Питання оподаткування ФОПів зараз набуло особливої актуальності. Разом з тим, податкова система має бути такою, щоб підтримувати добросовісний бізнес і не стимулювати "дроблення" крупних структур на сотні малих з метою оптимізації податкового навантаження. Про те, який світовий досвід вже накопичений у цьому питанні і які приклади може використати Україна читайте в колонці президента Всеукраїнської професійної асоціації підприємців Бориса Емельдеша.
Україна має одну з найскладніших у світі систем адміністрування ПДВ. За даними Всесвітнього банку – одне підприємство витрачає на адміністрування податків 595 людино-годин на рік. Разом із вагомою різницею в податковому навантаженні між спрощеною (близько 2% для другої групи) та загальною системами (3.4%) – це створює потужний стимул для “оптимізації”.
Так зване “дроблення бізнесу” – коли велика мережа магазинів, ресторанів чи виробництво штучно розбивається на десятки, а то й сотні формально незалежних фізичних осіб-підприємців (ФОПів) – стало масовим явищем. Воно дозволяє уникнути ПДВ та податку на прибуток, працюючи під виглядом мікробізнесу. За оцінками експертів, бюджет щорічно втрачає через це 10-13 мільярдів гривень. Але проблема не лише у втрачених коштах. Ці схеми спотворюють чесну конкуренцію і компрометують саму ідею спрощеної системи, створеної для справжніх дрібних підприємців.
Уявіть собі велику мережу ресторанів або супермаркетів. Юридично кожна каса або кожна точка може належати окремому ФОПу, який “незалежно” веде діяльність. На практиці ж усі вони керуються єдиним центром, використовують спільну інфраструктуру, а товарообіг приховується, щоб не перевищити ліміти спрощеної системи. Іноді це навіть “револьверна” схема: як тільки один ФОП досягає річного ліміту доходу, його замінює новий, зареєстрований на іншу особу. Часто такі псевдо-підприємці не мають жодних активів і є просто “дропами” – людьми, які за невелику винагороду віддали свої паспорти для реєстрації.
Боротьба з цим явищем нагадує гру у “кота і мишей”. Податкова служба та НБУ вже вживають заходів: викривають схеми в мережах електроніки чи одягу, а банки отримали рекомендації блокувати операції підозрілих ФОПів, які мають спільні адреси, контактних осіб або рахунки. Проте питання залишається системним. Надзвичайно важливо розрізняти зловмисні схеми та легальні форми співпраці, як-от справжній франчайзинг чи робота на торговельному майданчику, де ФОП дійсно є незалежним бізнесом.
У пошуках рішення варто переглянути міжнародний досвід. Наприклад, у Великобританії діють “Правила боротьби з дезагрегацією”. Якщо податківці доводять, що кілька юридично самостійних фірм або ФОПів тісно пов’язані і їх поділ не має реального економічного сенсу – їх можуть визнати єдиним платником ПДВ. Цей інструмент застосовується в ЄС і міг би бути адаптований в Україні, але з однією критичною умовою: супроводжуватися чіткими критеріями, розробленими за участю аналітичних центрів та бізнесу, щоб уникнути свавілля контролерів.
Італія пропонує інший підхід. У їх спрощеному режимі для мікробізнесу прямо заборонено перебування тим, хто одночасно контролює компанію в тій же сфері, або тим, хто працює переважно з колишнім роботодавцем. Акцент робиться на автоматичних перехресних перевірках даних між різними державними реєстрами.
Досвід Румунії, навпаки – застерігає від негативних рішень. Під тиском міжнародних інституцій країна різко знизила пороги для спрощеної системи, що призвело не до поповнення бюджету, а до масового закриття мікропідприємств та загального сповільнення економіки. Це шлях, якого Україні варто уникати.
Отже, що можна зробити в Україні, поєднуючи світові практики та місцеві реалії?
По-перше, ключовим є не перетворення спрощеної системи на каральний інструмент, а структурні зміни, що усувають передумови для зловживань. Наприклад, ліміти доходу для ФОПу можна прив’язати до кількості найманих працівників. Справжній мікробізнес, де засновник працює сам або з 1-2 співробітниками, не постраждає. А ось створити мережу з десятків “порожніх” ФОПів без працівників стане практично неможливо, і це одночасно стимулюватиме легальне працевлаштування.
По-друге, варто підняти поріг для обов’язкової реєстрації платником ПДВ, наблизивши його до ліміту другої групи єдиного податку. Це дасть зростаючим компаніям дихання, перш ніж вони потраплять у найскладнішу в Євразії систему адміністрування ПДВ, де сотні людино-годин на рік витрачається тільки на адміністрування ПДВ. Адже саме страх перед цим адмініструванням часто штовхає навіть невеликі фірми на шлях “дроблення”.
По-третє, потрібно розробити інституціолізований механізм критеріїв ризиковості, який поєднував би різних стейкхолдерів процесу, включно з асоціаціями сумлінного мікробізнесу та бізнесу побудованого на франшизах – аби мінімізувати ризики та проблеми для законослухняного бізнесу.
По-четверте, важливо систематизувати роботу з так званими “дропами” – особами, які за винагороду надають свої документи для реєстрації псевдо-ФОПів або доступ до банківських рахунків. Адміністративна відповідальність за такі дії в Україні вже існує, а фінансовий моніторинг банків дедалі частіше виявляє подібні схеми. Водночас правоохоронні органи публічно заявляють про необхідність подальшого посилення відповідальності, зокрема й кримінальної, для організаторів і свідомих учасників таких схем. Ключовим завданням є не стільки формальне посилення санкцій, скільки їх системне та невибіркове застосування, включно зі створенням аналітичних реєстрів ризикових осіб і схем.
Протидія “дробленню” – це не війна з малим бізнесом. Навпаки, це захист його інтересів від недобросовісних гігантів, що прикидаються дрібними крамарями. Завдання держави – вибудувати прецизійну політику: відокремити штучні схеми від легального бізнесу, націлитися на організаторів, а не на окремих “виставлених” ФОПи. Головне – зберегти простоту та доступність спрощеної системи для мільйонів українських підприємців, які є основою економіки в ці складні часи. Тільки так можна одночасно зміцнити бюджет та захистити чесну конкуренцію.