політична підтримка України — велика мейнстримно-центристська коаліція народників, лібералів і соцдемократів в інституціях ЄС і у майже всіх країнах-членах.

Завершується формування нового складу Єврокомісії, й на початку наступного року почнеться перегляд/формування політик ЄС у ключових для нас сферах — безпеки (ВПК) і пов’язаної промислової політики (конкурентоспроможна Європа, до якої закликає репорт М. Драгі), енергетики та зовнішньої торгівлі. 

Для нас важливо, як складуться відносини ЄС і США. Чи почнеться торгівельна війна між ними, чи вдасться домовитися. Зараз багато дискусій у ЄС будуть про те, як вести розмову з Трампом і про що. Чи це буде єдиний фронт ключових європейських гравців (фон дер Ляйєн — Макрон — Мелоні — Туск — у перспективі Мерц, причому не обов’язково, щоб саме фон дер Ляйєн була головним комунікатором — може бути й Мелоні, яка ідеологічно ближча Трампу, але при цьому стосовно України солідарна з Брюсселем/усім ЄС), чи Трампу вдасться розколоти їх на окремі двосторонні треки. 

Важливо, що ЄС запропонує США, розуміючи хотєлки Трампа, і свої власні інтереси. Стосовно торгівлі, енергетики, ВПК, і звичайно стосовно європейської безпеки.

Важливо, якою буде політика нового німецького уряду після виборів на початку квітня наступного року. Шольц був одним із ключових деескалаторів/”лідерів” “коаліції нерішучих”. Яку роль обере Мерц — дуже важливо, бо без підтримки з боку Німеччини амбіції ЄС брати на себе відповідальність за європейську безпеку не можуть бути реалізовані.

Проблема у тім, що в Європі все йде дуже повільно, і поступово. Але саме зараз момент, коли можна і треба пушити, щоб це змінити.

Джерело

Про автора. Дмитро Шульга, директор програми “Європа і світ” Міжнародного фонду “Відродження”

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Джерело