Попри тисячі міжнародних санкцій, російський оборонно-промисловий комплекс досі продовжує ефективно функціонувати, забезпечуючи армію РФ високотехнологічною продукцією, яку спрямовують для війни з Україною
Нещодавній звіт Центру “Досьє” розкриває, як Росія маневрує в умовах обмежень, і підкреслює слабкість західної санкційної політики. Експерти Консорціуму оборонної інформації в черговому номері журналу “Рефлексії” проаналізували ці дані та пропонують висновки для України й країн Заходу, щоб зупинити постачання критичних компонентів до РФ. Еспресо переповість головні тези та факти зібрані аналітиками.
Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації, та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики. Автор аналітики – Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, співзасновник Консорціуму оборонної інформації, текст упорядкував та оформив для Еспресо Юрій Мартинович.
Масштаб російського ОПК: зростання та багатогалузевість
САУ 2С43 “Мальва”, фото: Defence Express
Російський оборонно-промисловий комплекс успадкував від Радянського Союзу потужну базу: тисячі підприємств, що виробляли широкий спектр озброєнь, від танків до ракет. У 1990-х роках через економічну кризу, брак фінансування та розрив коопераційних зв’язків ОПК зазнав значного спаду, багато заводів зупинилися або перейшли на цивільну продукцію. Та з приходом Путіна у 2000-х розпочалося відновлення: державні інвестиції, модернізація та експорт озброєнь оживили сектор. Після анексії Криму та особливо з початком повномасштабної війни проти України, ОПК РФ максимально наростив виробництво, поставивши економіку країни на воєнні рейки.
Тож за даними Центру “Досьє”, отриманими з закритого реєстру Мінпромторгу РФ, кількість організацій ОПК зросла з 480 у 1996 році до 6344 на початок 2025 року, включно з філіями. Це зростання відбулося не через створення нових компаній для обходу санкцій, а через звичайне переведення цивільних підприємств у категорію ОПК після початку повномасштабної війни з Україною. До того ж такі підприємства отримують “бронь” від мобілізації для працівників, що дозволяє ефективніше залучати робітників.
Найбільше підприємств оборонно-промислового комплексу Росії розташовано в Москві (26%), Санкт-Петербурзі (13%) та Московській області (8%). Інші ключові регіони — Татарстан і Нижній Новгород. Підприємства присутні в 81 регіоні РФ, включаючи окуповані території України, для прикладу, у Криму. Дві третини ОПК розосереджені за межами добре захищених ППО Москви, що робить їх вразливими до ударів далекобійних засобів України, вважають аналітики.
Цікаво те, що радіоелектронна промисловість становить третину ОПК (2023 підприємства), за нею йдуть автомобільна, залізнична та хімічна промисловості (432, з них 86 виробників боєприпасів). Авіаційна промисловість налічує 390 підприємств, озброєння — 250, безпілотники та робототехніка — кілька десятків. Також значну роль відіграють машинобудування для енергетики (247) та підприємства “Роскосмосу” (109).
Санкції проти ОПК РФ або половинчастість Заходу
Санкції проти Росії почалися ще у 2014 році після анексії Криму та агресії на Донбасі. США, ЄС та країни G7 запровадили обмеження проти російських банків, енергетичних компаній і чиновників. Та на ділі, вони мало їх зачепили. Натомість з початком повномасштабної війни в Україні санкції різко розширилися, охопивши фінанси, технології, експорт енергоносіїв та оборонні підприємства. Росія стала країною, на яку офіційно наклали найбільше санкцій у світі – близько 24 тис.
Однак всі ці санкції не стали панацеєю, адже Росія обходить обмеження через посередників (Китай, Туреччина, Індія), зберігаючи доступ до критичних компонентів. Слабкий експортний контроль Заходу та неповне охоплення санкціями дозволяють РФ підтримувати військове виробництво, демонструючи неефективність нинішньої санкційної політики Заходу.
За даними Open Sanctions, лише 47% із 6088 підприємств ОПК перебувають під санкціями. Це яскраво свідчить про поверхневий підхід Заходу до санкційної політики. Адже ймовірність потрапляння під санкції майже не залежить від типу компанії: радіоелектроніка санкціонована на 66%, авіація – на 50%, боєприпаси – на 87%, а підприємства Міноборони та ФСБ – лише на 43%.
Аналіз митних декларацій за перші сім місяців 2024 року показує, що підсанкційні та непідсанкційні підприємства ОПК імпортують приблизно однакові обсяги товарів. Після нових санкцій США та ЄС у лютому 2024 року імпорт знизився однаково для обох груп, що вказує на неефективність обмежень.
Товари для ОПК РФ надходять із 98 країн, імпорт здійснюється через 84 держави. Основні постачальники – Китай, Гонконг, Туреччина, Індія та країни ЄС (Італія, Німеччина, Польща, Чехія тощо). Є також постачання зі США та Великобританії. Найцікавіше те, що у 75% випадків країна походження збігається з країною відправлення, а посередники (Китай, Гонконг, Туреччина) відіграють роль лише у 25% постачання. Хоча більшість контрактів укладаються в юанях (57%), далі йдуть долари (18%), євро (13%), рублі (8%) та іранські реали (3%). Це підкреслює ключову роль Китаю в підтримці ОПК РФ.
Найбільший попит мають інтегральні схеми, електронні компоненти, компоненти для дизельних двигунів, волоконно-оптичні системи та літій-іонні акумулятори. Багато з цих товарів подвійного призначення використовуються у виробництві безпілотників і ракет.
Чому санкції не працюють та які варто зробити з цього висновки
Найважливіша і найбанальніша причина – простота обходу. Адже більшість підсанкційних і непідсанкційних підприємств закуповують товари напряму, навіть без складних схем. Це вказує на слабкий експортний контроль у країнах Заходу, особливо в ЄС і НАТО, звідки надходить значна частка критичного імпорту.
Таким чином через понад три роки війни санкції не змогли суттєво обмежити технологічне забезпечення ОПК РФ. Росія продовжує отримувати високотехнологічні компоненти, використовуючи як контрабанду, так і напівпрозорі схеми через посередників.
На думку аналітиків, для України найголовніший висновок – завдавати цільових ударів по підприємствах ОПК, чим, власне, і займаються українські дрони. Розосередження ОПК РФ та обмежені можливості російського ППО створюють хороші можливості для України. Для цього Сили оборони мають скласти пріоритетні цілі, зокрема підприємства радіоелектроніки (виробництво ракет), хімічної промисловості (боєприпаси), авіації та безпілотників.
Через недолугість санкційної політики Заходу, Україна повинна регулярно порушувати питання слабкого експортного контролю на міжнародних зустрічах, особливо з країнами ЄС, НАТО та G7. Щоб Захід нарешті включив до санкційних списків усі підприємства ОПК РФ, незалежно від їхньої спеціалізації, та посилив контроль за товарами подвійного призначення.
Для цього країни ЄС і НАТО мають запровадити консолідовану політику нагляду за приватними компаніями-посередниками, які постачають товари до РФ. Особливу увагу слід приділити Китаю, Гонконгу та Туреччині, які виступають основними хабами для переправлення підсанкційних товарів до Росії. Лише так можна зупинити технологічне забезпечення російської агресії, підсумовують аналітики Консорціуму оборонної інформації.
Та варто врахувати, що теперішня міжнародна кон’юнктура, через мирні ініціативи президента Трампа та затягування Путіним домовленостей для своїх загарбницьких цілей, не сприяє консолідації у посиленні санкцій. Навпаки, нещодавно Bloomberg писав, що США пропонують навіть послабити санкції проти РФ. Мовляв, американці представили союзникам план мирної угоди між Україною та Росією, що передбачає припинення бойових дій і можливе послаблення санкцій проти РФ за умови тривалого перемир’я. Чи станеться це, вірогідно, буде відомо найближчими тижнями, адже Трамп дав зрозуміти, що може відійти від зусиль спрямованих на припинення вогню в Україні, за відсутності швидкого прогресу в переговорах.