Ці два кластери найбільш уразливі щодо енергоносіїв.
Війна на Близькому Сході може докорінно перекроїти світову економіку. Адже на даний час більшість країн, у тому числі й розвинені, залежать від енергетичних ресурсів. Про це пише Олексій Кущ, економіст та фінансовий аналітик, у статті “Глобальна криза. Чому ринки у неї не вірять і що буде, коли повірять”.
На думку автора, у межах світового енергетичного балансу у разі тривалого блокування Ормузької протоки хтось має залишитися без нафти — або Азія, або ЄС.
“Точніше, постраждають обидва кластери, бо конкуренцію за енергетичні ресурси буде вирішено шляхом динамічної цінової рівноваги на вищому рівні (більш як 100 дол. за барель у випадку затягування війни)”, – підкреслює він.
Конкуренти за ресурси
На даний час у світі існують чотири глобальні кластери розвитку:
- американський, що включає США і також Британію, Канаду та Мексику;
- європейський, тобто ЄС;
- азіатський з урахуванням Китаю, Японії, Індії, Кореї та Індонезії;
- латиноамериканський на базі Бразилії, Аргентини та Чилі.
“Поки що лише американський мегакластер профіцитний у частині загального енергетичного балансу, тоді як європейський та азіатський — глибоко дефіцитні”, — пише автор.
Якщо взяти структуру світового енергетичного балансу, то на сьогодні кластером із найбільшим перевищенням споживання над видобутком енергоресурсів у структурі регіонального енергетичного балансу є Азія — 1800–1900 Mtoe (умовні мегатонни нафтового еквівалента). На другому місці — Європа (800–900 Mtoe). Сумарно ці два мегакластери потребують імпорту до 3000 Mtoe.
Де брати ресурси?
Надій на Тихоокеанський регіон, Африку та Латинську Америку майже немає. На них припадають вільні обсяги у розмірі по 300 Mtoe (Тихоокеанський регіон, переважно Австралія; Африка) і до 50 Mtoe — на Латинську Америку. Серед найбільших постачальників чільне місце посідає Близький Схід — більш як 1100 Mtoe та країни СНД — до 800 Mtoe (в основному мова про РФ і Казахстан).
Євросоюз відмовляється від доступу до енергоресурсів РФ (через санкції і позицію ЄС щодо агресії РФ проти України). Але зараз ЄС унаслідок війни відсікається і від ресурсів Близького Сходу. Тобто Європа втрачає світові джерела енергії обсягом до 2000 Mtoe. Потенціал Північної Америки (300–350 Mtoe) лише частково амортизує проблему, але не розв’язує її (внесок Канади — 250 Mtoe та США — до 100 Mtoe).
Фактор суто Ірану — це дефіцит у розмірі до 80 Mtoe. Ключовим внутрішнім енергетичним базисом Європи на сьогодні є Норвегія — 180 Mtoe. Чисто теоретично до Європи можна переспрямувати весь вільний ресурс Австралії, Канади, США, Алжиру та Нігерії. У сукупності це сформує пропозицію на рівні приблизно 800–900 Mtoe.
Ці обсяги закривають потреби Європи, але оголюють дефіцит в Азії, на ринки якої постачають свої енергоресурси Канада, Австралія та частково США. А також переспрямовує поставки РФ.
“І це ми не враховуємо перекосів у структурі внутрішніх показників енергетичного балансу, коли забезпеченість нафтою супроводжуватиметься дефіцитом вугілля, урану чи природного газу. Примітно, що і Європа, і Китай мають майже ідентичний рівень дефіцитності — трохи більше 800 Mtoe. Звісно, Китай претендуватиме на профіцит енергії з РФ на рівні 680–700 Mtoe”, — підкреслює автор.
З іншими статтями можна ознайомитися за посиланням.