Взимку 2026-го, коли енергосистема перебуває під постійним вогнем, а економіка тримається на внутрішній міцності та підтримці партнерів, державна система управління фінансами проходить найскладніший іспит.
Як реформа управління публічними інвестиціями (ПІМ) сприятиме переходу від радянської логіки розподілу – де фінансується "все потроху", а насправді нічого до кінця – до логіки стратегічної концентрації – у колонці для РБК-Україна співзасновниці аналітичного центру We Build Ukraine Анни Юрченко і фахівця з інвестицій Романа Філя.
Читайте також: Люди – головний капітал. Як Україна інвестує в підтримку молодих талантів
Головне:
-
Інвестиційний портфель відірваний від реальності: загальна вартість проєктів у системі DREAM (12,5 трлн грн) у 24 рази перевищує фінансові можливості держави.
-
Пастка розпорошення ресурсів: за нинішніх темпів фінансування на реалізацію всіх планів знадобиться понад 20 років, що в умовах війни є стратегічним ризиком.
-
Управління дефіцитом замість “каталогу намірів”: державна політика має перейти від радянського розподілу коштів “усім потроху” до жорсткої концентрації на пріоритетах.
-
Три рівні виживання: ключовими критеріями відбору проєктів мають стати фізичне життєзабезпечення (енергетика), економічний фундамент (експорт) та лише потім – довгостроковий розвиток.
-
Якість важливіша за масштаб: справжня амбіція держави – не тисячі “пріоритетних” ідей, а кілька критично важливих програм, реалізованих бездоганно і вчасно.
Портфель, що перевищує реальність
Цифри існуючих проєктів – вражають. Єдиний проектний портфель публічних інвестицій держави на 2026 рік містить проєкти на загальною вартістю 12,5 трлн грн або 300 млрд дол США. У системі DREAM акумульовані сотні проектів та програм: від відновлення шкіл до мегапроєктів у логістиці. Масштаб виглядає амбітно, майже монументально.
Однак є інша цифра – 111,5 млрд грн. Це реальний ресурс публічних інвестицій, який ми маємо на 2026 рік. Причому лише 48 млрд грн із них – це наші внутрішні податки, решта – кредити та гранти.
Звісно, не всі ці проекти плануються до реалізації протягом цього року, але якщо розділити загальну вартість на період впровадження цих проектів чи отримаємо чітку цифру: наш інвестиційний портфель у двадцять чотири рази перевищує нашу фінансову спроможність.
За нинішніх темпів фінансування, щоб реалізувати все заплановане, нам знадобиться більш як два десятиліття абсолютної стабільності. Чого в умовах великої війни не може гарантувати ніхто.
Пастка “каталогу намірів”
Проблема навіть не в грошах. Проблема в тому, що інвестиційна політика, яка ігнорує реальні обмеження, перестає бути політикою. Вона стає “каталогом намірів”. А каталог намірів не здатний дисциплінувати державний апарат.
Будь-яка доросла стратегія починається з визнання обмежень. А управління публічними інвестиціями, особливо в наших реаліях – це передусім управління дефіцитом.
Свідоме розпорошення ресурсу стає стратегічним ризиком. Кожна гривня, витрачена на другорядний об’єкт у мирному регіоні, – це гривня, яку не вклали в енергетичну безпеку Харкова чи Одеси, у захист критичних вузлів логістики або у виробництва, що генерують податки для армії.
Ієрархія виживання: Три рівні пріоритетів
Якщо система управління інвестиціями не здатна сказати “ні”, вона не працює. Сьогодні ми маємо застосувати жорсткий воєнний фільтр пріоритетів:
- Фізичне життєзабезпечення: Енергетика, теплопостачання, захист мереж. Це база, без якої все інше втрачає сенс.
- Економічний фундамент: Проєкти, що забезпечують експорт і валютну виручку. Транспортні коридори та інфраструктура для бізнесу.
- Довгостроковий розвиток: Проєкти, які ми готуємо “на завтра”, але реалізуємо лише тоді, коли захищені перші два рівні.
Якщо в портфелі на дванадцять трильйонів ці рівні розчиняються серед сотень менш критичних ідей, це означає, що ми все ще перебуваємо в ілюзії контролю. Бо масштаб портфеля не дорівнює його якості, а ілюзія охоплення не замінює концентрації на стратегічних речах.
Зрілість проти амбіцій
Більше того, підготовка якісного проєкту – з аналізом витрат і вигод (CBA), фіскальними ризиками та техніко-економічним обґрунтуванням – потребує часу та інтелектуального ресурсу. Очевидно, що просто неможливо мати тисячі “пріоритетних” проєктів одночасно, бо у нас фізично немає такої кількості людського капіталу та фінансової спроможності.
Реформа ПІМ – це наш шанс стати дорослими. Це перехід від держави, що розподіляє субвенції під тиском лобізму, до держави, що інвестує в результат. Але для цього потрібна політична воля визнати реальність. Справжньою амбіцією сьогодні є не портфель на дванадцять трильйонів, а кілька критичних програм, реалізованих бездоганно і вчасно.
Зима ставить нам просте питання: чи знаємо ми, що є життєво необхідним? Відповідь на нього визначить не лише успіх реформи, а й міцність нашої економіки та держави загалом.
Читайте також: Реформа публічних інвестицій триває: Шуляк розповіла, які проєкти внесено
Єдиний портфель пубічних інвестицій: подано 150 проєктів, у 2026 році профінансують 200 млрд грн