Наскільки реальними є погрози перекриття Іраном Ормузької протоки та вплив цього чинника на європейські та український ринки
Останні кілька днів інвестиційні банки та аналітичні агентства змагаються у своєму прогнозі стосовно перебігу ірано-ізраїльської війни, перспектив перекриття Ормузької протоки та наскільки злетить ціна на нафту. Прогнози, традиційно, радикально різняться: починаючи від того, що нічого не станеться й аж до більш ніж двократного зростання ціни на нафту. Сьогодні вже може здаватися, що ця фаза війни вичерпала себе, але ще не факт: після повідомлення, що об’єкти збагачення урану майже не зазнали пошкоджень, можна чекати другої хвилі атак на Іран.
Перш все, слід звернутись до історії погроз перекриття протоки. Бо такі вже були в минулому неодноразово. У період війни між Іраном та Іраком у 1980-1988 роках, обидві держави активно намагалися завадити одна одній у транспортуванні нафти, що стало основою так званої “танкерної війни”. У липні 1988 року іранський пасажирський літак був збитий американським військовим судном. Уряд США схарактеризував цей випадок як трагічну помилку, Іран розцінив це як сплановану агресію та погрожував перекрити протоку. У січні 2012 року Іран заявив про можливість перекрити стратегічну протоку як відповідь на економічні санкції, введені США та ЄС. Санкції спрямовувалися на скорочення доходів від нафти з метою вплинути на ядерну програму Тегерана. У липні 2018 року президент Ірану Хасан Рухані стверджував, що країна може припинити постачання нафти через протоку у відповідь на заклики Сполучених Штатів звести іранський експорт нафти до нуля. Але по факту жодні спроби завадити руху танкерів ключових експортерів нафти не було реалізовано.
Через протоку проходить 20 відсотків світового обороту ринку нафти. І зрозуміло, що її перекриття вдарить по інтересах як ключових експортерів, так і споживачів. Близькосхідні країни експортують більшість своєї нафти саме через цю протоку. (хоча велика частина нафти Саудівської Аравії експортується через інший напрям — західне узбережжя Аравійського півострова). Тож ключові експортери нафти будуть першими хто постраждає від перекриття протоки.
Зростання цін може спровокувати економічну кризу і вдарить як по експортерах, так і по імпортерах нафти. Ключова роль тут відводиться Китаю — найбільшому імпортеру нафти у світі. Тут не можна не відзначити, що левова частка іранської нафти в обхід санкцій експортується саме до Китаю, через бартерні операції в обмін на продовольство. Китай зберігає партнерські стосунки з Іраном, підтримуючи країну в умовах санкцій, які накладали США та інші західні країни. Відтак Китай має серйозні важелі впливу на Іран, щоб запобігти перекриттю протоки. Інакше кажучи, ключові експортери та імпортери нафти готові будуть вплинути на Іран у разі, якщо Тегеран вирішить перевести свої погрози в площину реальних дій.
Проте, попри фактично нульову ймовірність реального перекриття протоки (чи інших впливів, як от використання РЕБів для порушення навігації у регіоні), ціни спекулятивно реагують. І цінові коливання триватимуть рівно стільки ж, скільки триватиме очікування ірано-ізраїльського загострення. А от хто зацікавлений в таких ринкових флуктуаціях, так це російські нафтові компанії, адже вони почали втрачати доходи після падіння цін, зумовленого нарощенням видобутку нафти країнами ОПЕК.
До слова, не нафтою єдиною: через протоку проходить експорт скрапленого природного газу з Катару, який є 2-м за розміром після США експортером СПГ у світі. Відтак, ринкова паніка впливатиме і на глобальний ринок СПГ. Це, звісно ж, впливатиме і на ринки Європи, які суттєво залежні від імпорту СПГ.
Зрозуміло, що в такій ситуації, це матиме і певний вплив на Україну, адже зараз ми дуже залежні від імпорту природного газу та нафтопродуктів з Європи. Для нас це означатиме ризик зростання витрат на імпорт. І якщо у випадку нафтопродуктів ми наразі нічого особливо зробити не можемо, то у випадку з природним газом є шанс як мінімум не зробити собі гірше.
Не варто нагадувати, що після російських обстрілів на початку цього року, ми втратили частину газовидобувних потужностей. І як наслідок, потрібно імпортувати значні обсяги газу для проходження наступної зими. Нафтогаз та міненерго озвучують плани імпорту в 4,6 млрд кубометрів до листопада.
Але, як завжди, є одне але. Існує ризик, що імпортувати доведеться більше. І не через потенційні нові російські удари, а через прорахунки у державній політиці, про що я вже писав раніше.
Мова йде про те, що зараз розглядається можливість заборони прийняття у мережі природного газу, який не відповідає визначеним характеристикам, а також накладення додаткових санкцій щодо видобувників, які не забезпечили відповідність газу вимогам. Тимчасове погіршення якості природного газу зумовлено руйнуванням обладнання внаслідок російських обстрілів.
Тривалий час відповідальні посадові особи обіцяли, що штрафи за невідповідність якості газу вимогам будуть тимчасово скасовані. Але цього так і не трапилось. Натомість пропонується прийняти технічний регламент природного газу, який не відповідатиме якості газу українського видобутку в нинішніх умовах. І якщо таке регулювання набуде чинності, то власного газу стане менше, а імпортувати потрібно буде більше. І звісно ж за вищими цінами, адже європейський ринок газу вже відреагував цінами. А за ним і український, продемонструвавши рекордну ціну за 2,5 роки.
Джерело
Про автора. Андріан Прокіп, аналітик із питань енергетики Українського інституту майбутнього
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.