Не змогли зламати ЗСУ – б’ють по інфраструктурі країні: нова логіка війни Кремля
За майже чотири роки повномасштабної війни Росія так і не змогла реалізувати початковий план швидкого захоплення Києва та повалення української влади, тому зробила ставку не на перемогу на полі бою, а на системне виснаження України через удари по її інфраструктурі та тилу
Замість блискавичної перемоги агресор змушений вести війну на виснаження, де головним інструментом тиску стали масовані удари по критичній інфраструктурі України та повільне повзуче просування на фронті ціною величезних втрат. У 2025 році ця тактика остаточно набула системного характеру: Росія зробила ставку на поступове “вимикання” країни зсередини – через руйнування енергетики, газовидобутку, залізниць і портів, намагаючись тиснути одночасно на економіку та українське суспільство.
Початок війни: план “Київ за три дні”
фото: gettyimages
Зараз це видається нісенітницею, але у лютому 2022 року російське керівництво щиро вірило і розраховувало на швидку перемогу за лічені дні. Стратегія базувалася на класичному бліцкригу: стрімкий наступ довгих механізованих колон на Київ, Харків, Херсон та інші великі міста, швидке захоплення ключових об’єктів і примус до капітуляції української влади.
План передбачав мінімальний опір ЗСУ та масову підтримку з боку проросійських сил всередині країни. Однак ці ілюзії швидко розвіялися, коли сотні тисяч українців поповнили ряди армії, суспільство мобілізувало свої ресурси, а Захід почав допомагати зброєю. Так росіян вдалося не просто зупинити, а спершу відкинути зі всієї півночі України, а тоді й думати про більші контрнаступальні дії. Відповідно, російські війська зазнали величезних втрат.
До квітня росіянам стало зрозуміло, що швидка перемога неможлива. Росія була змушена відійти (назвавши це “жестом доброї волі”) від Києва та переорієнтуватися на схід і південь. Там Кремль вирішив витягти з шухляди проєкт російського царизму – “Новоросію”, а Путін взявся поширювати псевдоісторичну пропаганду про “ісконно руские зємлі”, щоб розбудувати наземний коридор до раніше захопленого Криму і робити все можливе, щоб відрізати Україну від моря, мріючи про захоплення Одеси.
Поступова трансформація до війни на виснаження
ЗСУ, фото: GeneralStaff.ua
Після провалу російського бліцкригу в України з’явилося вікно можливостей, яким наші військові вдало скористалися. Адже поки кремлівська неповоротка машина змінювала рейки та стратегію, ЗСУ провели успішні наступи і звільнили Харківщину та Херсон.
Фактично з цього моменту почалася війна на виснаження. Раннім прикладом стала “лінія Суровікіна”, яку росіяни почали розбудовувати восени 2022 року, бо прогнозували нові наступи ЗСУ весною-літом 2023 року. Однак, на жаль, українським силам так і не вдалося проломити шлях до Криму, як про це наперед обіцяло військово-політичне керівництво.
Після цього загальний баланс залишився майже незмінним – росіяни почали втілювати стратегію поступового захоплення територій та війни на виснаження. Головними напрямками стали Донецька та Луганська області, де ворог застосовував тактику “м’ясних штурмів” – повільне, але постійне просування за рахунок величезних втрат особового складу.
Паралельно з 2022 року почалися перші системні атаки на енергетичну інфраструктуру (особливо взимку 2022–2023), але вони мали більше епізодичний характер без продуманої стратегії. Удари були в основному по ТЕС, які українці відбудовували. Так Росія намагалася поєднувати фронтові дії з ударами по тилу, щоб послабити моральний дух українців.
Проте цього року всім стало очевидно, що темпи просування на фронті катастрофічно повільні. Наприклад з кінця 2022 року до серпня 2025 року РФ окупувала менш як 1% території України, тобто близько 5,9 тис. кв. км (як площа семи міст розміром з Київ). При цьому росіяни втратили близько мільйона своїх солдатів і змушені були навіть просити допомоги у КНДР, коли українські сили провели несподівану та успішну операцію на Курщині.
Тобто, загалом кажучи, ЗСУ продовжують ефективно стримувати ворога, на жаль, також ціною багатьох життів наших військових (однак всі аналітики погоджуюся, що наші втрати у рази менші). Крім цього українські дрони та далекобійна зброя завдають все більше ударів по російських НПЗ та логістиці, що впливає на можливості Кремля заробляти на основі свого експорту – нафті та газу. Власне, що останній місяць цього року виявився найбільш плідним в цій затії.
2025 рік – чіткий перехід до стратегії знищення інфраструктури України
фото: gettyimages
Цього року російська кампанія проти українського тилу набула безпрецедентного масштабу та системності. Як відзначив офіцер ЗСУ, політолог Андрій Ткачук, росіяни відмовилися від розпорошених ударів по всій країні невеликими групами дронів чи ракет, а натомість вони концентрують зусилля по одній-двох областях за раз і методично, день за днем, “вибивають” обрані регіони.
Цьому сприяють дешеві дрони, які стали основною для атак. Адже тепер за ніч росіяни здатні запускати і понад півтисячі “шахедів”. Промовистим фактом буде те, що лише за сім місяців цього року російські окупанти запустили по Україні 29 000 дронів – це в 11 разів більше, ніж за аналогічний період 2024 року.
Тож ворожі сили проводять серії масованих комбінованих ударів (дрони, балістичні та крилаті ракети), спрямовані саме на:
Енергетичну систему
Вона стала головною мішенню для російських ударів. Повітряні атаки зосередилися на високовольтних підстанціях, тобто лініях розподілу енергії, також продовжилися удари по ТЕС, ТЕЦ та інших елементах енергосистеми, щоб спровокувати масштабні відключення електроенергії. Цього року зафіксували понад 4,5 тисячі атак на енергосистему. Знищено до 90% теплової генерації, близько 50% гідроенергетики пошкоджено або зруйновано. Зараз в Україні працює трохи більше за третину від довоєнної генерації. Часті масові удари призводили до періодичних аварійних відключень навіть на добу у Києві та Одесі, а деякі міста й села днями були і досі є без світла. Все це ускладнює життя для цивільних, зменшує економічну діяльність і може підігрівати невдоволення всередині країни. Особливо масла у вогонь долила історія з “Міндічгейтом”, коли високопосадовці у змові з третіми особами розкрадали кошти призначені для захищення енергооб’єктів саме від російських атак. Та, як кажуть експерти, попри регулярні удари по енергетичній системі України, апокаліпсису для країни не очікується.
Газову інфраструктуру
Якщо спершу росіяни активно і безрезультатно били по сховищах українського газу на заході країни, то цього року зосередилися на ударах по газовидобутку. Зокрема, жовтневі удари по Харківській і Полтавській областях знищили близько 60% можливостей видобутку природного газу в Україні. До повномасштабної війни Україна забезпечувала власні потреби за рахунок внутрішнього видобутку, а тепер змушена купляти газ в інших країн за мільярди євро.
Залізничну інфраструктуру
удар по рухомому складу Укрзалізниці в серпні 2025 року, фото: Міністерство розвитку громад і територій
Саме залізниця є головною артерією для внутрішніх перевезень в Україні, насамперед військової допомоги, тому росіяни почали систематично її знищувати. Росія у 2025 році здійснила понад 1100 атак на залізничну інфраструктуру, експерти WSJ відзначають, що залізниця стала “слабким місцем” України. Удари росіян включають як безпілотники, так і ракети по великих вузлових об’єктах, депо, тягових підстанціях та самих колійних маршрутах. Загарбники особливо активно атакують південні залізничні маршрути, які ведуть до чорноморських портів і забезпечують експорт зерна та іншої продукції. Ці напрямки критично важливі для економіки України та глобальної продовольчої безпеки, зазначають західні видання. Експерти та керівники Укрзалізниці зазначають: завдяки масовому та дешевому виробництву дронів росіяни тепер регулярно застосовують їх саме для ударів по залізничній інфраструктурі. Якщо раніше Москва не мала ресурсів, щоб полювати навіть на окремий локомотив, то в 2025 році атаки на залізницю стали частиною цілеспрямованої тактики з військовими, економічними та психологічними цілями.
Портову інфраструктуру
фото: t.me/dsns_telegram
Системні атаки на порти й мости Одещини та Миколаївщини з метою ускладнити логістику, експорт та постачання товарів та допомоги – стали ще одним важливим елементом російської стратегії тиску на Україну. Порти – це “ворота” української економіки, через які експортується велика частина аграрної продукції, імпортуються ресурси, а також проходить частина гуманітарних вантажів. Росія активно націлюється саме на ці об’єкти, розуміючи їхнє стратегічне значення. Як заявив віцепрем’єр-міністр з питань відновлення України, міністр розвитку громад та територій України Олексій Кулеба, інтенсивність російських атак на портову інфраструктуру України цього року подвоїлася і досягла позначки у 90 страйків. Як наслідок експорт зерна впав на 30–40% у грудні. Попри постійні удари, українські порти продовжують працювати – і навіть обробляють значні обсяги вантажів, включно з мільйонами тонн продукції, яку Україні вдається експортувати через морський коридор. Однак, відновлення пошкодженої інфраструктури потребує значних коштів.
За оцінками міжнародних моніторингових місій, кількість жертв серед цивільного населення значно зросла цього року порівняно з попередніми періодами, що частково пов’язано саме з довготривалими ударами по інфраструктурі та житловому фонду. Це свідчить про те, що конфлікт все більше виходить за межі фронту і безпосередньо впливає на мирне життя мільйонів людей.
Для чого це робиться? Думки експертів
Путін в формі (27.12.2025), фото: стопкадр з відео преслужби Кремля
Експерти Інституту вивчення війни (ISW), Chatham House та інших аналітичних центрів наголошують, що Росія цілеспрямовано веде стратегію війни проти інфраструктури України, де мета – не швидке захоплення, а поступове руйнування життєздатності країни. Що узгоджується з наративами Путіна, який мріє знищити Україну, яку вважає “штучно створеною” і результатом “помилки Леніна”.
“Путін неодноразово демонстрував, що не розглядає Україну як незалежну державу з власною історією, ідентичністю та культурою, окрему від Росії. Тому Путіна не цікавлять переговори, він хоче знищити Україну”, – наголошують аналітики ISW.
Тобто Москва намагається максимально ускладнити відновлення енергосистеми та знизити економічну активність України задля послаблення її обороноздатності і тим самим штовхати до прийняття умов капітуляції. Відповідно найкращим захистом України від енергетичної війни Путіна є подальші атаки на російський нафтопереробний сектор, відзначають у Chatham House.
Також аналітики підкреслюють, що Росія не змогла зламати Україну ні на фронті, ні через інфраструктурний терор, при цьому витративши колосальні ресурси. Це головна перемога для українців цього року.
“З початку 2022 року війна проти України коштувала російським платникам податків орієнтовно $550 млрд. Фінансування війни Кремль дедалі більше перекладає на населення через запровадження нових податків та зростання цін”, – пишуть у Службі зовнішньої розвідки України.
З іншого боку, українська економіка теж перебуває під величезним навантаженням та втомою. Це відчувається особливо гостро у побутових витратах через інфіляцію і в доступі до життєво важливих послуг.
“Зараз українська економіка тримається на тому, що є 40 мільярдів доларів, які щороку надають нам міжнародники на нашу освіту, медицину і все інше. Якщо додатком до цих 40 мільярдів залити в економіку, наприклад, ще 40 мільярдів на рік, то, звісно, економіка буде зростати швидше. Але, на жаль, міжнародники дають тільки 40 мільярдів. Ми ледь-ледь зводимо наші баланси, і якогось шаленого ресурсу закинути на підтримку економічної активності, на підтримку бізнесу немає”, – сказав у коментарі hromadske економічний експерт Олег Гетман.
Тобто Україна все більше залежна від західної допомоги, і постійні атаки путінського режиму на інфраструктуру країни лише поглиблюють наші економічні проблеми. Звідси і гібридна війна Росії проти Європи: дрони над аеропортами, перерізані кабелі в морі, пропаганда в соцмережах тощо, все щоб налякати європейців і змусити їх не підтримувати Україну, яка без цього не здатна продовжувати війну на виснаження, яку вже роками веде Кремль.
Попри сильний тиск і руйнування, західні експерти також відзначають вражаючу здатність України адаптуватися: ремонти інфраструктури відбуваються швидше, ніж очікувалося, розвиток альтернативних систем генерації й логістики триває, і країна все більше інтегрується з європейськими структурами у сфері безпеки й економіки. Все це підкреслює здатність українського суспільства витримувати тривале випробування і опитування показують, що більшість готові терпіти війну стільки, скільки потрібно.
Для відбудови України знадобиться десятки років і сотні мільярдів доларів, але щоб запустити цей процес потрібно найперше зупинити війну. Та поки російський диктатор продовжуватиме мріяти про знищення України, б’ючи по інфраструктурі, повноцінне відновлення залишатиметься не планом дій, а лише далеким горизонтом на тлі щоденної боротьби за виживання країни.