План Кабміну щодо підвищення зайнятості в Україні — провальний документ

Відновлення ринку праці потребує не менш як 50 млрд грн щорічно. 

Російська агресія стала причиною знищення мільйонві робочих місць в Україні, змусила 6–8 мільйонів громадян емігрувати за кордон, 4 мільйони осіб підштовхнула до внутрішнього переселення та призвела до зростання безробіття до 18–25% залежно від регіону. За даними Держстату, втрати робочої сили сягають 30–40% у промислових секторах, а тіньова зайнятість перевищила 30%. Враховуючи це, проєкт Стратегії зайнятості населення України на період до 2030 року, розроблений Мінекономіки та днями презентований урядом, мав би стати рятівним планом для відновлення. Але документ — швидше декларативний папір, наповнений ілюзіями, ніж реальна стратегія, здатна впоратися із сучасними трендами. Про це пише Андрій Павловський в статті “Від 18% безробіття до… нічого. Чому нова Стратегія зайнятості не спрацює”. 

Відповідно до аналізу автора, документ позиціонується як рамковий план, що має забезпечити:

• зниження рівня безробіття;
• розширення доступу до робочих місць;
• збалансування попиту і пропозиції на ринку праці;
• модернізацію механізмів зайнятості відповідно до європейських стандартів. Це абсолютно слушні цілі.

“Проте, коли справа доходить до конкретних механізмів реалізації, у проєкті переважають загальні формулювання: “створення умов”, “розвиток інструментів”, “інтеграція стандартів” без чіткого опису, хто, як, коли і за які ресурси має це реалізовувати. За таких формулювань документ більше нагадує ескіз намірів, аніж стратегічний план дій“, — пише автор. 

За його словами, найгостріша проблема Стратегії — недооцінка війни як системного фактора.

“Війна призвела до масового безробіття серед ветеранів (40%) і ВПО (35%), а в регіонах, близьких до фронту, рівень безробіття сягає 30%. Стратегія згадує війну, але її заходи — це загальні декларації без бюджетів. За оцінками Світового банку, відновлення ринку праці потребує не менш як 50 млрд грн щорічно, але стратегія не вказує джерел фінансування, обмежуючись “донорськими коштами”, — зазначає експерт.

Стратегія не включає жодних кількісних KPI, фінансових розрахунків чи часових рамок реалізації для багатьох своїх положень. Це означає, що навіть після прийняття документ ризикує залишитися порожньою декларацією.

У проєкті Стратегії не представлені оцінки бюджетних потреб і механізми фінансування — це ключова прогалина, яка може звести документ нанівець.

З іншими статтями автора можна ознайомитися за посиланням.