РФ переходить у нову фазу авторитаризму й тоталітаризму, – опозиціонер Морозов
Російський опозиційний експерт, що перебуває в Празі, Олександр Морозов в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському на телеканалі "Еспресо" висловився про теперішній стан справ у Росії, нову можливу мобілізацію та удари ЗСУ по Москві та Петербурзі
На початку вересня має відбутися зустріч Сі Цзіньпіна, Путіна і, можливо, Трампа. Цьому передує активна комунікація , зокрема між Урсулою фон дер Ляєн і Сі Цзіньпіном. Трамп подарував Путіну 50 днів відстрочки.
Усе це впирається в дату 2-3 вересня, коли має відбутися зустріч. Усі впливові гравці мають сконцентруватися – або перед ударом, або перед розрядкою. До чого це може нас усіх довести?
Якщо коротко, я вважаю, що перспектива тристоронньої зустрічі Путіна, Трампа і Сі, чесно кажучи, малоймовірна, а якщо й відбудеться, то буде винятково офіційною, пов’язаною з відвідуванням Китаю у зв’язку зі святкуванням ювілею завершення Другої світової війни. У Путіна заплановано дві поїздки до кінця року – до Китаю і до Індії, і вони напевно відбудуться. Трамп також до кінця року планує зустрітися з Сі.
На мій погляд, так звані 50 днів – це умовний термін. Це навіть підтвердив Держдеп США, один зі спікерів сказав, що це не дата, яку ми намітили як якусь межу – це просто позначення вікна. Тобто в будь-який момент можуть статися якісь події, а не через 50 днів.
Тому орієнтуватися на конкретний таймлайн, який Трамп систематично використовує в риториці, немає сенсу. Тут, швидше, визначальними є чинники в міжнародній політиці, які впливають на сприйняття російсько-української війни. Тому що нас лякає зараз не те, що станеться через 50 днів, коли Путін ні до чого не вдасться задля Трампа, як уже було раніше. Скоріше, лякає хаос, який виникає у світовій політиці, у якій всі великі гравці дещо ізолюються від того, що відбувається, дистанціюються.
Ось тут величезна проблема, тому що виникає атмосфера, в якій усі дивляться і думають: оце нічого не можна зробити з Іраном, не можна… ну, не можна – то й не можна. Нічого не можна вдіяти з сектором Гази… ну, не можна, то й не можна. І це може виявитися також фактором сприйняття російсько-української війни: нікуди не просувається, провалилася мирна ініціатива щодо припинення вогню без попередніх умов на 30 днів, чи на 60 днів, чи на 90. Кінця не видно, і на тлі загального політичного хаосу почнуть відсуватися взагалі від війни.
Поки що цього не видно. Я хочу наголосити, що немає сенсу нагнітати дуже великий песимізм, тому що видно кроки європейські, найбільших країн: і база “Рамштайн” відбулася, і досить чіткі заяви робить генерал Гринкевич, якого нещодавно призначили командувати американським контингентом в Європі. Є повідомлення про те, що США повертають ядерну зброю на територію Великої Британії – тобто є лінія новин, яка дає можливість сподіватися, що контур буде цілком збережений.
Але, поза тим, очікування, що через 50 днів щось станеться, – це негативний чинник, емоційно небезпечний. Ось так би я сказав зараз.
Ми побачили черговий вияв того, що остаточно все зацементують і перетворять Росію ще й на цифровий концтабір, і ця ініціатива виходила не з низів – це скинули зверху вниз. Відповідно, будуть використовувати і теперішню ситуацію для впровадження цифрового концтабору з кримінальною відповідальністю за вияв нелояльності в цифровому просторі.
Це підготовка Росії до довгого, незрозуміло якого сценарію. Китай у себе це активно впроваджував, а комунікація між Пекіном і Москвою в питаннях безпеки є дуже активною. Як це вплине на кремлівську стратегію війни?
Так, я згоден, ви маєте рацію. Річ у тім, що видно добре за всією сукупністю подій літа 2025 року, що Путін, і Кремль, і РФ як політична система явно переходять у наступну фазу – у нову фазу авторитаризму й тоталітаризму. Це, безумовно, так. І насамперед це результат воєнного провалу Росії. Адже попри те, що три роки війна іде і Путін, і вся верхівка, очевидно, налаштовані довести цю війну до того кінця, який вони для себе визначили результатом. Вони цього не досягли, і це дається взнаки, тому що всі ці заходи в цифровій сфері, весь цей цифровий суверенітет, який раптом почав розвиватися скаженими темпами і який перетворює РФ на концепцію повністю автономної, ізольованої фортеці, – видно, що це вже зачепило все: і культуру, і освіту, і всі комунікації, які можливі в цифровій сфері.
Усе це показує, що Кремль збирається воювати, не пристане ні на який компроміс, натомість збирається ізолюватися і покладатися на ті канали, які має, включно з Китаєм. Зрозуміло, що ці канали з осені скоротяться, тому що вводять пакети санкцій, 18-й пакет введено. Очевидно, що і Трамп зробить санкційний крок – поки що незрозуміло, наскільки потужний, але він буде.
І на цьому тлі вся ця цифрова свистопляска в Кремлі змушує думати, що, так, якась форма мобілізації – а ми раніше говорили і я вважав, що не буде мобілізації, Кремль до неї не вдасться, та зараз я починаю думати, що це можливо.
Тому що нема перелому, немає результату, немає відчутного успіху. Путін явно вимагає від генштабу добитися якогось результату за 50 днів, тим більше що він прохопився про це в розмові з Трампом, і це стало публічним.
На цьому тлі розмови про те, що Кремлю доведеться-таки проводити мобілізацію, зараз мають більш переконливий вигляд, ніж пів року чи рік тому.
Чого б вони хотіли досягнути мобілізацією? Ідеться про глобальну підготовку до ще більшої війни, можливо не лише з Україною? Про мобілізацію соціуму, щоби посилити теперішні позиції на фронті? Чи для консервації ситуації?
У Кремлі, але й також у Вашингтоні, у європейських столицях мають цифрову соціологію настроїв і реакції на мобілізацію. Які ж мобілізаційні заходи готуються в Росії?
Мобілізація – це дуже важко, вона створює хаос, вимагає дуже великої логістики. Тому Кремль її уникав, і мав би уникати й надалі. Але, по-перше, наростання і дуже швидкий розвиток дронової війни – це вимагає військових контингентів. По-друге, Кремль не відступиться від ідеї захоплення чотирьох територій. Він не може цього зробити, це очевидно, що ні у 2025-му, ні у 2026 році цього не станеться. І взагалі незрозуміло, чи станеться це колись, – швидше за все, ніколи.
Але це мета Кремля. І зараз момент, коли на третьому році війни, після відмови від миротворчої ініціативи Кремлю потрібно демонструвати успіх. Тому тут будуть кроки великі. Річ не в тім, щоб Кремль зміг досягти цього військовими засобами.
Я гадаю, Кремль за допомогою мобілізації збирається просто демонструвати Україні і всьому альянсу підтримки України, що наміри дуже тяжкі, дуже сильні. Аби просто викликати і в Україні, і в європейських колах панічні настрої, якийсь упадок.
Кремль надає великого значення, як завжди, дестабілізації, хаотизації політики, а не прямому воєнному результату на полі бою. Але тут я хочу наголосити: мобілізація і, можливо, все, що ми зараз читаємо про наміри Кремля нарощувати свої можливості в ракетобудуванні, у дроновій війні, – це все скеровано на те, щоби показати: США, Європа, якщо підтримуватимуть Україну, нічого не доб’ються.
І на цьому тлі, я бачу, розігруються зараз різні інформаційні скандали, які наче мають підкреслити, що Україна в поганому становищі, що вона не зможе протриматися пів року – не те що два роки війни.
Мобілізація, як казав Ніколай ІІ перед розстрілом, – це справа серйозна. Я думаю, він зрозумів, що величезною помилкою було робити таку мобілізацію, яку Російська імперія зробила в 1914 році. Коли побрили бороди, перевзули в чоботи з лаптів, а хтось і в лаптях, можливо, пішов. І одна гвинтівка на десятьох. Ясно, що психологічно це впливало на німців. Але практично – росіяни у Східній Пруссії зрозуміли, що так це не працює.
Дронова війна теж має свій психологічний ефект. Путінська концепція передбачала, що війна буде за лінією фронту, тобто атакуватимуть українські міста. Але тепер ми побачили, що російське авіасполучення лягло. І для цього достатньо з певною регулярністю запускати певну кількість дронів.
Іранська система ППО (а це російська система з китайськими чіпами і іранськими ноу-хау) показала, що це направду ізраїльське небо. І що установок С-300 і С-400 біля Москви може бути недостатньо.
І ось тоді можуть початися питання еред народу в лаптях, якому мають брити бороду і кожному десятому дати трьохлінійку імені Мосіна.
Багато хто з тих, що спостерігають за всім, говорять, що для самої РФ подальше продовження війни дійсно наближує дуже тяжкий крах і катастрофу. І одна з причин полягає в тому, що такого роду агресивна війна, і навіть не агресивна війна з такою мобілізацією веде до того, що знизу піднімаються досить похмурі, хаотичні суспільні настрої. Направду як це було під час Першої світової, та навіть Другої світової війни. Суспільством ширяться різні чутки. Чутки стають нескінченними, через це комунікації і всі дії влади перетворюються на кашу, що сприяє розпаду.
Так, це реалістичний сценарій. І що далі, то більше. Бо добре видно, що в Путіна не так уже працює та сама вертикаль, з будування якої він починав свою політичну кар’єру як очільник РФ. Адже всі в один голос кажуть: де вертикаль? Нема. Відбуваються не просто арешти у відомствах і міністерствах – іде хвиля, яку важко інтерпретувати, ця хвиля змінює настрої всередині бюрократії російської, цивільної і військової. Потоком ідуть арешти в цивільних адміністраціях, у суддівському корпусі.
Це все, дійсно, наслідки того, що трирічна війна зайшла в глухий кут. І видно добре, що Кремль хотів би результату, та результату нема. Спеціальні служби, і депутати, і весь патріотичний табір висувають усе нові й нові ініціативи, доволі божевільні, – щоб підтримувати цю війну. Це дійсно створює нову ситуацію, яка може закінчитися просто крахом усієї системи.
Хотілося б, щоб цей крах настав якомога швидше. Я мимохіть згадав концепцію великих реформ і концепцію війни Івана IV, московського царя і царя казанського. Коли він побачив, що війна іде не так, як він хоче, то відразу зрозумів, хто в усьому винен, – погані князі. А підкоригувати все може опричнина.
Потім цей досвід застосовував Сталін, використовуючи НКВД, щоб Генштаб краще воював. “Цар” видавав циркуляри – поголів’я воєначальників зменшувалося. Це мало колосальні наслідки, але на війну це не впливало.
А як зараз? Арешти, загадкові самогубства – хтось же ж це реалізовує. І ці “хтосі” – це нова потенційна еліта, і визріває Малюта Скуратов. Не “великий” макроекономічний перемовник Кирил Дмитрієв – ні, гряде Малюта.
Це правильно, принаймні щодо розмов, що десь у Москві чи в Росії є якась “партія миру”. Але, зверніть увагу, це вже якось так зникло. Пів року тому ще запитували експертів: а що там з “партією миру”, “партією війни”? Як показала зараз історія трампівської ініціативи, на яку Кремль відгукнувся певним чином, – жодної “партії миру” нема і ніякий Кирил Дмитрієв чи якісь “загадкові персонажі” російської політичної сцени не є не лише самостійними прихильниками миру, а й навіть не є реальними групами.
Тому немає сумнівів, і просто наочно видно, що впродовж року посилюється ФСБ і весь контур спецслужб у політиці та всьому господарсько-економічному житті. Це було і раніше, звісно. Але зараз добре видно, що не просто ФСБ, а збігається позиція з багатьох питань без жодних конфліктів у “веж” – збігається позиція в адміністрації президента, ФСБ, ради безпеки, міністерства юстиції і решти. Зараз уже неможливо говорити, що в уряді Росії є якісь технократи, на яких згодом можна буде поглянути з надією, що, можливо, вони закінчать цю війну чи перейдуть до якоїсь іншої форми – ні.
В уряді остаточно залишилися люди, які просто послідовно адаптують російську економіку до війни, до ізоляції та самоізоляції, вони цілком віддані путінізму як ідеології. Там не видно нікого, хто мав би іншу позицію сьогодні, всі вони абсолютно втягнуті активно в освоєння окупованих територій згідно з путінською доктриною.
Тут нема вже, як на мене, жодних причин дивитися на це по-іншому. Коли ми говоримо, що така опричнина завжди закінчується якимсь руйнуванням і вона не може підійматися в репресіях нескінченно високо у своєму градусі, – це так. Але питання: коли і чим закінчиться це чергове й остаточне панування силових структур?
Я б сказав, що це є небезпекою і що європейські країни правильно готуються до поганих сценаріїв зараз, до таких сценаріїв, що путінське і кремлівське безумство вихльосне за межі цієї війни й почнеться її розширення.
Я вважаю, що правильні слова, які ми чуємо, правильні оцінки німецьких і британських аналітичних центрів і військових центрів про те, що, якщо раніше казали, що конфлікт із Кремлем можливий близько 2035-го чи 2030 року, то тепер кажуть, що залишилося, можливо, півтора року або два до ситуації, коли політична ситуація буде такою, що небезпека такого конфлікту значно зросте й вимагає великих оборонних кроків зараз.
Дуже важливо сьогодні непокоїтися щодо трьох речей. Перше: укріплення східного флангу НАТО не повинно відбуватися окремо від підтримування всіх заходів із підтримки обороноздатності України з боку Євросоюзу та з боку США, і взагалі з боку всього глобального альянсу. Тобто необхідно посилювати східний фланг і оборону Європи, але не таким чином, щоб Україна виявилася за межами цього контуру.
Другий важливий момент полягає в тому, що не треба надто лякатися кремлівського проникнення в Європу. Це перебільшують, і це перебільшення доволі небезпечне, воно створює враження, буцімто Кремль всемогутній. Ні. Тут потрібна певна мобілізація європейських країн – урядів і суспільств, – для того щоб показати, що демократія стоятиме, вона не піддасться ні на який «правий поворот» – ультраправий радикальний. Ядро демократії і ліберальної культури збережеться в Європі. Це важливо для України. Тому що якщо сама Європа “поїде з гори”, то на що тоді спертися Україні в її боротьбі та спротиві – вона залишиться в ідейному сенсі слова сама, і це погана історія.
І третій важливий момент: яку б риторику Дональда Трампа ми не чули, наскільки це було б нестійко, треба все більше відділяти цю риторику від того що США робитимуть. Тому що все ж таки міністерство оборони США продовжує взаємодію з Україною та європейськими країнами.
Що буде з американською воєнною присутністю в Європі? В якому форматі йтимуть поставки озброєння для України? Казати про те, що вони припиняться повністю – ні українська, ні європейська дипломатія не можуть на це погодитися, зупинитися на цьому й просто зафіксувати. Отже, в якомусь обсязі це буде. Тобто треба продовжувати цю роботу.
Надто багато уваги приділяють риториці Трампа. Але ми вже її зрозуміли, минуло шість місяців.
Трамп закидає одночасно десять тез, які є взаємосуперечливі. Він у такий спосіб дезорієнтує всіх: сьогодні каже одне, завтра друге, створюється хаос. Потім по закритих каналах з допомогою якогось Віткоффа чи Келлога передаються його справжні наміри, а тоді знову великий переторг.
Усі ми були подивовані, я думаю, що це був серйозний сигнал, коли він запитав, за версією американських журналістів, у президента України щодо ударів по Санкт-Петербургу і Москві. Це ж не те що Трамп вирішив повивчати військову географію Росії – це сигнал, який правильно відчитали в Кремлі.
З іншого боку, Трамп надавав по губах “товаришу” Медведєву після чергового його твіту про ядерний попіл. Тобто Трамп веде подвійну (чи потрійну) гру в слоєний пиріг, де перший шар – індичка, другий – ананаси, а в третьому може бути і кров’яна ковбаса.
Саме так. Я теж на це звертаю увагу і добре бачу, що слова Трампа про те, що Україна могла б завдавати більш тяжких для РФ ударів, зокрема по столичних містах, – це не просто слова. Адже сама логіка війни, те, як вона складається, веде до цього. Тобто Трамп цими словами відреагував на повідомлення про безперервні обстріли Києва, які були й раніше, звісно, але не в такому масштабі. І росіяни повинні зрозуміти, що сьогодні вони лежать в аеропортах і зупинені авіаперевезення через дронові атаки, а за пів року дійсно сама Москва виявиться ходом війни, бо якщо такі удари по Києву, то чому їх не буде по Москві? Вони будуть з якогось моменту. І це, дійсно, реальність. Я гадаю, це усвідомлюють і Собянін, мер московський, і губернатор Петербурга Бєглов – вони всі розуміють, до чого йде: столичні міста Росії так чи інакше опиняться під більш тяжкими обстрілами за пів року.
І не лише. Оцінюючи перспективи війни через пів року, через 9-12 місяців, треба розуміти, що Кремль вдався зараз до масштабної ескалації, відмовившись від пропозиції Трампа. І не просто відмовився – Путін це зробив досить брутально, продемонстрував, що збирається інтенсифікувати війну. Ну, так у відповідь на це сама логіка ситуації війни вимагає масштабної відповіді.
І, на мій погляд, ця відповідь буде, я не уявляю собі, щоб тут історія розгорталася якимось іншим чином, аніж ударом по всій путінській концепції війни.
І це серйозна відповідь. Вона вимагає комплексного підходу, але реалізовуватися якщо буде, то це відбуватиметься швидко. Коли ми говоримо про столичні російські міста, як це може вплинути на усвідомлення росіянами? Вони перетворили концепцію війни на “війна – для бідних”, або “війна – для найманців”, або “війна – для бурятів”. По Москві чи Санкт-Петербургу не їздять бусики російських воєнкомів, але мобілізація російська це передбачає, тож зрозуміло, чому Путін її відкладав.
Я бачу зараз ось що: путінська ідеологічна вертикаль, навіть на прикладі становища з авіаперевезеннями, працює зовсім не так, як хотілося б путінській адміністрації і всій кремлівській пропаганді. Люди в аеропортах – ми це добре бачимо – проклинають не Україну і українців, вони проклинають авіакомпанії, які до цього не готові.
Така сама ситуація і в прикордонних областях, де населення читає всі ті самі матеріали і бачить чудово, що відбуваються арешти серед керівників областей, що відповідали за безпеку цих регіонів. І сюди скеровано цілком зрозуміле негативне ставлення. Навіть уже зараз, на загрозах обстрілів аеропортів російських, видно, як реагують громадяни: їх обурює насамперед те, що російська протиракетна оборона неспроможна, керівництво авіакомпаній неспроможне взаємодіяти з військовими, московська влада неспроможна і так далі. І це працюватиме й надалі, якщо більш тяжкі наслідки будуть для російського населення в умовах ескалації.
Історія з Баку: закатовані азербайджанці, жорстка демонстративна відповідь Алієва. Але це поведінка не просто колишнього номенклатурника. Алієв – друг і союзник президента Ердогана, який свого часу сказав, що Туреччина і Азербайджан не просто братські народи – вони мають спільні цілі, зокрема, можливо, і військові. Як ви вважаєте, Путін побоявся лізти на Баку?
Не зовсім зрозуміла історія цього конфлікту, чесно кажучи, тому що він набув дуже серйозного характеру. Алієв раніше не відповідав так різко Кремлю. Не зовсім зрозуміло, чому Кремль дійшов до ситуації такого конфлікту з Азербайджаном. Адже, треба нагадати, що ще в лютому 2022 року, за кілька днів до початку повномасштабного вторгнення, був підписаний договір про союзництво між Росією та Азербайджаном.
Не вдаючись до подробиць, можна сказати, що це конфлікт, який не врегулюється зараз чи найближчим часом. Очевидно, що він має якісь серйозні причини. Позиції азербайджанської діаспори сильно зачепило – настільки сильно, що всі попередні стосунки між Москвою і Баку поставлені під загрозу. І треба сказати, що Путін тут поки що нічого не робить, а ФСБ і силові структури гуляють як хочуть щодо азербайджанців. Це все в Баку бачать і сприймають як неприйнятне. Плюс цей конфлікт завдає удару по всій концепції руху Кремля через Азербайджан на Іран, тобто створенню транспортних коридорів. Побачимо, як буде за 4-5 місяців.