Найближчим часом Верховна Рада України голосуватиме за «угоду про мінерали». Написано і сказано багато всього, підсумуймо
1. Найголовнішим пріоритетом нашої держави та нації сьогодні є виживання й перемога у війні. Все має бути підпорядковане цій меті, бо якщо не виживемо, то нашими природними ресурсами володітимуть росіяни. Партнерство з США є одним із ключових факторів нашої перемоги, і воно варте того, щоб піти назустріч американцям. Для Трампа, який звик до транзакційної дипломатії (ти мені, я тобі), це природний підхід до партнерства.
2. Угода містить в собі елементи “зовнішнього управління”, якого в нас зазвичай так бояться. Але в наших умовах тотальної корупції та неспроможності (зазвичай вважають, що корупція гірше неспроможності, а я вважаю навпаки) подібне “зовнішнє управління” можна вважати позитивом.
Водночас виникає величезна кількість питань, на які наразі немає відповідей, і це дуже напружує.
Тепер напишу, що мені найбільше подобається і не подобається.
Я дуже тішуся, що урядова команда змогла перетворити мародерсько-грабіжницьке боргове зобов’язання у пристойний протокол про наміри. Це має увійти в підручники.
Але мене як громадянина дуже турбують український парламентаризм і конституціоналізм, які я вважаю величезною цінністю нації та держави. І мені дуже не подобається, що замість посилення цих важливих політичних основ України відбувається їх послаблення.
1. Парламент повинен мати повну інформацію про те, що і як ратифікується. В нас є основна угода, яка подана парламенту, і є додатки до неї (один із них називається Угода про обмежене партнерство, і він згаданий в тексті основного документа понад 20 разів).
Або ці додатки існують, і їх приховують. Це наводить на думку, що там якась велика лажа; тим більше що є інформація, нібито ці документи вже бачили обрані журналісти. Будь-які посилання на “секретність” цих додатків не витримують критики й ще більше руйнують довіру. Уряд не має права підписувати обіцянок про нерозголошення членам парламенту.
Або ці додатки ще не розроблені, і тоді поспіх із ратифікацією угоди, яка у повному вигляді ще не існує на папері, може погано завершитися.
Парламент представляє народ, і такі речі не можна приховувати, тим більше в час війни, коли довіру між владою і народом треба особливо цінувати й берегти. Народні депутати це розуміють, ось чому стільки депутатів долучилося до відкритого засідання Комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики під головуванням Олександра Мережка. Суспільство розчароване, не довіряє й боїться підстави, тому відмова від широкої публічної комунікації — це політична помилка, яка вплине на всі важливі подальші процеси.
2. Друга важлива річ — Конституція України. Ми можемо з вами сперечатися, чи відповідає угода Конституції, чи ні, але наша думка тут нічого не варта. Є орган, який має виняткове право судити про відповідність чи невідповідність, — Конституційний суд.
Я переконаний, що потрібен висновок Конституційного суду, як для українського народу, так і для наших американських партнерів — щоб потім не виявилося, що антиконституційна угода скасована. Треба запустити Конституційний суд, який нині фактично заморожений, і швидко отримати його рішення.
Добре, що до тексту основної угоди, яка нині виноситься на ратифікацію, додано преамбулу, що на цей момент Угода про обмежене партнерство (додаток до основної) ще не передана парламенту, і що основна угода розповсюджується на всю територію України в її міжнародно визнаних кордонах. Дякую всім причетним.
Що робити?
- Вважаю категорично необхідним ратифікувати основну угоду. Не може бути жодних виправдань голосам проти. Ризикувати остаточною втратою партнерства з США нині не можна.
- Украй необхідно просто зараз створити механізми парламентського контролю за подальшими діями з цією угодою. Це посилить роль парламенту і збільшить довіру з боку громадян, а також дозволить уникнути звинувачень у поступках національним інтересам, корупції тощо.
Закликаю всіх членів парламенту та урядовців не робити грубих політичних помилок, які можуть потім погано закінчитися для всіх нас. Довіра — найцінніший капітал, який важко зібрати, легко розтринькати й неможливо відновити.
Джерело
Про автора. Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської академії
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.