Чому Кремль опинився у пастці власної війни, як це впливає на рішення щодо України та чи справді Одеса може стати наступною ціллю, – все це прокоментував ексголова військової розвідки Фінляндії Пекка Товері в інтерв’ю ведучому програми “Студія Захід” Антіну Борковському в етері Еспресо
Путін ухвалив певне рішення, зокрема йдеться про чергову формальність з одного боку, але вона дозволяє росіянам використовувати свої Збройні сили за межами Росії. І ми розуміємо, що в теперішній ситуації, зокрема, коли зв’язки між Сполученими Штатами і континентальними союзниками дещо послабились, а Дональд Трамп повторює свої претензії до європейських союзників по НАТО, розуміємо, що Путін може використати цей момент для військової агресії проти країн Балтії.
І хотів вас запитати, наскільки серйозною є ця загроза. Якщо ми говоримо про спробу росіян перенести свою агресію на нові фронти. Чи це зараз реально, на вашу думку, чи ні?
Передусім варто пам’ятати: Росія активно веде інформаційну війну проти Заходу. Це одна з тактик залякування. Вони намагаються посіяти тривогу і страх у сусідніх країнах, зокрема через зміни в законодавстві, створюючи враження підготовки до війни.
Водночас існує реальний ризик, що певні дії можливі. Ми вже бачили перед повномасштабним вторгненням в Україну: Росія і Путін прагнуть мати формальне «правове» підґрунтя для своїх операцій. Саме тому вони змінюють закони — щоб, з їхньої точки зору, легітимізувати можливі дії проти сусідніх держав.
Оскільки Росія є диктатурою, Путін готовий йти на ризики, на які жоден західний лідер не наважився б. Він вважає Захід слабким і може бачити зараз вікно можливостей — зокрема на тлі того, що адміністрація Трампа зосереджена на Ірані, а також через напруження у відносинах із союзниками по НАТО, оскільки ми не допомагаємо в операціях проти Ірану.
Усе це може створювати враження роз’єднаності Заходу і його неспроможності діяти спільно у випадку загрози для країни-члена НАТО. І такий сценарій не можна повністю виключати. Він малоймовірний через високі військові ризики, але все ж не є неможливим.
Наші бійці паралельно знищують російську нафтопереробну галузь. Це відбувається досить успішно. Ми всі бачили відео, як у місті Туапсе палають нафтові резервуари і нафтопереробні заводи. Якщо говорити про реальну російську готовність забезпечувати свою агресію, зокрема і проти України. Як ви зараз її оцінюєте? Вона знизилась, залишилась на тому ж рівні, чи вони, навпаки, нарощують певні види виробництва зброї і підготовку особового складу?
Варто пам’ятати, що Росії значною мірою вдалося компенсувати втрати у військовій техніці. Кількість танків і артилерії приблизно повернулася до довоєнного рівня. Водночас якість змінилася: техніка стала значно старішою. Фактично, у технологічному плані російська армія відкотилася на 50 – 60 років назад — значна частина озброєння походить ще з радянських складів. Але попри це, вони зберігають великі обсяги техніки, зокрема танків і артилерії.
Водночас суттєво зросли їхні можливості у виробництві ударних безпілотників — так званих «шахедів» — а також ракет великої дальності, у рази більше, ніж раніше. Саме це сьогодні становить одну з ключових загроз для Заходу.
Паралельно з цим російська економіка слабшає. Цивільний сектор переживає серйозні труднощі, підприємства працюють у складних умовах. Фактично єдина галузь, яка ще тримається, — це оборонна промисловість.
Проте навіть там ситуація неоднорідна: традиційне виробництво танків і артилерії скорочується, і основні ресурси спрямовуються на ракети та безпілотники, щоб хоча б частково встигати за потребами війни.
Тож якщо економічна ситуація і надалі погіршуватиметься такими темпами, якщо санкції збережуться і навіть посиляться, то, на мою думку, вже за один–два роки російська економіка може опинитися в такому стані, коли продовжувати війну стане майже неможливо без вжиття дуже радикальних заходів щодо російського населення та його особистих статків.
Основне, щоби бути готовими до тієї чи іншої військової провокації з боку Росії. Я кажу про наших західних друзів і партнерів. Наскільки я розумію, у Фінляндії проводяться регулярні військові навчання, і Фінляндія знає, що таке воювати з росіянами і з Радянським Союзом. Є Німеччина, колосальний економічний та промисловий потенціал, її взагалі ні в кого не викликає питань. Але це є ще така річ, як настрої суспільно-політичні і політична воля. Тобто готовність населення взяти на себе велику континентальну відповідальність. Я розглядаю ці сценарії тільки тому, що немає впевненості в наших американських друзях. Можливо, все зміниться, але ми не повинні ризикувати.
І от якщо говорити про реальну готовність і реальне бойове чи навчальне злагодження різних держав: Фінляндії, Німеччини, Франції, Польщі, Естонії, Литви, Латвії, Норвегії, Британії. Як ви зараз відчуваєте, чи є задовільними і достатніми темпами, тому що має бути спільне командування і має бути політична сміливість віддати той чи інший наказ в разі військового вторгнення в ту саму Естонію.
Ми всі розуміємо: чим ближче країна до Росії, тим вищий рівень її військової готовності — тим більше вона інвестує в оборону, розбудовує системи захисту, проводить навчання. І навпаки: що далі від цього кордону, то нижчий рівень готовності. У цьому і полягає виклик. Водночас, на мою думку, нам вдалося досягти важливого результату: починаючи з 2014 року НАТО послідовно посилювало свої спроможності, а після 2022 року значно прискорило цей процес.
Якщо Росія, наприклад, нападе на Естонію, вона одразу зіткнеться з силами НАТО.
У країнах Балтії вже розгорнуті передові підрозділи союзників. У Литві діє німецька бронетанкова бригада, в Естонії — британська бойова група. Тобто будь-яка атака на країни Балтії означатиме пряме зіткнення з військами інших держав Альянсу.
Погоджуюсь, що готовність спільно захищати свою країну і Альянс є вирішальною. І вона, безумовно, вища у прикордонних державах, ніж у Центральній Європі.
Втім, я переконаний, що європейські суспільства розуміють: якщо Росію не зупинити, якщо вона нападе на країну-члена НАТО і не зустріне належної відповіді, це означатиме кінець самого Альянсу. І після цього ніхто не буде в безпеці. Тож навіть якщо США скажуть, що не братимуть участі, у чому я дуже сумніваюся, оскільки переважна більшість членів Конгресу США виступає за підтримку НАТО та виконання 5 статті зі свого боку. Але навіть без США я впевнений, що ми почнемо воювати разом із нашими союзниками по НАТО.
Росія досі не має спроможності самостійно перемогти навіть європейську частину НАТО.
У нас більше особового складу, більше танків, значно більше якіснішої авіації. І я переконаний, що російські генерали це розуміють і не зацікавлені в нападі на країну Альянсу, усвідомлюючи наслідки.
Водночас не варто забувати: Росія — це диктатура. Путін не обов’язково дослухається до військових, навіть якщо вони дають фахові рекомендації. І не факт, що вони взагалі наважуються їх озвучувати.
Ми вже бачили це перед вторгненням в Україну. Будь-який генерал чи досвідчений військовий розумів, що наступ на країну з майже 40-мільйонним населенням силами менш ніж 200 тисяч військових не матиме швидкого успіху.
Тож і зараз ми можемо опинитися в подібній ситуації: генерали можуть розуміти, що війну з НАТО починати не варто, але остаточне рішення залежить від Путіна, а він дивиться на речі інакше.
Є досвід американо-іранської війни. Американці використали велику кількість авіації, велику кількість ракет. І ми розуміємо, що ситуація в Ормузькій протоці залишається нестабільною. Ми не знаємо, як це завершиться, але з американо-ізраїльсько-іранської війни всі зробили певні висновки. Зокрема, йдеться про масоване використання безпілотних літальних апаратів. Йдеться про використання дешевої балістики у великих кількостях і так далі.
Якщо говорити про ваші висновки боротьби з великим, масштабним, глобальним суперником, так, який може не бути надто тих технологічним, але він може, от як росіяни, наприклад, нарощувати виробництво шахедів надзвичайно на високому рівні, нарощувати виробництво чи зберігати на старому рівні кількість балістики. І є така річ, як штучний інтелект, який дозволяє вдаватися до донедавна несподіваних абсолютно військових рішень. Які ви бачите зараз основні військові тренди, ну, внаслідок досвіду війни на Близькому Сході?
Я б сказав, що «Залізна стіна» наочно демонструє, що війни виграються на стратегічному рівні. Потрібно мати конкретні цілі і чітке бачення — де ти є, куди рухаєшся — і використовувати для цього весь інструментарій: політичний, економічний і військовий. А вже військові операції мають підпорядковуватися досягненню цих стратегічних цілей.
І саме тут Сполучені Штати припустилися помилки. На тактичному й оперативному рівнях їхні збройні сили, як і ізраїльські повітряні сили, демонструють надзвичайну ефективність. За підтримки штучного інтелекту вони провели дуже успішну кампанію. Втім, через неготовність до розвитку подій в Ормузькій протоці це зрештою призвело до патової ситуації, у якій Іран наразі має перевагу.
І головний висновок тут інший. Коли Іран починає діяти, він робить ставку на масовані ракетні та безпілотні удари по країнах Перської затоки та Ізраїлю. І значна частина цих атак досягає цілей, попри потужну протиповітряну оборону в регіоні.
Якщо ж подивитися на російські можливості, то вони здатні виробляти понад дві тисячі балістичних і крилатих ракет щороку, а також більше ста тисяч безпілотників типу «шахед».
На сьогодні Європа фактично не має достатніх спроможностей, щоб повністю відбивати настільки масштабні повітряні атаки. У нас бракує систем протиповітряної оборони. І навіть там, де вони є, часто не вистачає ракет. Як уже згадувалося, США та країни Перської затоки використали настільки багато ракет «Патріот», що їхні запаси починають вичерпуватися.
Водночас ми побачили інше: коли війна почалася, менш ніж за два тижні повітряної кампанії, спрямованої проти іранських пускових установок для ракет і безпілотників, проти їхніх складів, логістики та виробничих потужностей, вдалося скоротити кількість іранських атак приблизно на 90% — до рівня, який уже можна контролювати.
І це важливий висновок для нас. Ми маємо бути готові діяти на випередження — знищувати ракети і безпілотники ще до їхнього запуску, коли це значно простіше. Саме тому, наприклад, Фінляндія, а також Польща розвивають спроможності дальнього ураження для своїх повітряних сил. Такі можливості в Європі вже є — але їх потрібно суттєво посилювати.
На вашу думку, чому росіяни почали масово відключати інтернет у себе? Тобто це з метою боротьби з тими чи іншими настроями, чи це може мати ту чи іншу додаткову військову складову? Йдеться не лише про цензуру. Мова йде про відключення