Як втрата студентів-іноземців підірвала фінансове становище університетів, яку спеціальність здобувають у Тернопільському медуніверситеті студенти зі США та чи можна поліпшити демографічну ситуацію, запрошуючи на навчання громадян інших країн
Про це в інтерв’ю Еспресо розповів ректор Тернопільського національного медичного університету ім. І.Горбачевського Михайло Корда (на фото), де до 2022 року іноземці становили практично третину студентів.
Заступник міністра освіти і науки Михайло Винницький в одному нещодавно заявив, що за час повномасштабного вторгнення кількість іноземних студентів в Україні знизилась з 83 тисяч до 8 тисяч і це вкрай негативно впливає на фінансове становище університетів.
Так і є. І в цьому частково якраз є і вина Міністерства освіти. От наш університет мав можливість взимку набрати близько сотні іноземних студентів. У зв’язку з тим, що Міністерство освіти не розробило вчасно правила приймання (вони мали бути ще у листопаді, а їх випустили наприкінці лютого), вони закрили зимовий набір іноземних студентів. Є така Єдина державна база освіти – її закрили й не дозволили нам набрати. Скільки ми не зверталися з Міністерства за дозволом – не дозволили. От кому від цього краще, скажіть, будь ласка? Ми втратили сотню студентів, втратили прибуток, втрачені податки. Ми ж платимо 60 млн грн податків місту щороку. Тепер платитимемо менше.
ректор ТНМУ ім. Горбачевського, Фото: ТНМУ ім. Горбачевського
Наскільки я розумію, студенти-іноземці платять за навчання більше, ніж громадяни України, які навчаються на контрактній формі?
Іноземні студенти платять в чотири рази більше, ніж українці. Це була основна бюджетоутворювальна фракція для університету. Це відкрита інформація – студент-іноземець платить університету 4000 доларів в рік за навчання. Тож можна порахувати, скільки ми втратили.
Завдяки іноземним студентам ми могли платити премії, надбавки всім нашим викладачам, оплачувати викладачам лікування. Ми могли розвиватися, робити капітальні ремонти, закупляти обладнання. Зайдіть в університет, подивіться умови для навчання. Все це – завдяки іноземним студентам. І оскільки ми їх втратили, то багато цих можливостей зараз ми також втратили.
Але йдеться не лише про оплату за навчання. Порахуйте також, скільки іноземний студент витрачає у місті, у якому він живе. Це у два-три рази більше, ніж він платить за навчання. Це таксисти, ринок, різні розваги: ресторани, кафе. Усе це – додаткові надходження до бюджету міста.
До війни, Україна входила в десятку країн, де було найбільше іноземних студентів на навчанні, але тепер ми втрачаємо позиції. Кожна країна світу бореться за те, аби саме до них о них приїжджали на навчання іноземних студентів. Бо це – найбільш вигідна інвестиція, найбільш вигідне заманювання ресурсів, валюти в країну, яке тільки може бути.
Важлива також дипломатична місія. Ми називаємо своїх студентів амбасадорами нашої країни, нашого університету, нашого міста у своїх країнах. Наші випускники потім створюють свої товариства за кордоном, зв’язуються з нами. Провчившись тут шість років і провівши найкращі роки свого життя, бо це молоді роки, в Україні, в Тернополі, вони повернуться додому і будуть рекламувати і Україну, і Тернопіль, і той університет, у якому вони вчилися. І це також важливо.
До повномасштабного вторгнення Тернопільський медуніверситет входив до числа тих, де навчали найбільше іноземних студентів. Наскільки зменшилась у вас кількість студентів?
У нас було близько 3000 студентів-іноземці, точніше 2800. Станом на сьогодні – 510. І це переважно студенти старших курсів, які продовжують навчання. Ми створили окремий факультет іноземних студентів – він є досі, бо пів тисячі студентів у нас ще є. У нас є окремі кафедри для іноземних студентів, де працюють тільки англомовні викладачі. В нашому університеті 117 викладачів на сьогодні мають сертифікати на володіння англійською мовою рівня TOEFL, Islands або Cambridge, тобто міжнародні сертифікати, які неможливо купити чи підробити. Загалом у нас 640 викладачів на сьогодні. Окрім тих 117, що мають міжнародні сертифікати, ще приблизно 300 викладачів мають українські сертифікати. Тобто пів університету у нас говорять англійською.
Чи не боїтеся, що втратите англомовних викладачів, якщо не буде можливості там платити таку ж зарплату, як раніше?
Звичайно, це може статись. Наші викладачі мали надбавку за читання лекцій і ведення практичних занять англійською мовою. Тепер, коли вони не ведуть навчання англійською, ця надбавка втрачається. Крім того, до війни у нас було 8,5 тис. студентів і з них майже 3 тисячі були іноземцями, тому наші викладачі всі працювали на півтори ставки до війни. Це стало такою собі подушкою. Нині вони працюють хто на ставку, хто на 0,75. Звичайно, матеріально вони втратили.
З яких країн у вас було найбільше студентів?
Найбільше студентів у нас було з Індії. На другому місці була така країна Нігерія (Африка). На третьому місці – були Сполучені Штати Америки, далі – Польща. Загалом у нас були студенти з 60 країн.
Тобто навіть студенти зі США приїжджали в Україну вчитися?
В нас є така унікальна програма – дистанційне навчання медсестер на рівні бакалаврів і магістрів. На цій програмі ми вже навчили близько тисячі студентів з Америки. Це люди, які уже працюють медсестрами в Америці, але їм треба здобути ступінь бакалавра чи магістра. В таких випадках передбачається можливість дистанційного навчання, але наші викладачі також виїжджають в США. Ми маємо там свої офіси, тож викладачі їздять туди для читання лекцій і на прийом екзаменів.
На щастя, на кількість студентів, які навчаються дистанційно, повномасштабне вторгнення не вплинуло. На сьогодні маємо близько 200 таких студентів зі США.
Яких кроків мало б вжити Міністерство освіти, аби стимулювати приваблювати іноземців їхати на навчання в Україну принаймні в умовно безпечні міста – Тернопіль, Львів, Ужгород?
В першу чергу потрібно забезпечити безперешкодний приїзд того студента. Тобто студент-іноземець має безперешкодно отримати візу на навчання, а також транзитну візу.
Оскільки аеропорти не працюють, вони не можуть прилетіти безпосередньо в Україну. Тож їм потрібна транзитна віза у Молдову, Польщу, Словаччину чи Угорщину. Ось де найбільші проблеми. Нині немає якоїсь допомоги, але є величезні перешкоди для іноземного студента приїхати в Україну. Це практично неможливо.
Якби, наприклад, випускникам-іноземцям простіше було отримати тут роботу чи навіть громадянство, як гадаєте, чи залишалася б частина з них тут? Адже в Україні серйозна демографічна проблема і мігранти нам потрібні.
У нас були випадки ще до війни, коли низка студентів з Індії чи ОАЕ, наприклад, одружувалися тут, та отримували посвідку на постійне проживання. Але це дуже незначний відсоток. Десь 95 – 99% все-таки повертаються у свої країни або їдуть в Західну Європу і стараються нострифікувати наш диплом в країнах Західної Європи або Америки й працювати там. Тому сподіватись, що значна частина студентів шукатимуть роботу Україні, не варто.