Високі національні інвестиції фінансуються на понад на 90% внутрішніми заощадженнями, а не іноземними інвестиціями
Рефлектуючи над рішенням ЄС виділити Україні 90 млрд євро на наступні 2 роки (53 млрд доларів на рік), запитаймо себе, що є однією з головних передумов успішного національного зростання. Українці її знають — це високі (понад 25% ВВП, а у Китаї, про всяк випадок, – 42% від ВВП) національні інвестиції.
Чого українці, на жаль, не дуже знають — це те, що високі національні інвестиції фінансуються більше ніж на 90% внутрішніми заощадженнями, а не іноземними інвестиціями.
Цитую з Financial Times Майкла Петтіса, старшого наукового співробітника Фонду Карнегі, давнього професора Пекінського та інших провідних китайських університетів, автора кількох книг:
Китайська – “свого роду модель з високим рівнем заощаджень та високим рівнем інвестицій. Головним результатом є те, що чистий профіцит (де заощадження навіть перевищують інвестиції) є дуже глибоко вкоріненим аспектом розвитку Китаю. Китай, який відбудовується з дуже низької бази, — тоді можна було розв’язати проблему приглушенням споживання. Тому що споживання та доходи домогосподарств зростають, але просто повільніше, ніж ВВП. Тож Китай був особливо успішною версією цього.
Протягом 1990-х та 2000-х років, тоді як ВВП Китаю зростав приблизно на 10 або 11%, доходи домогосподарств зростали лише на 7%, 6%. Тож якщо ви були звичайним китайським працівником, ваш дохід зростав дуже швидко. Він просто зростав не так швидко, як ВВП. І якщо ВВП зростає швидше, ніж споживання, то за визначенням ваші норми заощаджень зростають.
Тож Китай зробив це до такої міри, якої, ймовірно, ніколи раніше не було в історії. У 1980-х роках Китай був чимось на зразок нормальної країни щодо заощаджень. Він заощаджував трохи більше, ніж у середньому по світу, але на рівні з багатьма іншими країнами, що розвиваються. До 2000 року Китай був серед країн з найвищим рівнем заощаджень у світі. А до 2010-2011 років, коли споживання як частка ВВП досягло мінімуму, рівень заощаджень був настільки високим, що ми, ймовірно, ніколи не бачили нічого порівнянного в історії“
Багато українських експертів наполягають, що секрет успіху Китаю полягає в індустріальних парках.
Я скажу таке: якщо ти заощаджуєш (і потім інвестуєш) половину свого ВВП (а це, про всяк випадок, 19 трильйонів доларів), то як ти інвестуєш ці свої (не запозичені ззовні) 8 трлн доларів — через індустріальні парки чи через вуличні МАФи — насправді, далеко не так важливо.
А тепер зробимо маленькі підрахунки.
ВВП України у 2024 році складав 190 млрд доларів. Заощаджено з цього, за статистикою World Bank, було лише 23 млрд доларів (украй низькі 12% ВВП).
- Якби підняти національні заощадження хоча б до рівня Чехії (30%, найвищий рівень у Центральній Європі. І пам’ятаймо, що Чехія відмовилась підтримати кредит Україні. Збіг? Не думаю, — то валові національні заощадження в Україні піднялись би на 28 млрд доларів.
- А якби підняти національні заощадження до нинішнього рівня Китаю (ще раз, 42% від ВВП), то це було б додаткових 57 млрд доларів валових національних заощаджень.
- А якби підняти національні заощадження до рекордного (у нас війна, я нагадаю) рівня Китаю у 2008-10 роках (51% від ВВП), то це було б додаткових 74 млрд доларів валових національних заощаджень (і інвестицій).
А поки що, очікуємо з трепетом нових даних про торгівельний дефіцит України в грудні (а після цього — звичайно, про наполегливу “пораду” МВФ девальвувати курс гривні.
Джерело
Про автора. Павло Шеремета, ексміністр економічного розвитку та торгівлі України, Професор з практики Київської школи економіки, засновник низки новітніх вітчизняних економічних шкіл, офіцер ЗСУ
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.