Потужні санкції на паузі: чому Трамп чекає на Європу, щоб зупинити війну. Пояснюємо

Нещодавно президент США Дональд Трамп поставив черговий "ультиматум", але цього разу європейським союзникам: нові, жорсткіші американські санкції проти російських енергоносіїв будуть введені лише за умови, що всі країни НАТО та Європи припинять закупівлі російської нафти

Ця заява резоную з риторикою українського президента Володимира Зеленського, який неодноразово наголошував, що доходи від продажу нафти фінансують російську агресію проти України. Однак опір не лише Угорщини та Словаччини, які досі залежать від російських поставок, ставить під сумнів: чи це справжня спроба створити потужний єдиний фронт, чи чергова “відмазка” для уникнення серйозних дій? 

Більше про це пояснить Еспресо.

Трамп і “енергетичний тиск” на Росію

фото: gettyimages

Дональд Трамп, повернувшись до Білого дому, продовжує використовувати економічний тиск як ключовий інструмент зовнішньої політики. Його улюблене слово в цьому напрямку – тарифи на імпорт, якими він обложив весь світ, обіцяючи низьку “таксу” тим, хто готовий співпрацювати, і високу, тим хто сперечається. 

Однак стосовно Росії, далі погроз Дональд Трамп ще ніколи не заходив. Чи не щомісяця президент США натякав, мовляв, якщо РФ не погодиться на мирну угоду з Україною, тоді для неї все скінчиться “дуже погано”. Та “гарно балакаючи” з Путіним, американський лідер кожного разу відтягуючи цей момент на наступні “два-три тижні”, перетворивши свої обіцянки на предмет глузувань як серед опонентів, так і в медіа. 

Тому нова риторика президента США може говорити як про бажання єдності союзників в питанні санкцій, так і про перекидання обов’язків з пошуку винного на європейців. 

“Європа повинна припинити купувати російську нафту, яка фінансує війну”, – на початку вересня після зустрічі “коаліції рішучих” чи не вперше Трамп відзначив, що для потужних санкцій потрібна участь Європи. 

Далі він повторив свою тезу у мережі Truth Social, що США “готові до серйозних санкцій” проти Москви, але лише після того, як усі члени НАТО припинять імпорт російської нафти. Ця умова включає не лише ЄС з проблемними Угорщиною та Словаччиною, а й Туреччину, яка є чи не третім найбільшим покупцем російської нафти після Китаю та Індії. Відповідно, є чимало труднощів для реалізації. 

“Вони не виконують свою роботу. НАТО має об’єднатися. Європа має об’єднатися. Європа… вони мої друзі, але вони купують нафту в Росії, тому не можна очікувати, що ми будемо єдиними, хто це зробить. Я не хочу, щоб Європа купувала російську нафту. Я готовий запровадити санкції, але їм доведеться посилити свої санкції відповідно до того, що я роблю”, – тиждень тому заявив Трамп журналістам. 

На спільній пресконференції з британським прем’єром Кіром Стармером президент США прямо сказав, що нафтові доходи Росії є ключовим фактором у примусі Путіна до миру.

“Все дуже просто: якщо ціни на нафту знизяться – у Путіна не буде вибору, йому доведеться виходити з цієї війни”, – сказав Трамп.

А днями він публічно звернувся до посла США в НАТО Метта Вітакера з проханням посилити тиск на Європу.

“Вони повинні припинити купувати нафту в Росії, Метт. Метт не дозволить, щоб це тривало далі”, – додав він.

Тобто все це свідчить, що лідер США дійсно змінив свою позицію і така колюча риторика в бік європейців, ймовірно, лише посилиться. Тим більше Сполучені штати збільшують видобуток нафти та працюють над зниженням її вартості, аби створити додатковий економічний тиск на Росію, каже Трамп.

Якщо коротко, логіка нових можливих санкцій США проти російських нафтопродуктів полягає у спробі закрити “лазівку” для Москви: навіть якщо ЄС і Захід у більшості заборонили прямий імпорт російської нафти, вона продовжує надходити на ринки у вигляді вторинних продуктів – дизеля, бензину, авіаційного пального чи мазуту, вироблених в Індії, Китаї, Туреччині та інших країнах, які масово скуповують дешеву російську сировину. Вашингтон натякає, що наступний пакет може бути спрямований саме на обмеження такого “реекспорту” – тобто санкції торкнуться компаній, терміналів і банків, які обслуговують ці поставки, зокрема, “тіньового флоту” (Росія набрала туди кожен шостий танкер у світі, за даними NYT).

Проте США не хочуть діяти самотужки, бо без участі ЄС ефект буде не таким сильним: великі ринки споживання досі зосереджені в Європі. Тому Трамп вимагає узгодженого пакета – або додаткових обмежень на імпорт вторинних продуктів, або точкових санкцій проти компаній і нафтотрейдерів, що спеціалізуються на переробці російської нафти. Ідея полягає в тому, щоб зробити перепродаж “схованої” російської нафти менш вигідним і зменшити прибутки Кремля.

Україна про це говорить роками 

Володимир Зеленський та Дональд Трамп, фото: gettyimages

Цікаво, що Трамп тепер повторює аргументи, які роками лунають з Офісу президента України. Володимир Зеленський неодноразово заявляв, мовляв, гроші за нафту роблять війну можливою. 

“Ми зі свого боку працюємо з європейськими країнами, щоб вони відмовлялися все більше від енергоресурсів “рускіх”. Але забезпечити це – дуже складний процес. Головне – це результат. Я вважаю, що навпаки – якщо президент Трамп буде робити свої серйозні кроки, він більше підштовхне деякі європейські держави, які займаються енергоекономікою з РФ”, – нещодавно сказав Зеленський журналістам.

За його словами, для тривалого миру необхідно встановити ціну на російську нафту у 30 доларів за барель. У вересні ЄС встановив ліміт у 47,6 долара, вірніше, щоб вона була на 15% нижчою за середню ринкову ціну російської нафти впродовж останніх 6 місяців. Зараз ринкова ціна близько 61 долара. Та варто відзначити, що Росія надає знижки “своїм” покупцям, тож реалізовані ціни часто опускаються нижче “ринкового” рівня.

За даними глави ГУР Кирила Буданова, день війни для росіян коштує трохи менш як 1 млрд доларів. Тобто рік обходиться у близько 300 млрд доларів. Аналітики KSE Institute порахували, що цього року РФ може заробити понад 150 млрд доларів від своїх нафтопродуктів, це на 30 млрд менше, ніж минулого. 

“Я гарантую вам, що якби Європа запровадила суттєві вторинні тарифи для покупців російської нафти, війна закінчилася б через 60 або 90 днів, оскільки це відрізало б Москву від основного джерела доходів”, – тиждень тому відзначив міністр фінансів США Скотт Бессент.

Опір Європи: якими є “винятки”, що блокують нові санкції

фото: Getty Images

Всім відома проблема – це позиція проросійських урядів Угорщини та Словаччини, дві країни ЄС і НАТО, які досі напряму імпортують російську нафту через трубопровід “Дружба”. 

Попри санкції ЄС через війну Росії, нафтопровід “Дружба” продовжує роботу. Північна гілка постачала нафту до Польщі та Німеччини до середини 2023 року, коли санкції дозволили розірвати контракти з РФ. Південна гілка через Україну забезпечує Угорщину, Словаччину та Чехію. Чехія відмовилася від російської нафти на початку цієї весни, знайшовши альтернативи, але Угорщина та Словаччина відмовилися від інших шляхів, мовляв, треба багато коштів вкласти, щоб переробити систему. Угорська MOL, основний бенефіціар, обіцяє до 2026 року адаптувати заводи для переробки неросійської нафти, хоча дедлайни вже переносилися. Угорщина могла б отримувати нафту через хорватський термінал “Омішаль” і трубопровід Adria, але відповідні угоди не укладає. 

Відповідно, Україна своїми ударами по нафтопроводу, сигналізує угорцями та словакам, що треба “пришвидшитись” із цією роботою. У ЄС теж вивчають можливості, щоб ввести обмеження проти імпорту нафти через нафтопровід “Дружба”, якщо угорці та словаки й далі зволікатимуть.

За даними Eurostat, імпорт сирої нафти з Росії до ЄС скоротився з понад $16 млрд у першому кварталі 2021 року до менш ніж $2 млрд у 2025-му. Водночас Угорщина збільшила свою залежність від російської нафти з приблизно 61 % до 86 %, а Словаччина зберігає один із найвищих рівнів залежності в Європі – близько 87 %. Тобто поки інші країни ЄС диверсифікували поставки, Угорщина та Словаччина їх лише збільшили. 

Тому, як відзначає Bloomberg, Угорщина та Словаччина продовжують “протистояти спробам Трампа зупинити постачання російської енергії”. 

“Перш ніж ми зможемо повністю взяти на себе зобов’язання, нам потрібно створити відповідні умови, інакше ми ризикуємо серйозно зашкодити нашій промисловості та економіці “, – вкотре заявила журналістам міністр економіки Словаччини Деніса Сакова.

Але як розповів Еспресо дипломат Олександр Левченко, посол України у Хорватії (2010-2017), у Боснії та Герцеговині (2011-2017), не лише ці дві країни ЄС продовжують купівлю російської нафти. Бо є ще чимало, включно із Францією, які займаються цим через треті країни, для прикладу, купуючи в Індії, яка скуповує сировину і перепродує вже готові нафтопродукти, що формально не підпадають під санкції, але фактично збагачують російський бюджет.

“Щодо російської нафти, то за останніми цифрами – найбільше купує Франція, далі Бельгія, а вже потім Угорщина та Словаччина. Взагалі у РФ нафту купують сім країн, а ми все говоримо про Словаччину та Угорщину. Франція купує 4 млн тонн, яка начебто за нас на 100%. Тому певною мірою ми маємо розуміти Трампа, а якщо реалізувати його план, то Путіну дійсно каюк. Однак цей план реалізувати дуже складно, тому що ці сім країн не збираються просто так відмовлятися від російської нафти”, – каже експерт.

Хоча президент Франції Еммануель Макрон заявив, що залишковий імпорт енергоносіїв із Росії до ЄС є “дуже несуттєвим”, мовляв, з початку війни, Європа на 80% зменшила споживання російських енергоносіїв. 

Крім цього є ще велика проблема з імпортом російської нафти Туреччиною. Після початку повномасштабної війни турки різки збільшили імпорт нафти й нафтопродуктів із РФ, скориставшись тим, що ЄС запровадив заборону. Наприклад, у 2022 році вона купила близько 5 млн тонн дизеля, а вже у 2023-му – понад 13 млн. Загалом з початку війни Туреччина витратила десятки мільярдів доларів на російську нафту.

Цього року закупівлі теж тривають. Анкара охоче купує в Москви нафтопродукти за знижками для власних НПЗ. Для Туреччини це вигідно економічно, тож швидко змінювати курс вона не поспішає. Цього тижня президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган має зустрітися з президентом США у Білому домі, де, зокрема, обгорять питання “торгівлі та інвестиції”.

Крім нафти, не варто забувати, що Європа продовжує закупки газу у РФ. Речниця ЄС з питань енергетики Анна-Кайса Ітконен підвередила, що вісім країн продовжують купувати російський газ. Мова йде про: Бельгію, Францію, Грецію, Угорщини, Нідерланди, Португалію, Словаччину та Іспанію.

Відмазка чи стратегія? Аналіз намірів Трампа

фото: Getty Images

Досі не до кінця зрозуміло, чи є “ультиматум” Трампа до Європи реальною стратегією для “єдиного пакета санкцій”, чи зручною відмовкою, щоб нічого не робити. Бо, здається, президент США своєю риторикою постійно наближається до межі, але фактично своїми діями ніколи її не перетинає. А це чергове нагадування про популістичну природу політики Трампа.

Професор політології Університету Каліфорнії Сан-Дієго Браніслав Сланчев у своєму пості на X прямо зазначає, що Трамп свідомо ставить “неможливі умови”, аби уникнути дій проти Москви. 

“Він знає, що Угорщина та Словаччина не припинять імпорт, а ЄС потребує одностайності. Це класична стратегія відкладання та перекладання провини'”, – пише Сланчев, зауважуючи, що США могли б просто схвалити санкційний пакет у Сенаті, де є більшість для підтримки.

Як пише Washington Post, експрезидент Байден щотижня запроваджував нові санкції проти Росії, щоб посилити тиск з метою припинення війни в Україні. Однак за свій другий термін Трамп жодних не запровадив. Американські журналісти відзначають, що через посилення атак Росією та більшого тиску з боку України, Європи та й американських законодавців, Трамп змушений був реагувати, однак вибрав звичну стратегію – висунув свої контрумови.

“Адміністрація Трампа стверджує, що вона продовжує тиснути на Москву, залишаючи інфраструктуру санкцій США недоторканою, але критики кажуть, що для того, щоб ці заходи зберігали свою ефективність, їх необхідно постійно оновлювати”, – кажуть у WP.

Тобто не бажання Трампом оновлення санкцій дає Кремлю перевагу, бо вони виробляють ефективніші “лазівки”.

“Якщо ви робили те, що робив Трамп протягом останніх шести з гаком місяців, і взагалі не запроваджували санкцій, ви фактично послаблюєте санкції”, – вважає Едвард Фішман, колишній посадовець із санкцій Держдепартаменту США, нині співробітник Центру глобальної енергетичної політики Колумбійського університету.

Ще більш скептично висловився професор Мангеттенського університету Ігор Айзенберг, який сказав Еспресо, якщо Дональд Трамп не скасує санкції проти Росії й продовжить постачання зброї Україні, то це вже “можна вважати великими успіхом”.

Натомість політолог Сергій Таран вважає, що всі ці розмови про нові санкції проти російської нафти потрібні Трампу лише задля посилення тиску ЄС на Китай, якого лідер США вважає головною загрозою, а не РФ.

“Але тиснути на Китай Трамп хоче не сам. До цього він хоче долучити Європу, яка за його задумом має так само тиснути й на Китай, і на Індію з тим, щоби через санкції припинити спонсорування війни найбільшими країнами глобального Півдня”, – зазначає експерт.

Він додає, що Європа справді демонструє суперечливу позицію: деякі країни купують російські енергоносії, уран, титан, скраплений газ, а також індійські нафтопродукти, опосередковано фінансуючи Росію. Водночас вони вимагають від США санкцій проти Росії та її партнерів. 

“Тому логіка у Трампа тут, безумовно, є. Якби до вторинних санкцій приєдналася Європа, аргументів для серйозної розмови з Росією та Китаєм стало б більше у рази. Кажуть, що ЄС за жодних обставин не приєднається до санкцій, бо “впаде економіка”, але ж у такому разі всі питання справді мають бути не до США, а до Європи, яка вимагає від Трампа карати Росію, а сама офіційно у кращому разі готова відмовитися від російських енергоносії аж у 2027 році (про титан, уран, навіть мова не йде)”, – підсумовує Таран.

Наразі ЄС почув посил Трампа, оскільки після прийняття минулого тижня нового19-го пакету санкцій, президентка блоку Урсула фон дер Ляєн відзначила: “Настав час перекрити кран”. Новий пакет санкцій передбачає поетапне припинення закупівель російського зрідженого природного газу до 2027 року, на рік раніше від попереднього плану. Він також посилює тиск на компанії з Китаю та інших країн, щоб вони припинили співпрацю з Росією, і вперше зачіпає криптовалютні платформи, що дозволяють транзакції з РФ.

Тож певною мірою це не просто балачки Трампа, бо вони вже мобілізували Європу і спричинили обговорення щодо швидшого повного ембарго на російські енергоносії. Але це й не абсолютний ультиматум в сенсі, що він змусить усіх моментально зробити так, як треба, адже за економічними і інфраструктурними реаліями чимало країн не можуть просто одразу відмовитися від російських енергоносіїв без суттєвих витрат або перебоїв для економіки. Тому дуже сумнівно, що найближчим часом буде координація нових спільних санкцій від США та ЄС, а це дасть Трампу час у його пасивному чеканні. Адже, як любить казати Трамп, “побачимо, що буде далі”, може Путін передумає і погодиться на його умови припинення війни та встановлення миру в Україні? Однак наразі нічого про це не сигналізує.

Джерело