Дипломат, колишній міністр закордонних справ України та експосол у Великій Британії Вадим Пристайко в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському на телеканалі Еспресо поділився думками про агресію РФ проти НАТО, переговори України з Росією та інтерес Європи для США
Що відбулося на полях засідання ООН у Нью-Йорку? Розуміємо, що все це сталося на тлі великого “тесту”, який росіяни влаштували країнам НАТО Естонії та Польщі. Путін постійно демонструє свою готовність піднімати рівень ескалації, взамін пропонує зарегулювати питання стратегічних наступальних озброєнь. Та це нічого насправді не означає для агресії проти України.
Гарна оцінка: це, дійсно, спроба Путіна щонайменше вибити НАТО з такого стану заспокійливого буття, в якому воно перебуває зараз. І якщо вірити, що НАТО саме має визначити, що таке рівень загрози, достатній для застосування статті 5, то таке відчуття, що Путін зараз намагається спробувати: надіслати МіГ-31 – це достатньо вже? Тому що схоже, що недозбитих “Шахедів” було недостатньо для того, щоб Польща могла отримати всю допомогу Альянсу.
З іншого боку, Альянс демонстративно підіймає всі сили: F-35, F-16, дозаправники в повітрі – все що завгодно, щоб продемонструвати, що ми жоден із таких кроків, як вам здається, не пропускаємо, у нас є достатньо потужностей, у нас є ресурси Альянсу, щоб виступити проти, – навіть собі не думайте.
Подивимося, який буде наступний, як у шахах, хід Росії.
Чи таке саме сприйняття в Трампа через його великий і чудовий океан, де він перебуває, – це дуже складне питання. Ви бачили, як розійшлись оцінки того, що ви назвали. Дехто сказав: ну, нарешті Трамп повністю став на сторону України і тепер ми очікуємо всього. А інші кажуть, що з тих самих слів зробили інші висновки.
Побажання удачі обом сторонам в кінці його посту в Truth Social, на думку багатьох, свідчить про те, що він умив руки й далі залишив європейським партнерам купляти американську зброю і робити з нею те, що вони хочуть. У принципі, так Трамп і написав.
Для нас це не надто вигідна історія, тому що Трамп буде намагатися просувати свою концепцію “чесного брокера”, а ми потребували дружнє озброєне плече. З іншого боку, ви цілком правильно визначили ту траєкторію, за якою намагається рухатись американський президент. Але він дещо підкоригував своє ставлення до росіян. Він їх назвав “паперовим тигром”, тобто колосом на глиняних ногах. У відповідь Кремль зразу зреагував, і вустами Піскова нагадав, що росіяни ніколи не претендували на звання “тигра”, вони лишаються “русскім ведмедем”.
Що означає готовність Дональда Трампа “полоскотати” “русского ведмедя” за допомогою економічних санкцій? Адже тут треба грати на повну, тут не вдасться відбутися паліативом – 24-м пакетом санкцій. Тобто якщо санкції, то вони мають бути такі, що вибивають повністю табуретку з-під ніг.
Ви праві. Напевно, Європі без Сполучених Штатів, незважаючи на 19-ті, 20-ті, які, в принципі, доволі ефективні, не вдасться оточити цього “ведмедя”, або ким вони б себе не уявляли, достатньо “заколотим”, щоб вони там сиділи і не висовувались, і дозволяли собі з’явитись тільки коли розмова ведеться про виступ балету чи доступ на якісь спортивні змагання, якщо їм дозволять.
Але що стосується Трампа, наскільки він може бути “чесним брокером”, я думаю, що за пів року ми з вами переконались, що поки він не претендує на це звання. Він претендує на звання миролюбця, миротворця і заладнав багато вже війн (частина з них існують лише в його уяві). Але наше завдання – зробити хоча б таким чином, щоб наші європейські партнери знайшли в собі сили, знайшли хитрість їхніх легальних радників і додали зусилля та відібрали ці кошти, які є в росіян і які зберігаються в європейських банках. Якщо вони за ці гроші куплять для нас зброю, це дозволить нам із вами захистити наше небо.
Якщо паралельно Сполучені Штати пояснять нам, яку вони будуть грати роль у “безпекових гарантіях”, – це ще один кілок, забитий в майбутню труну Росії. Далі нам треба зрозуміти, чи вони дадуть нам ту допомогу, яка нам потрібна від них, – не від європейських партнерів, а напряму від Сполучених Штатів.
От декілька цих речей. Якщо вони зійдуться в якійсь точці, і ми з вами знайдемо сили продовжити воювати, і наш народ буде єдиним і підтримуватиме зусилля спільні, тоді, я впевнений, ми знайдемо варіант, яким чином закінчити війну. Якщо однієї з цих речей буде недостатньо, ми будемо скатуватися з вами все глибше і глибше до так званих неприємних, важких рішень, до яких, я бачу, потрохи починає готуватися суспільство.
На превеликий жаль, я тут з вами також погоджуюсь. Рішення можуть бути важкими, неприємними, ми бачимо макроекономічний дисбаланс на 2026 рік, коли ми говоримо, наприклад, про оборонний наш бюджет. Про наш соціальний бюджет навіть не хочеться згадувати: безліч програм напевно будуть обрізані просто в силу того, що основні кошти будуть переспрямовані на оборону. І це може стати дуже холодним душем.
А якщо говорити про нову концепцію перемовин: нещодавно турецький президент Реджеп Таїп Ердоган згадав, що, на його думку, Європа нас не зможе підтримувати вічно. Хоча нам і не треба вічної підтримки – нам до перемоги потрібна ця підтримка. З другого боку, він зафіксував, що американці не будуть готові нас підтримувати в той спосіб, на який ми розраховуємо.
Отже, які можливі формули, формати, тому що Путін вкотре, вустами своїх речників, відкинув перспективи проведення двосторонньої зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським, відкинув Австрію, відкинув Швейцарію, вкотре повторюють: Москва, Москва, Москва. У Москву ми, радше всього, не поїдемо.
Дійсно, це політичне самогубство – їхати в Москву зараз. І все, що ти не привезеш з Москви – я маю на увазі, якщо поставити нас на місце президента Зеленського, – обов’язково це буде не те, що можна було б, умовно кажучи, пояснити українському народу.
Будуть витати за спиною кремлівські башти, і ця стіна, і все інше. Буде зрозуміло, що тебе фактично примусили.
Але якщо нам не вдасться отримати постійну допомогу, ми це з вами знаємо і без Ердогана, ми раді навіть тому, і насправді треба бути вдячним за те, що от ці 3,5 роки нас підтримують. Ніхто ж не відміняв інтереси національні, внутрішні інтереси, блоків інтереси. І ми з вами не є частиною інтересів великих держав, ми не є частиною жодних із тих блоків, до яких могли б належати, якби ми з вами свого часу виявили більше настійливості й організованості в підготовці до ЄС і НАТО.
І тому можемо розраховувати тільки на те, що інтереси наші на цьому етапі співпадають з інтересами наших партнерів. До цього часу нам вдалося балансувати на тому, що європейці усвідомлювали, що захистити Україну – це важливий політичний перший бар’єр, через який ніколи не має переступити агресор. Якщо він переступить – уже військово, або політично, ідеологічно в головах людей не так важливо. Важливо, що його не поставили на місце.
Як довго Європа буде вважати, що їхні кроки необхідні – певне затягування їхніх поясків для того, щоби передати частину ресурсу Україні або, скажімо, зберегти цей ресурс у випадку, якщо дійсно Росія збереться нападати, – це дуже тонка грань, яку нам, українцям, і нашим урядовцям, і нам усім, хто говорить із партнерами закордонними, треба чітко визначати. Я все ж таки вважаю, що необхідним кроком буде відібрати ці кошти, про які я вже говорив. Необхідним кроком буде демонструвати успіхи на полі бою, щоб наші партнери прив’язували себе або ставали частиною успіху, а не частиною поразки, щоб вони могли пояснити своєму виборцю, чому вся ця політика 3,5 роки була вдалою.
Розраховувати, що нам вдасться сьогодні прихвалити Трампа і він нам щось там кине, – ні, це не довгограюча, не стратегічна політика. Нам треба розуміти, яким чином Україна стримує партнерів навколо нас самих, демонструючи, що ми, в принципі, вклали ж так багато і наші інвестиції, спільні наші, і людські, і ресурси фінансові, вони відігрують.
Ми з вами могли відстояти свою незалежність за 3,5 роки, ми зможемо це робити і далі. Допоможіть нам, ви будете частиною успіху. Отакий має бути наш наратив.
Я розумію, що правдивий український і не лише український дипломат, звісно, не буде оцінювати справжність і щирість намірів глави іншої держави. Але коли ми говоримо про Дональда Трампа, у мене особисто складається враження, що певні стратегічні рішення і певні сценарії він для себе вже пропрацював. Так, можливо, він ділиться ними в найвужчому оточенні своїх партійних і державних побратимів. А те, на що ми намагаємось реагувати, – це зазвичай виявляється частково білим шумом. Тому що він то говорить про одне, то про друге, одні питання він знімає, інші він питання висуває, артикулює на них.
Але все одно лишається надзвичайно важлива історія. Ми говорили про американську зброю, яка буде продаватися Україні, але ще є зобов’язання Сполучених Штатів щодо виконання статті 5 Євроатлантичного договору. І тут у першу чергу переймаються не португальці і не іспанці – це стосується Литви, Латвії, Естонії, Польщі і Румунії, держав, які нам щиро допомагали як могли. А дехто навіть віддав, як Естонія, всю свою самохідну артилерію.
Якщо говорити про серйозність намірів Дональда Трампа збивати російську авіацію в разі тої чи іншої загрози національній безпеці країн Балтії, чи вони справді готові натиснути на гашетку? Тому що охарактеризувати настрої у Вільнюсі чи в Таллінні можна так: тривожно там. І розуміємо, що це питання про ресурси для України: якщо вони скажуть: “Нам загрожує небезпека реальна”, то, відповідно, кількість ресурсів, які вони спрямовують на допомогу нам, може зменшуватися.
Правильно. І коли ми теж говоримо: слухайте, якщо ви нам не допоможете, то війна перехлеснеться до вас, – я не впевнений, що ми сильно допомагаємо цим лідерам прийняти рішення поділитися з нами зброєю. Кожний із них несе відповідальність перед своїм народом у першу чергу і перед об’єднанням, до якого вони належать і зобов’язалися захистити одне одного, яким є НАТО.
І тому передати, як зробила Естонія – передала свої останні артилерійські системи, сказавши, що, якщо Україна впаде, нам ці гармати не допоможуть. Молодці, вони передали більше 1% свого валового національного продукту Україні всякою допомогою. Якби ми з вами отримали хоча б 1% військового бюджету Сполучених Штатів, я вже не кажу про валовий національний продукт, ми б із вами зараз робили селфі на фоні палаючого Кремля. Але, на превеликий жаль, між Естонією і Сполученими Штатами є відмінність.
Естонія безпосередньо знає, чим все це закінчиться, а Сполучені Штати не вважають Росію насправді своїм стратегічним ворогом. Вони вважають, що Китай стратегічний ворог, а з Росією якось можуть домовитись. І тому, коли Трамп каже про “паперового тигра”, він насправді це і має на увазі – що вони потрібні йому як економічний партнер для використання, м’яко кажучи, запасів, які є, – ресурсних, мінеральних і так далі.
Не бачить він і не розуміє, що його народу щось загрожує. Але якби, напевно, російські бомбардувальники або винищувачі з’явились в його небі, як це сталося з Естонією, то команда не забарилась би терміново збивати. І в тому контексті дуже цікавий приклад того самого Ердогана, слова якого ви тільки що навели. При тому що він по-східному дуже м’яко стелить, він не забарився дати команду і збити російський винищувач, який не то збився з курсу, не то не збився, – результат був один і той самий.
Одразу винищувач був знищений. Хоча, за деякими даними, він уже встиг залишити повітряний простір Туреччини, але є команда і є чітке виконання. Сигнал, який отримала Росія від Туреччини, був дуже потужний. Далі включається дипломатія і намагається якось там залагодити, але росіяни запам’ятали: наступний винищувач буде так само збитий.
Це те, чого не вистачило, – цієї реакції на зальоти і дронів, і оцих МіГів, які були над естонською територією.
Зараз можна вдогонку все що завгодно пояснювати, але чіткого сигналу і реакції Росія не отримала. Поставила собі галочку, що НАТО недостатньо активно збирається себе захищати, можна рухатись, піднімати ескалацію далі.
Є побоювання, що вони справді піднімуть рівень ескалації, доведуть його до якоїсь там червоної позначки. А якщо говорити про реалії встановлення інтегрованої системи захисту неба, малого, великого неба, і стосується це, звісно, не лише держав-членів НАТО, не лише Польщі, Румунії і далі за списком.
Ми б хотіли в Україні, щоб було створено швидко комплексну систему захисту українського неба. На початку російської агресії всі про це просто кричали: “Допоможіть нам закрити наше небо!” Але бачимо, що не надто активно, наприклад, збивають безпілотники навіть російські. Яка проблема збити у своєму повітряному просторі ракету чи безпілотник – це ж не спричинить початок термоядерної війни. З одного боку, це питання мене турбує, а з другого боку, ширша панель – ідеться про створення спільної інтегрованої системи ППО, яка б збивала російські повітряні об’єкти не на території меж Альянсу, а на східному кордоні України.
Ви правильно позначили проблему, проблема дійсно існує. Так само НАТО попереджало Росію не один раз, що атака на будь-який засіб НАТО – чи це є танк, чи це є корабель, чи це навіть комп’ютер у кіберпросторі, і всі ці демейни визначені як операційні демейни для ведення війни – і повітря, і вода, і земля, і кіберпростір також, і за формальними ознаками цей напад є нападом на НАТО.
Так само Росія може розглядати це як напад на свої військові об’єкти. Як дехто з експертів заявляє, що, ну, у цих же дронах не сидять російські пілоти, – ні, насправді для формального початку військових дій, агресії цього достатньо. Далі треба розбиратись, хто на чиї території залітав чи не залітав, – це все дуже складно.
Але насправді, коли це все, оця невизначеність лягає на нездатність, неготовність, небажання вжити заходів, тоді ми бачимо, що виявляється. Єдине можу сказати на захист, – що ми з вами теж не одразу повірили, що буде війна, не одразу були готові вжити всіх заходів можливих, не звертали уваги, коли в нас злітали в повітря один за одним військові склади з ракетами, і чомусь ми не усвідомлювали, що ну що вже може бути прямолінійніше, ніж майбутня атака, правда?
І тоді виникає така ситуація, як зараз з Альянсом. От вони сидять і згідно з 4-ю статтею ведуть консультації безпекові і визначають, чи став один із членів об’єктом нападу, агресії чи це ще наполовину агресія? Чи може всі 10 випадково збились, маючи сімки польських операторів? Ну, чому б їм не мати, літаючи по Україні, сім-карти польських операторів?
Як оце військове пояснення ввійде в голову політиків і вони будуть здатні діяти, виділяти, виокремлювати бюджет, переводити країну на військові потужності, вимагаючи додаткової мобілізації і так далі, тоді ми з вами будемо розуміти, що все – на превеликий жаль, війна невідворотна. Так само, як було під час Першої світової війни: з моменту мобілізації нації вже ввійшли в стан війни, навіть не перестріляючи ще один в одного, – вже війна невідворотна.
Цього найбільше бояться мирні нації. Чи вдасться якимось чином відвернути цю загрозу, попередити Росію – ну, це якраз останні спроби дипломатії: розмови з Китаєм, розмови в ООН, жорсткі заяви, м’які заяви, заклики і аплодисменти, червоні доріжки в Алясці. Це всі заходи, які все ще є перед військовими.
Нам вони з вами не подобаються, але я розумію, що в головах європейських лідерів і Сполучених Штатів це все ще спроби якимось чином відвернути оцю загрозу колосальну, яку жодний демократичний уряд не може переступити. Ми з вами вимушені, ми в цьому живемо три з половиною роки.
Що стосується конкретних питань про інтегровану систему захисту – є абсолютно нормальні, зрозумілі технічні проблеми. Це як той літак Руста, пам’ятаєте, який ще в радянські часи перелетів через половину Радянського союзу і сів на Червоній площі. Є певні складнощі перехоплення низько літаючих цілей, які не мають велике віддзеркалення на радарах і які зараз мають вирішувати всі союзники по НАТО. Ми з вами краще до цього підійдемо. У нас є системи, які дозволяють акустично виявляти, які вислідковують, у нас не завжди вистачає засобів ураження для того, щоб знищити кожен із них. Над цим треба працювати.
Але, наприклад, ми теж використовуємо – насміхаємось над НАТО, але так само використовуємо F-16 для збиття цих дронів по 50 тисяч доларів за штуку, іноді втрачаючи і літаки, і пілотів. Хоча розмова, наприклад, про те, щоб узяти штурмову стару авіацію 1960-х років, яка залишається все ще на озброєнні натовських країн, передати нам, яку набагато простіше і дешевше обслуговувати, для якої не треба таких складних навчань довгих. Я вже не кажу, що це дозволить створити широке поле, з якого потім можна черпати пілотів.
Є речі, якими ми можемо все ще посилювати наш захист, нашу оборону, ми не вичерпали всіх ще можливостей.
Я з вами цілком погоджуюсь і вважаю надзвичайно контрпродуктивними насмішки як над окремо взятими членами НАТО, так і загалом над Альянсом. На превеликий жаль, на це грішить частина нашої активної громадськості, навіть часом політикуму. Це насправді контрпродуктивно, ви абсолютно правильно позначили ситуацію.
Континент стоїть буквально на порозі надзвичайно масштабних глобальних змін. Війна може бути використана росіянами і, можливо, китайцями як певний інструмент перезавантаження всього континенту. І дипломати, включно з Дональдом Трампом і британським королем, намагаються цей процес цивілізувати, відтягнути.
А росіяни натомість демонструють свою готовність, тому що американська оцінка російської економіки – вона справедлива. Я думаю, що росіяни самі розуміють, що вони не витримають довгої марафонської дистанції, і всі силові рішення вони б хотіли робити якнайшвидше.
І тут питання Китаю. Це вже не секрет, що його називають неофіційним союзником Російської Федерації. І не секрет, що без допомоги Китаю і, можливо, без допомоги Корейської Республіки Росія б не змогла вести настільки масштабну і агресивну війну. Але Росіяни пропрацювали свої середньострокові плани. Про стратегічні я не берусь судити, але середньострокові плани вони пропрацювали. І, радше всього під час зустрічей у Китаї, Путін отримав певні сигнали, які він хотів.
Американці вже вголос говорять, що треба робити щось із Китаєм, стримувати його. У чому проблема? На мою думку, американці б хотіли робити дуже багато речей не просто руками, але й коштом Європейського Союзу. І в такий спосіб Америка отримує ще послаблення свого стратегічного друга і союзника.
Для мене це доволі дивна комбінація, але американська адміністрація часом вдається до тиску, який спрямований на послаблення потужності Європи.
Ви знаєте, я працював довгий час у Сполучених Штатах, у Вашингтоні, у нашому посольстві. І я усвідомлюю, що жити на континенті окремо від Європи, і люди фактично збігли з цієї Європи й залишили її, намагались побудувати новий, ідеальний світ, в якому вони по-новому почнуть жити. Очевидно, що вони будуть шукати і розуміти, що, так, Європа – це наш якийсь історичний дім. Той самий Трамп – десь із території теперішньої Німеччини його родина пішла, але це не є натуральним місцем проживання і зосередження інтересів сучасних Сполучених Штатів. Нам важко це зрозуміти. Бо вони виглядають – англомовні люди, християни і так далі, але взори Сполучених Штатів спрямовані на Тихоокеанський регіон. Там буде для них ресурсна база, там торгівля, там їхній конкурент – Китай.
І тому отой відсоток, який у них залишається, уваги до європейського континенту, – нам це боляче і це не дає нам зрозуміти реальність. Він такий, яким він є.
Нам вдається, іноді шляхом емоційної прив’язаності до певних речей, наприклад, як це зробили просто ідеально британський прем’єр-міністр і король, продемонструвавши Трампу, нагадавши Трампу, звідки йде ця європейська цивілізація, звідки йдуть традиції, звідки йде історія, звідки слава і військова виправка – оце те, що ми побачили. Якщо ви порівняєте з тим парадом безславним, який відбувся у Вашингтоні, ну, очевидно, де є: ми бачили китайський парад, бачили вишуканих британських солдатів. Ось чого не вистачало Трампу, щоб зрозуміти, що старий світ все ще є привабливий, цікавий. Але ми можемо розраховувати рівно на стільки підтримки, наскільки Трамп, і не тільки Трамп, його партія, яка зараз при владі, та частина республіканців, яких ми називаємо MAGA, готові витрачати ресурс на Європу.
Якщо ми знову-таки стаємо частиною перемоги, він буде радий, але все рівно він вважає, що Європа достатньо самостійна, щоби вирішити просте питання з Росією. Для нас це смертельне, а він так собі, на превеликий жаль, не думає.
Він розуміє, що рано чи пізно він з’єднається з першою або другою економікою світу, якою є Китай. Росія далеко, Росія половину економіки Британії не дотягує.
І, за великим рахунком, Трамп намагається доволі емоційно, доволі складно нам пояснити: хлопці, ну займіться там невеликою цією війною, яка існує в Європі. Він усе ще не усвідомлює, що ця війна може привести або до Третьої світової, або, я вже мовчу про те, що до ядерного Армагеддону, який усіх нас знищить. Він усе ще вірить, що це проблема європейців, незважаючи на ті три роки. В кінці кінців рівно три роки – це був той термін, поки британці дочекалися вступу в велику війну, Другу світову війну, американців.
Ми вже прожили – слава нашим солдатам, які дозволили нам вижити. Наше тепер завдання – зробити так, щоб Трамп все ж таки зрозумів, що проблему Китаю можна відкласти. І якщо він надішле правильний сигнал Росії, то і Китай цей сигнал отримає. Інакше нас просто розірве. Ще одна війна в Тайванській протоці розірве точно, Сполучені Штати відірве від уваги, а це буде на користь обом диктаторам – і Сі, і Путіну, які будуть упевнені, що американська увага, і без того доволі розсіяна, буде десь в іншій частині світу.
Ми не можемо цього допустити, і перед нами постають дві проблеми: або ми маємо швидко завершити цю війну до того моменту, поки Китай не надумає щось робити з Тайванем і з тою частиною, куди точно відвернуться і ресурси, і запас, навіть військовий, Сполучених Штатів. Або ми знаходимо варіант, яким чином менше показати на Сполучені Штати і продовжити війну таким чином, розраховуючи на наших партнерів і в першу чергу на самих себе, щоб привести до того завершення війни, з яким наше суспільство зможе пережити і далі існувати як незалежна демократична держава, так і держава, заради якої ми страждаємо і вбивають наших людей всі ці 3,5 роки і більшість всієї цієї війни.
А з урахуванням того, що зараз відбувається в головах американців, в головах правлячого політбюро Китайської Народної Республіки, ви бачите якусь перспективу перезібрати, зібрати наново світову глобальну систему? Мене цікавить, власне, український сегмент.
Розуміємо, що Дональд Трамп повинен про щось домовитися з китайцями, щоби китайці включили свою абсолютну харизму, коли ми говоримо про тиск на Росію. Росіяни змушені дослуховуватись до Пекіна, це не секрет. Так, звісно, тут не йдеться про те, що китайці можуть безпосередньо вказувати Путіну. Але я думаю, що в Москві надзвичайно добре розуміють свої слабкі точки і вони розуміють, як це все буде влаштовано, якщо буде реалізована китайська національна стратегія розвитку, ми говоримо і про Східний Сибір, і не лише про нього.
А нас в Україні цікавить це збільшення, можливо, тиску Китаю на Росію, щоби Росія зменшувала градус війни і формувалося те, що називається якимось процесом. Я не можу назвати його мирним, ну але діалогічним процесом, навіть без прив’язки до тої чи іншої столиці. Була спроба в Мінську, була спроба або в Туреччині – вони виставляли Мединського і це все перетворювалось на певне шапіто, на превеликий жаль, тому що Мединський був лише емісаром, лише носієм певних документів і певних вказівок.
Але зараз ситуація є інша, і я думаю, що в Кремлі також розважають над тим, чи потрібно переходити червону лінію і наражатися на ризик тої самої термоядерної війни або наражатися на ризик краху економічного, тому що він настане безвідносно того, як буде розгортатися війна з нами, з українцями. Які ви бачите перспективи і можливі параметри того, що називається “спроба говорити”?
Ви вклали в ваше запитання відразу дві проблеми. Це Китай. Усі українці дивляться і розуміють: так, із Трампом трохи не вдається домовитись і допомоги – ні. Його це послання, що бажає всім удачі, “ми готові продавати Україні зброю, якщо за неї буде платити НАТО” і взагалі не проглядається, де тут участь Сполучених Штатів. А з іншого боку, ми кажемо, як нам перезібрати цю зборку навколо України, дозволивши Україні стати в центрі уваги щонайменше континентальної частини, не дати сповзти до війни – великої війни, яка більше за нас із вами. Для нас вона здається кінцем всесвіту, але для європейців, для американців, тим більше для китайців, – це регіональна війна, яка ще не виплеснулась за межі України і все ще вдається її якось там тримати. Вони помиляються, ми з вами це знаємо, але щонайменше таке, на жаль, зараз у головах європейців американців бачення.
Я вимушений вас розчарувати – я не бачу особливої перспективи з Китаєм. Китай, у принципі, влаштовує все, що відбувається. Ні, вони не можуть указувати Росії, але вони і не хочуть. Їх влаштовує поступове сповзання Росії в ту сторону, де вона сповзає. Особливо сильної Росії не потрібно. Їм потрібен послаблений Захід для того, щоб просувати свої інтереси, – вони цього досягають.
Ресурси Росії стають більш доступними, тому що Росія стає все більше безпорадною, їм треба комусь кудись продавати, бо вони розуміють, що якщо не 19-м пакетом санкцій, то 20-м, 21-м будуть припинені і ці кораблі – судна, які привозять нафту, і газові постачання, що залишились в Європі нещасні дві країни, які з останніх сил тримаються, але це не ті обсяги, які потрібні Росії, адже ні Угорщина, ні Словаччина не забезпечать надходження валюти.
І, в принципі, на сьогоднішній момент, поки Китай намагається займатися експансією мирною, політичною, економічною, якою завгодно, але все ще мирною і не збирається протистояти військово, Сполучені Штати все це влаштовує. Тому, безумовно, треба працювати на цьому треку, але не забивати собі в голові, що оце наше спасіння і давайте останнє – зараз Сі прийде і порядок не веде. Ми так же помилилися з Трампом, очікуючи, що Трамп для нас має все вирішити.
Як зробити збірку навколо України, піднявши силу наших європейських партнерів? Мені здається, що чим далі ми виживаємо з вами, як це не є контрлогічним, чим швидше ми погодимось зараз на якийсь план, тим гірше може бути пропозиція. Ви бачите, Росія не відступає від своїх максималістських запросів ще доби перших стамбульських домовленостей. І це точно може підірвати Україну зсередини, тому що запитанням цих ветеранів і людей, які втратили своїх рідних на війні, буде: так і для чого ми боролися, якщо ми прийшли в ту саму точку, з якої можна було, умовно кажучи, здатися, капітулювати ще три роки тому назад?
З іншого боку, ми не можемо безкінечно продовжувати, ми самі з вами – необов’язково про це говорити – усвідомлюємо ті процеси, які відбуваються в Україні. Чекати, що Росія розвалиться раніше нас, щонайменше не є перспективним, треба вживати більш активних заходів.
Ті заходи, ті кроки, які робить так звана коаліція рішучих, чи бажаючих, як ми її там назвемо, – це обіцяючий крок. Те, що Трамп, в принципі, сказав, що він підтримує зусилля НАТО європейської частини, можна вважати, що наші союзники по коаліції бажаючих отримали сигнал, що ви можете рухатись вперед, Сполучені Штати будуть з вами. Нам ще треба підтвердження цих перших слів, сказаних буквально цього тижня.
Подивимось, чи Стармер, чи Макрон, Мерц зрозуміли так само, як розуміємо ми, чи ми не переоцінюємо, маючи бажання вижити і бачачи в кожному сигналі позитивний, якщо це так і є, то я думаю, ця перезбірка і буде частиною того, що називається коаліція рішучих. Чи це буде спочатку захист у небі, на воді і на землі, чи це будуть війська Альянсу на нашій території – це варіанти, які можна дивитись. Можливо, повернемося до цього питання закриття неба якраз тепер, уже через 3,5 роки в рамках коаліції бажаючих.
Надзвичайно потужний сигнал, я його зловив. А про що могли спілкуватись американський президент Дональд Трамп і монарх Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії Карл.
Так, ми розуміємо, що це не просто ритуальна зустріч і що Сполучене Королівство – це не лише про класичну Англію, Шотландію, Північну Ірландію. Ідеться і про Австралію, ідеться про Канаду, ідеться про великі впливи на контроль тих чи інших океанів за допомогою військових баз. Тобто Сполучене Королівство має свій вплив. І це не тільки про Soft Power.
Розуміємо, що була офіційна частина, всі звернули увагу, які там були сукні, в кого яка була зачіска, хто кого поплескав по плечу, але ми розуміємо, що Британія зараз, не будучи членом Європейського Союзу, має стратегічну вагу, коли ми говоримо про забезпечення безпеки всього європейського континенту. І британці сказали, що вони готові допомогти своєю авіацією країнам Балтії. Ключова історія – наскільки жорстко будуть готові грати британці і наскільки вони будуть готові жорстко просувати свою підтримку України, українські інтереси.
Ви знаєте, жартома, як підбили підсумки поїздки Трампа, – що Чарльз показав, що все ж таки в Лондоні більше золота, ніж у Мар-а-Лаго, все ще залишається. Але, якщо бути серйозним, то щонайменше у відомій нам історії більшої імперії, ніж Британська, на цій землі ніколи не було. І якщо хтось знає, яким чином збалансовувати інтереси, навіть відійшовши від цієї глобальної імперської політики, то це очевидно британці.
Вплив їх залишається визначним. Вони дійсно входять в ті країни, які ви називали, так звані п’ять очей, в які входять Зеландія, Австралія, Канада, Сполучені Штати і Британія, незважаючи на те, що ці блоки, вони не входять ці країни в одні блоки, вони не розташовані географічно в одному місці, але це найближчі партнери, які діляться самим-самим-самим секретним, що в них є, тими таємницями, які назбирали їхні спецслужби.
Очевидно, що Мі-6 може бути конкурентом хіба ЦРУ і російській спецслужбі, у неї знання по світу, де є больові точки, де є чиїсь ресурси, де чиїсь заховані статки, які відносини між державами і лідерами, бо ця вся інформація дуже важлива.
І унікальна здатність британців координувати (іноді це називають загрібати жар чужими руками) дуже цікаво виявилась в підготовці тої допомоги, без якої Україна б не вижила.
Ви подивіться: хто перший нам надав все необхідне озброєння для того, щоб підштовхнути партнерів. 14 танків, які нам передали, Challenger-2 розблокували постачання сотень тих танків, які Німеччина прикривала, мовляв, “ну, ми ж не будемо перші, нехай хто-небудь зробить”. Ракети далекобійні Storm Shadow, які нам надали британці, дозволили відкритися, і ми фактично дотиснули зараз і німців по тих самих ракетах, які нам потрібні.
Навчання українських солдат, виступи нашого лідера перед парламентом, що дозволило активізувати і зібрати, мобілізувати підтримку. Багато чого, що було зроблено, – було зроблено саме британцями, включно з тим, що ми називаємо з вами “процес Рамштайну”. Якщо ви знаєте, то перші три заходи, ці три перші зустрічі просто були зроблені британцями. Потім вони були перехоплені американцями, тому що воно фактично після завершення обмежень ковідних було проведено на американській базі в Рамштайні.
Це перший раз, коли американці це зробили. І подивіться зараз, коли американці виходять, через прихід нової адміністрації, із цієї координації підтримки, британці знову перебирають на себе. Вони розуміють, що без їхніх знань, без їхньої координації, без їхньої підготовки не станеться, що Україна зможе вижити. Нам треба цього партнера тримати так з нами, як ми це робили до цього часу доволі вдало, і розраховувати на їхню підтримку. За ними підтягнуться інші.
Їхнє вміння координувати, але і бути достатньо по-доброму для нас агресивними, ми зараз маємо побачити в Балтиці.
Якщо вони зможуть допомогти нашим естонським, литовським, латвійським колегам пережити ці атаки, я думаю, що ми можемо розраховувати надалі на підтримку наших партнерів з Британії, а за ними підтягнуться всі інші.
Як то кажуть, God Save the King.