Чому рятівник британської промисловості змушений був шукати щастя за кордоном
Навесні 1733 року англійський винахідник Джон Кей отримав патент на “колісний човник” для ткацького верстата. Цей, на перший погляд, незначний винахід започаткував цілу серію змін у технології виробництва, які в підсумку призвели до індустріальної революції. Завдяки цій революції Британія стала “світовою майстернею”, що виробляла половину промислової продукції на планеті.
Джон Кей рятується від розгніваних співвітчизників
Звісно, і до виникнення фабрик (а саме в цьому й полягав зміст промислової революції) Англія не залишалася осторонь. Ще в XVI столітті стрімкий розвиток місцевих мануфактур вивів її на передові позиції в європейській ткацькій промисловості.
Якщо в середньовіччі символом багатства цієї країни була вовна – яку переважно постачали до Фландрії, то в новий час з Англії вивозили в основному готові вовняні сукна (а фламандці, у свою чергу, змушені були переорієнтуватися на іспанську сировину).
Проте несподіваним ударом по англійських ткачах стали… Великі географічні відкриття та колоніальні загарбання. Спочатку серед товарів, які спритні європейські торговці вивозили зі Сходу, переважали дорогі прянощі, але в XVII столітті настала черга індійських бавовняних тканин – легших за вовняні, яскравих і часто дешевших.
Головним постачальником східних товарів на Британські острови була англійська Ост-Індська компанія. Вона не збиралася поступатися своїми прибутками з “патріотичних” міркувань. Навпаки – всіма можливими способами заохочувала купівлю східної продукції співвітчизниками.
“Золотою добою” для індійського імпорту стали часи Реставрації Стюартів – коли виникла “індустрія моди” з постійною зміною фасонів і моделей (проте завжди зі східних тканин). Аристократія, звісно, купувала дорожчі тканини, тоді як середній клас, що намагався наслідувати її, був готовий купувати й доступніший ситець, якщо він імітував дорогі зразки – тож внаслідок обсягу саме торгівля ситцем приносила компанії чи не найбільші прибутки.
Наприкінці XVII століття на Британські острови завозили до півтора мільйона рулонів індійських тканин щорічно. Кожен шилінг, витрачений на них, означав втрату цього шилінга для місцевих виробників (як звичайних ремісників, так і власників мануфактур). Не дивно, що вони опиралися цій “навалі” як могли, зокрема через спеціальні закони.
Один з перших, ухвалений ще в 1678 році, наприклад, вимагав, щоб небіжчиків ховали в одязі лише з вовни. Тричі на голосування виносили законопроєкт про повну заборону імпорту бавовняних тканин, але без успіху — лобісти Ост-Індської компанії виявилися сильнішими. У 1700 році парламент заборонив ввезення фарбованого ситця. Проте це призвело до того, що індійську тканину почали фарбувати вже в Англії, а її популярність лише зросла.
У 1719 році відбулися погроми крамниць, які торгували індійською продукцією, та напади ткачів на перехожих, вдягнутих у ситець. Іноді одяг з них просто зривали, навіть з панянок, занурювали в кислоту й урочисто носили ці “трофеї”, натягнувши на жердини, по вулицях Лондона.
Листівка, присвячена ухваленню закону проти індійських тканин
Тоді парламент таки заборонив імпорт і навіть носіння будь-яких індійських тканин, при цьому штрафи з порушників стягувалися на користь донощиків. Ввозити дозволили лише саму бавовну та виготовлені з неї нитки (англійці тоді просто не вміли прясти їх якісно).
Теоретично це дозволяло вже британським ткачам (Британія була утворена в 1707 році) просто “перейти” на імпортну сировину. Але не усувало іншої конкурентної переваги індійців – дешевизну їхньої робочої сили. І поки собівартість їхніх тканин залишалася нижчою, зупинити їхнє завезення хоча б контрабандою не вдавалося.
Протиставити цьому британці могли лише більшу продуктивність власного виробництва. І саме в цей момент з’явився Джон Кей зі своїм патентом.
До речі, це був не перший його винахід. За шість років до того він запропонував замість традиційного берда з очерету використовувати металевий, а в 1730 році запатентував машину для скручування вовняної тканини. І все ж справді відомим винахідник став саме завдяки “човнику”.
Читайте також: “Війна троянд”, якої не було?
Сконструйований Кеєм механізм із чотирма коліщатами дозволяв ткачу, сидячи перед верстатом, самостійно — однією рукою! – протягувати нитку безперервно від краю до краю тканини. Зі швидкістю, яка дозволяла сучасникам називати кеєвський “човник” летючим. Там, де раніше працювали двоє, ту ж роботу міг виконувати лише один майстер.
Однак саме це викликало найбільше занепокоєння серед самих ткачів. Вони побоювалися, що підприємці просто звільнятимуть тепер уже “непотрібних” помічників. Тож замість подяк, робітники почали писати королю скарги. З проханням припинити “небезпечні експерименти”.
Джон Кей
Підприємці, навпаки, оцінили винахід. Проте не вважали за потрібне винахіднику за нього віддячити. Кея не рятувала навіть наявність патенту. “Човники” виготовляли піратським способом, і при цьому масово. За скарги – цього разу до суду — довелося звернутися вже самому винахіднику. Але й похвалитися успіхом йому ніяк не випадало.
Виробники навіть створили особливий “клуб”, який покривав судові витрати кожного з його учасників у разі, коли винахідник намагався притягнути його до відповідальності. І зрештою мало не довели його до банкрутства.
Сам Кей при цьому не припиняв працювати над новими винаходами – він був людиною завзятою. Проте грошей на реалізацію задумів у нього вже не залишалося. Зрештою Кей залишив батьківщину та переїхав до Франції, де йому пообіцяли регулярну пенсію за роботу із запровадженням нової технології на мануфактурах Нормандії.
Цікаво, однак, що більшість тамтешніх підприємств зрештою також були оснащені переважно піратськими копіями “човників”. Втримати монополію навіть у такій бюрократичній країні, як Франція, Кей не зміг. Втім, і для розвитку вільного підприємництва умови “старого режиму” були насправді затісними — конкурувати на рівні з британськими підприємствами французькі не могли ще кілька десятиліть щонайменше. Саме за цей час, власне, Британія і стала “світовою майстернею”.
Спеціально для Еспресо
Про автора. Олексій Мустафін, український журналіст, телевізійний менеджер, політик, автор книжок науково-популярного спрямування
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.