Путін боїться перейти червону лінію, яка розсердить Трампа, – ізраїльський дипломат
Дипломат Аркадій Мільман, старший науковий співробітник та керівник програми з вивчення Росії в Інституті досліджень національної безпеки, посол Ізраїлю в Росії (2003-2006), в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському на Еспресо зауважив, що РФ почувається некомфортно після бомбардувань Ірану та що Європа за ці три роки війни не перелаштувалася на військові рейки
Свого часу Троцький породив формулу “ні війни, ні миру”. І зараз Ізраїль та Іран пережили важкі воєнно-дипломатичні моменти. З одного боку, ніби на щось вийшли, Дональд Трамп нас запевнив, що буде мир, але відчуття такого немає. Розуміємо, що Іран – не та держава, яка зможе зупинити свою ненависницьку антиізраїльську державну програму.
Я згоден із вами, дійсно так. Ситуація вийшла “ні миру, ні війни”. З одного боку, добре, що закінчилися воєнні дії, тому що мешканцям Ізраїлю довелося пережити досить нелегкі часи.
Вперше за всі війни були такі великі руйнування, загинуло 28 людей, пошкоджено 1000 будинків – це абсолютно нова ситуація для Ізраїлю.
З іншого боку, ця невизначеність створює ситуацію, за якою війна може поновитись у будь-який момент. Якщо Іран зараз запустить якусь чергову ракету або якийсь безпілотник у бік Ізраїлю, відповідно, Ізраїль повинен буде відреагувати. І наново почнуться бойові дії, Іран вкотре почне відповідати, і знову буде потрібне втручання США, напевно, особисто президента Трампа, щоб припинити ці воєнні дії.
Поки це перемир’я дотримується. В Ізраїлі скасовані обмеження для громадян, всі повернулися на свої робочі місця. Сьогодні частина шкіл почала працювати, а від завтра працюватимуть усі школи. Ось, така, я б сказав, ситуація.
А Ізраїль же має реагувати на інформацію, що іранська ядерна програма не була знищена. Це Дамоклів меч, який висить не лише над державою Ізраїль, а й над усім цивілізованим Західним світом. Відпрацювали американці, ЦАХАЛ та всі можливі служби, але нема відчуття, що іранську ядерну доктрину згорнуто. Що собою буде являти іранська ядерна програма? І загалом, якщо вірити Медведєву, якщо Іран “в якомусь воєнторзі може купити ядерну бомбу”? Ми бачили, що на цю медведєвську маячню навіть особисто зреагував Дональд Трамп – тобто все серйозно.
Так, усе серйозно. Дійсно, немає точного розуміння, яка була завдана шкода іранській військовій ядерній програмі. Без жодного сумніву, шкоди завдано. Після такої кількості бомбардувань, після такої кількості вильотів ізраїльської авіації, а потім ще бомбардування американців стратегічними бомбардувальниками B-2 – зрозуміло, що шкода завдана.
А тепер усі розмірковують про те, яка саме шкода. Розвідки Ізраїлю, США та країн Європи зрозуміють це через декілька тижнів і навіть декілька місяців, тому що оцінити цю шкоду у даній ситуації достатньо складно. По-перше, потрібна інформація зсередини, яку зараз агенти різних розвідок будуть здобувати. Друге – це супутникові знімки, які не завжди в тій резолюції чітко показують, що відбулося. Не завжди з супутників можна розгледіти руйнування під землею та зрозуміти, що саме зруйновано.
Є декілька версій. Зрозуміло, що в інформаційному полі є багато дезінформації. Наприклад, The New York Times писав, що американці бомбардували Фордо (це найстрашніший ядерний об’єкт) таким чином, щоб закрити входи та виходи та щоб те, що там усередині, залишилося без електрики, а це завдає шкоди всім центрифугам. Так це чи не так, але про це йдеться з якихось джерел.
Є й оцінки, які говорять про те, що на інших ядерних об’єктах нема стовідсоткової шкоди, є тільки якась часткова. Відповідно, ця ситуація для нас стане зрозумілою протягом 2-3 місяців, думаю, тоді ми точно будемо знати, наскільки була завдана ця шкода.
Марко Рубіо, держсекретар США, заявив, що програма Ірану відкинута назад. А от наскільки відкинута назад – на рік, два, десять, ми не знаємо.
І останнє питання, найголовніше: де зараз збагачений уран? З того, що бачимо в інформаційному полі, незрозуміло.
З відкритих джерел та витоків ми не розуміємо, де дійсно є цей збагачений уран. Мова йде про 400 кг, а можливо, до 600 кг, є різні свідчення. З цього збагаченого урану можна зробити так звану брудну бомбу, найсправжнісіньку брудну атомну бомбу.
Хотів би вас розпитати про Дональда Трампа. Пам’ятаєте, епопея одного військового злочинця починалася із запитання: “Who is Mr. Putin?”. А от і питання: “Who is Mr. Trump?”. Як він себе продемонстрував? Адже в кейсі російсько-української війни Трамп дивував всіх: відкладав рішення, вступав у дуже дивну комунікацію, формував переговорницький пул. Але зараз він віддав наказ та дозволив застосувати американську стратегічну авіацію. Після того, як Трамп повернувся до своєї місії великого миротворця, у вас є розуміння, якою буде подальша траєкторія його діяльності? Це питання не тільки щодо стримування Ірану, а й Росії. Давно так багато не залежало від одної людини.
Цілком з вами згоден. Все залежить від рішення Трампа і від того, що він вирішить. Оскільки він абсолютно непередбачувана людина, нам дуже складно передбачити, як він ухвалює рішення, яким буде наступне його рішення, але є деякий позитивний момент. Трамп з першого дня своєї другої каденції намагався себе представляти миротворцем: будемо зі всіма розмовляти, Росія – не злодій, Путін – хороший хлопець, за 24 голини припинимо війну, якби я був президентом на місці Байдена, то не було б війни. А Путін повторює, йому вигідний цей наратив.
І ось тут, є один позитивний момент, який полягає у тому, що він дав вказівку – бомбардувати Іран. Відповідно, – якщо є якісь ситуації, то Трамп не побоїться застосувати силу. Це серйозний сигнал для Путіна.
Путін погрожував – “зараз ми скинемо тактичну зброю на Україну”, “зараз ми будемо застосовувати”, “ми зараз розбомбимо Лондон, Париж, Бонн – всіх покараємо”. А Трамп просто дав наказ, літаки прилетіли, була проведена ціла військова операція. Ми думали, що одні літаки будуть бомбардувати, а бомбардували зовсім інші. Був зроблений спеціальний маневр, все відбулося і він дав наказ.
У цій ситуації, я думаю, що реакція Медведєва, який відразу злякався та написав, що він не казав, що Росія дасть атомну бомбу Ірану, що взагалі мав на увазі інші країни. І сам той факт, що особисто Трамп відреагував, то це говорить про те, що там в адміністрації зараз дуже уважно прислуховуються до всього, що відбувається.
Певною мірою це дає якусь надію, – якщо цей злодій, який сидить в Кремлі, перейде якісь межі, то цілком ймовірно, що від Трампа можна чекати різкої реакції.
Наведу ще такий приклад. 24 червня Трамп розлютився на Ізраїль та Іран, промовивши: “Що це таке?! Я сказав припинити вогонь – значить треба припинити вогонь!”. Був дзвінок Нетаньягу, через катарців передали іранцям, і все припинилося. І це позитивний момент, тому що до цієї ситуації ми розмірковували, як же він буде себе поводити.
Тепер найголовніше питання – як переконати Трампа, що у Кремлі злодій, а не хороший хлопець? Як донести до його розуміння, що необхідні рішучі дії, аби припинити цю страшну, криваву війну в Україні та змусити Путіна піти на поступки, компенсувати всю шкоду, яку він завдав Україні, і зробити так, щоб Україна отримала реальні гарантії безпеки? І це зараз найголовніше питання, яке є на порядку денному.
Генеральний секретар НАТО Марка Рютте саме цей саміт присвятив тому, щоб заспокоїти Трампа та змусити інші країни виділити 5%. Правда, Іспанія нічого не хоче робити, але там дивний уряд і прем’єр-міністр, який живе в іншій реальності.
Є ще один момент: 24 червня був витік в британській газеті The Daily Telegraph про те, що декларація НАТО після цього саміту щодо Росії буде доволі короткою. Однак найголовніше, що там написано, – НАТО буде продовжувати підтримувати Україну. І мова йде про те, що, ймовірно, країни НАТО напряму надаватимуть зі свого військового бюджету гроші Україні. Це витік.
Ми ще не бачили офіційного тексту. Але, якщо це так, то попри сумніви Трампа щодо припинення війни в Україні, це певною мірою є важливим кроком, тому що країни НАТО, а це всі європейські країни та Канада, окрім США, більшість з них дійсно зацікавлені, щоб Україна могла встояти у цій війні. Це дуже важливий момент.
Нам потрібно зараз дивитися не на половину порожнього стакана, а на ту половину, яка наповнена. І треба розуміти, як з цієї ситуації виходити.
Ви знаєте не тільки як функціонує Кремль, а й що плюс-мінус відбувається у кремлівських головах. Маєте власну думку і щодо Медведєва, і щодо Путіна з урахуванням того, що вони останні пару років витворяють. Вони б’ють балістичними ракетами по наших містах, а з другого боку демонструють готовність Росії вести війну рівно стільки, скільки в них вистачить військово-технічного ресурсу. Можливо, все може дуже швидко змінитися, бо ми чекаємо 2 вересня, коли відбудеться зустріч Сі Цзіньпіна з Путіним. А другий кейс – зустріч в Кремлі міністра закордонних справ Ірану. Розуміємо, що Росія та Іран є стратегічними союзниками. І ця ірано-ізраїльська чи ірано-західна війна має пульсуючу форму, вони можуть підіймати амплітуду або знижувати градус. Задача Ірану – вступ до ядерного клубу, щоб почуватися у статусі, в якому почувається Росія. Тобто у будь-якій незрозумілій ситуації Путін каже, що може щось неприємне для всіх використати. Ваше відчуття, на яку траєкторію вийшов Кремль?
Я згоден з вами, що амплітуда то підіймається, то опускається, і градус то підвищується, то знижується. Дійсно, як ви описали ці кейси, – правильне бачення тієї ситуації, в якій ми перебуваємо.
По-перше, Кремль відчуває себе у стані великого дискомфорту після того, як американці бомбардували його стратегічного партнера – Іран. Росія попереджала, що ні в якому випадку не бомбардувати, були зроблені заяви, попередження. Однак нічого не допомогло, Трамп прийняв рішення – бомбардувати. І що найцікавіше – не було навіть офіційної реакції на це. Було якесь засудження, мовляв, американські бомбардування, але окрім таких загальних осудливих слів, більше нічого не змогли сказати. Вони перебувають у шоці, бо не вірили, що це станеться.
Другий момент, і це я ще раз підкреслюю, Кремль здивувало, що за три дні ізраїльські ВПС в небі Ірану робили все, що хотіли: і бомбардували Тегеран, і скільки треба, стільки бомбардували, і 24 години на 7. Всю цю операцію розпочали 200 літаків, потім постійно в небі перебувало від 50 до 100 літаків – робили все, що хотіли.
Це взагалі для Кремля був шок. Чому? Вони ж перед усіма хизувалися, що за три дні підуть парадом по Києву, по Хрещатику. А вже майже три з половиною роки воюють з Україною і не можуть захопити Україну, і не можуть перемогти Україну.
А тут, будь ласка, – Ізраїль три дні робив, що хотів, з їхнім важливим стратегічним партнером. Якби не Трамп, то і далі б продовжував бомбардувати. Це для них створює дуже серйозний психологічний дискомфорт, тому що вони розуміють, що не можуть нічого зробити. Що більше, вони бояться американців. Вони розуміють, що Трамп дав наказ бомбардувати, то від цього непередбачуваного президента можна очікувати все. Тому треба поводити себе більш-менш акуратно у всьому, що стосується американців.
І зверніть увагу, вони бояться цього потепління у відносинах з приходом Трампа між Америкою та Росією. Путін боїться порушити цей баланс, він постійно лебезить перед Трампом, говорить “який Трамп розумний”, “який Трамп хороший”, дарує портрет, розповідає, як молився за нього, коли був на того замах, “от, якби Трамп був президентом, то не було б війни в Україні”.
Путін боїться перейти якусь “червону лінію”, яка розсердить Трампа.
Трамп вже одного разу сказав, що, можливо, Путін з’їхав з глузду і “Владімір, стоп! Досить бомбардувати!”. І це безумовно, в Кремлі насторожує. Вони бояться різкої реакції Трампа.
Скажімо так, їхній психологічний стан погіршився щодо російської економіки. Зараз на економічному форумі у Петербурзі заявляли, що стан економіки Росії напевно входить в рецесію. Путін сам показав наказ про скорочення бюджету.
Ось, зараз відбулася ізраїльська операція нападу превентивним ударом по Ірану і ціна на нафту трохи підросла, але вже пішла на спад. 24 червня нафта зросла тільки на 1%, але в принципі ціна знижується. І Трамп зацікавлений у зниженні ціни на нафту.
Найголовніше питання для країн Заходу, особливо для Європи та Америки, – зробити все, щоб ціна на нафту впала.
Якщо ціна на нафту впаде, у Путіна не буде звідки брати гроші на війну. Вони у нього закінчуються, це не безлімітний гаманець. Не на все життя вони мають ресурси, на 100 років наперед. Це так здається.
По-друге, як і раніше, це також важливий психологічний момент, і у нас в Ізраїлі це як і раніше існує у певних колах військо-політичного істеблішменту, – якийсь психологічний страх, що Росія може щось зробити. Ось, факт – вони погрожували ядерною бомбою, американці зробили декілька серйозних попереджень і Путін відразу замовк. І не один місяць боявся зі своїх уст випустити слово “ядерне”. Тому, вони й надалі будуть робити хорошу міну при поганій грі.
Значить, інструменти є. Якщо американський дипломат чи посадовець розвідки передає до Кремля попередження “не робіть цього”, відповідно, можна натиснути на Путіна, щоб він і не бив по наших містах. Водночас можна було б натиснути на Путіна перед початком повномасштабного вторгнення і він на нього не наважився б, але тиск був заслабкий. Путін втягується в довгу війну, сподівається, завдяки своїй ресурсній базі, вести активні бойові дії проти України ще пару років, а то й заявляють кремлівці, що і 10 чи 20 років. Відповідно, нам потрібно йти ізраїльським шляхом – не розтягувати війну з Іраном на роки. Можливо, ви маєте відчуття, як правильніше було б зіграти Україні у теперішній ситуації?
Довга війна – це жахливий сценарій. Поки що ми перебуваємо в цьому жахливому сценарії. Тут потрібні два вектори.
Один вектор – це все одно, чи хочемо ми, чи не хочемо, і в Ізраїлю, і в України є одна задача – бути у найкращих відносинах з американською адміністрацією.
Тому що від американської адміністрації та від Трампа особисто залежить не все, але настільки всього багато, що не можна в жодному випадку нехтувати. І за будь-якої ситуації треба триматися та вирулювати ці відносини на той рівень, який буде допомагати. Я б сказав, що це має бути виключно інструментальний підхід.
Ті інструменти, які мають США, нема ні в кого. Тому з ними потрібно дружити за будь-якої ситуації. Інколи це складно, це зрозуміло, враховуючи характер особистості, яка там зараз займається різними питаннями, враховуючи складний характер самого Трампа. Безумовно, це не проста задача. Нема виходу. Це обов’язково! На 150%! Якщо цього не буде, то буде дуже погано.
Другий вектор – для України значно більше ресурсів, можливостей, переконання, налагодження контактів – це, безумовно, Європа: Німеччина, Франція, Британія, також Італія, плюс Польща, в якій зараз складна обстановка, бо там антиросійські настрої у цього президента, але й антиукраїнські. Польща була важливим фактором останні три роки. Подивимося, як це буде. Але, якщо Німеччина, Мерц, і якщо Макрон, і якщо британський Стармер, а особливо Німеччина та Британія, які значно серйозніше ставляться до загрози, яка йде від Росії, Макрон трохи менше, то при правильному тиску на Росію можна досягнути ще більшої співпраці та передачі більшої кількості зброї.
У чому проблема? Європа за ці три роки війни не перебудувалася на військові рейки.
Найголовніший аргумент України, з яким я абсолютно згоден, – Україна зараз захищає Європу. Якщо Україна, не доведи Боже, впаде, то наступною буде Європа.
Путін не зупиниться. Попри те, чи є в нього ресурси, чи нема, він розпочне війну і проти європейських країн – це і Фінляндія, і країни Балтії, і Польща, і так далі. Тому Україна дійсно захищає Європу. А те, що Зеленський говорить європейським лідерам, це те, що неприємно чути, але він абсолютно правий, тому що Україна зараз веде війну за національну безпеку всього Європейського континенту. І тут у Зеленського та української адміністрації більше аргументів на користь того, щоб Європа допомагала.
Європа повинна перейти на військові рейки. Вони мають більше виробляти, а сьогодні їхнє виробництво – стільки на рік, можливо, скільки у Росії за два чи три місяці. І ці різні цифри з обох боків ускладнюють роботу ЗСУ.
Але є і позитивні моменти – Rheinmetall, який будує підприємства, наскільки я розумію, в Україні вже є об’єкти, які працюють. І сама українська військова промисловість плюс-мінус на 40% забезпечує потреби ЗСУ, але цього недостатньо. Тут потрібні особливі зусилля Європи, тому треба постійно тиснути, постійно переконувати, бо часу нема. Неможливо вести цю війну ще 5 років, ще 10 років. Це неможливо, для цього необхідні неймовірні зусилля, я невпевнений, що вони дійсно існують. Можна ці ресурси настільки виснажити. А що далі буде?
Росія не буде заспокоюватися, це все довготривале. Відповідно, з Європою мають бути постійні контакти, переконання, що Європа повинна діяти значно рішуче і не боятися Путіна. Оцей страх, що Путін щось зробить, – дуже негативний фактор в поведінці європейців.