МВФ, який свого часу просував презумпційне оподаткування для малого бізнесу, як структурний маяк, уже “давно разом з іншими міжнародними організаціями гострить зуби на спрощену систему — і не лише в Україні”, а й, наприклад, у Румунії. Про це пише Володимир Дубровський, старший економіст CASE Україна, член Несторівської групи, в статті “Важкий вибір між кредитами МВФ і колапсом мікробізнесу. Що обрати Україні”.
Щодо Румунії, то там, нагадує автор, аналогічні кроки втричі скоротили кількість мікропідприємств і призвели до сповільнення економічного зростання.
“І в цьому разі рекомендації Фонду, можливо, додатково підживлені специфічним колом зустрічей місії з “українським бізнесом” в особі Європейської Бізнес Асоціації (де засіли найзапекліші вороги-конкуренти мікробізнесу), очевидно збіглися з інтересами лобістів та особистими переконаннями профільної заступниці міністра фінансів, що ґрунтуються на глибокій профдеформації”, – зазначає автор.
Коли ж з’ясувалося, що 40 млрд грн, які держава (марно) сподівається отримати завдяки цьому заходу, — це зовсім не low hanging fruit (легка здобич), як чомусь вважали в Мінфіні та МВФ, а, навпаки, політично нездійсненний крок, до Києва терміново приїхала очільниця МВФ Крісталіна Георгієва. Але й у неї не знайшлося кращого аргументу, ніж той, що “в Україні п’ять із 1000 осіб є платниками ПДВ, тоді як у ЄС у середньому це 77 із 1000”.
“І якщо з її попереднім аргументом про те, що в Україні багато хто працює в “тіні” і це несправедливо щодо тих, хто чесно сплачує податки (зокрема, і платники єдиного податку), не можна не погодитися, то до цього аргументу є більш ніж багато запитань”, – підкреслює автор.
За його словами, у цьому випадку потрібно порівняти потенційні вигоди для суспільства від перерозподілу додаткових коштів від сектору домогосподарств (ПДВ — податок на кінцеве споживання) до сектору загального державного управління та зіставити їх із транзакційними витратами на адміністрування ПДВ, які є чистими втратами добробуту, зокрема, витратами на ведення обліку, не потрібного мікробізнесу як його основній складовій.
“Якщо для певної категорії платників баланс є позитивним, тоді має сенс стягувати з них ПДВ; якщо ж він негативний, то вони мають бути виключені. Саме на цьому ґрунтується логіка існування порогу реєстрації платниками ПДВ. У різних країнах і в різний час залежно від багатьох чинників він може бути дуже різним”, – додає автор.
Можливо, колеги з МВФ за замовчуванням припускають, що якщо в певній державі встановлена якась норма, то вона пройшла відповідний аналіз і, отже, є оптимальною. Але це дуже далеко від дійсності.
З іншими статтями автора можна ознайомитися за посиланням.