Пані Галина Ковтун, пенсіонерка з Кропивницького, живе сама в двокімнатній квартирі. Вона звикла економити: посуд миє в мисці, під кран не ставить, білизну пере раз на тиждень, душ приймає швидко. За її словами, щомісяця у неї виходить приблизно 1–1,5 куби холодної води і трохи менше одного куба гарячої. Але платіжка наполягає: за нормативом — 4,5 кубометра холодної та 3 кубометри гарячої. «Я стільки фізично не використовую, — каже вона. — А платити мушу. Чому?».
Норма, до якої споживач не дотягує
Нормативи споживання води в Україні затверджуються на основі постанови Кабміну №1107 від 25 серпня 2004 року та рішень місцевих органів влади. Сьогодні вони виглядають, наприклад у Києві, так: холодна вода — 4,5 м³ на одну людину на місяць, гаряча — 3,0 м³. Ще є соціальні нормативи споживання: холодна вода — 2,4 м³ за наявності централізованого гарячого водопостачання і 4,0 м³ — за його відсутності; гаряча вода — 1,6 м³. Ці норми використовуються для розрахунку пільг і субсидій на комунальні послуги.
Однак у реальному житті, якщо подивитися на середні показники з квартир, де стоять лічильники, отримаємо іншу картину: холодна вода — 3–5 м³ на особу; гаряча — 1–2 м³.
Це означає, що частина споживачів (без лічильників) за цими показниками не досягають нормативів. І, платячи за нормою, фактично покривають у платіжках воду, якої не використовували.
Рахуємо платіжку пенсіонера. Візьмемо тариф для Києва станом на серпень 2025 року: холодна вода — 30,38 грн/м³; гаряча — залежно від теплопостачальної компанії від 75,96 грн до 97,89 грн/м³ (візьмемо умовно 97,89 грн/м³).
За лічильником розрахунок такий: холодна вода — 4 м³ × 30,38 ≈ 121,52 грн; гаряча — 1,8 м³ × 97,89 ≈ 176,20 грн. Разом: 297,72 грн/міс., або 3573 грн/рік.
За нормативом: холодна вода — 4,5 м³ × 30,38 ≈ 136,71 грн; гаряча — 3,0 м³ × 97,89 грн = 293,67 грн. Разом: 430,38 грн/міс., або 5165 грн/рік.
Різниця — майже 1592 грн на рік.
Чому нормативів не знижують?
Експерти пояснюють: нормативи формувалися, коли в побуті активно використовували ванни, пральні машини з великим споживанням води, а ціни на воду були копійчані. Сьогодні ситуація інша: сучасна техніка економна, багато хто віддає перевагу душу, та й тарифи виросли в десятки разів. Проте зміни до нормативів вносяться повільно, а в окремих містах вони взагалі не переглядалися роками.
І тут виникає підозра: завищений норматив вигідний водоканалам. Плата за нормою виставляється за обсяг, який не завжди реально постачається, а розрахунок для таких абонентів простий — без перевірки факту використання.
Соціальний вимір
Проблема в тому, що найчастіше за нормативом платять ті, хто не має можливості встановити лічильник: люди у старих будинках з технічно складними стояками; орендарі, яким не дозволяє власник; малозабезпечені, що банально не мають грошей на прилад і його монтаж.
У результаті виходить парадокс: економні бідні платять більше, а забезпечені споживачі з лічильниками можуть регулювати витрати і платити лише за фактичне споживання.
Лічильник: економія чи витрати?
«Я поставив лічильник 2020-го, — розповідає киянин Михайло Шпак. — Спочатку радів: замість 300 гривень на воду почав платити 180. А потім через чотири роки — повірка. Заплатив майже 700 гривень. Плюс демонтаж і монтаж. Тобто спочатку зекономив, а потім повернув частину економії назад водоканалу».
Скільки коштує лічильник
Ціна складається з кількох частин.
- Сам лічильник на воду буває різних виробників.
Найдешевші моделі українського виробництва — від 550 грн. Імпортні бренди — 700–900 грн.
- Монтаж.
У середньому 500–1000 грн (залежить від складності робіт і регіону).
- Пломбування та реєстрація.
В окремих містах безкоштовно, в інших — ще 200–400 грн.
Отже, повний комплект з нуля може обійтися від 1200 до 2000 грн.
Повірка — обов’язковий «податок» раз на чотири роки.
За чинними правилами (наказ Мінекономрозвитку №193 від 08.02.2016 року), повірка лічильників холодної та гарячої води проводиться раз на чотири роки.
Варіанти повірки
Без демонтажу — від 450 до 700 грн.
З демонтажем (коли до приладу немає технічного доступу) — 700–1200 грн.
Деякі водоканали надають послугу «повірка під ключ», але тоді сума часто перевищує 1000 грн.
Коли лічильник окупається?
Повернемося до прикладу з пенсіонером. Різниця між платою «за нормою» і за фактичним споживанням — приблизно 1600 грн на рік (лічильники гарячої і холодної води). Вартість встановлення одного — від 1500 грн.
Отже, окупність — близько двох років. Але через чотири роки — повірка, яка збільшує час окупності. Якщо взяти реальне витрачання води і врахувати, що в квартирі проживає не одна особа, а кілька, то, відповідно, при наведених розрахунках економія буде 1600 грн, помножені на кількість осіб, тобто лічильник окупиться, ще й вигода буде.
Чому деякі люди проти лічильників?
Витрати на старті: для тих, хто живе від пенсії до пенсії, навіть 1500 грн (за один лічильник) — сума непідйомна.
Періодична повірка: додаткові витрати раз на чотири роки. Технічні складнощі: у старих будинках або за відсутності доступу до стояків монтаж буває неможливим без капремонту.
Чому інші — за?
Контроль витрат: лічильник дисциплінує, змушує думати про кожну зайву хвилину під краном.
Захист від несправедливих нарахувань: якщо у будинку є зареєстровані, але відсутні мешканці, платіжка «за нормою» може вирости вдвічі.
Реальна економія: для сімей, які споживають мало, лічильник окупається швидко.
Що кажуть експерти
Фахівці пропонують кілька варіантів полегшення долі мешканців-одинаків:
- Перегляд нормативів — привести їх у відповідність до реального середнього споживання.
- Державні або місцеві програми компенсації — безоплатне встановлення лічильників для малозабезпечених і пенсіонерів.
- Електронний реєстр повірок — для уникнення плутанини з термінами і подвійних оплат.
- Поетапний перехід на 100% облік — як у країнах ЄС, де ніхто не платить «за нормою».
Досвід Європи
«У Франції та Німеччині немає понять «норма по квартирі», — розповідає експерт із водопостачання та енергетики Олексій Савченко. — Усі платять за фактичне споживання, а тарифи прозорі і прив’язані до реальної вартості води, обслуговування труб та екологічних платежів».
Як це працює в ЄС.
- 100-відсотковий облік. У багатьох європейських містах встановлено лічильники в кожній квартирі, навіть у старих будинках.
- Соціальні тарифи. Малозабезпечені отримують допомогу держави, якщо споживання перевищує критичну межу.
- Автоматизовані системи повірки. Лічильники часто передають дані онлайн, що знімає питання демонтажу та додаткових платежів за повірку.
- Прозорість. Споживач бачить точні витрати, може планувати економію, а державні та муніципальні органи контролюють тарифну політику.
«Ми не платимо за норму, а платимо за воду, яку реально спожили», — додає жителька Берліна пані Елізабет.
***
Тож проблема води — це не лише питання труб і тарифів. Це дзеркало соціальної політики. Сьогодні вибір між «платити за нормою» і «ставити лічильник» для багатьох — це вибір між додатковими витратами зараз і потенційною економією завтра. Але поки держава не зробить цей вибір простішим, переглянувши норми і підтримавши тих, хто не може встановити прилади обліку, арифметика у платіжках для пенсіонерів так і залишатиметься несправедливою.