Механізми CBAM та квоти на імпорт сталі, створені для захисту європейських виробників, нині стають загрозою для промислової основи України як потенційного члена ЄС.
РБК-Україна публікує статтю генерального директора ПАТ “АрселорМіттал Кривий Ріг” Мауро Лонгобардо для GMK Center, в якій він розглядає, чому ці бар’єри потребують коригування для збереження економічного потенціалу обох сторін.
Сталь у часи війни: ресурси стійкості вичерпані
Я хотів би висловити свої думки щодо нещодавнього дослідження, яке присвячене викликам, з якими стикаються європейські та українські металургійні підприємства.
Протягом більше чотирьох років українська металургійна галузь функціонувала в умовах, які змусили б зупинитися багато підприємств в інших країнах: ракетні та дронові атаки, відключення електроенергії, порушення логістики, нестача кваліфікованих кадрів і виробничі потужності, що розташовані поблизу лінії фронту. Галузь не просила визнання. Вона продовжувала виробляти продукцію, сплачувати податки, зберігати робочі місця та підтримувати економіку країни.
Проте наші ресурси стійкості не є безмежними. Цього року ситуація значно ускладнилася. У першому кварталі 2026 року виробництво сирої сталі в Україні зменшилося на 7,4% у порівнянні з аналогічним періодом минулого року.
На заводі “АрселорМіттал Кривий Ріг” CBAM відразу поставив під загрозу 1,25 млн тонн запланованого експорту до ЄС цього року, що становить майже половину від нашого прогнозованого обсягу виробництва.
У першому кварталі 2026 року експорт довгомірної сталевої продукції з України зменшився на 60,5% у порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Збитки нашого заводу в тому ж кварталі перевищили 4,6 млрд грн. Це не поодинокі дані. Вони ілюструють систему, яка функціонує під постійним тиском.
Європейський парадокс: шкода стратегічному кандидату
На жаль, цей тиск пов’язаний з діями ЄС, зокрема із запровадженням CBAM та посиленням тарифних квот. Але Україна не є “третьою країною” для Євросоюзу, Україна – це майбутній член ЄС. Українські та європейські металурги не перебувають по різні боки столу. Наші металургійні галузі стикаються з багатьма спільними викликами: високими цінами на енергоносії, надлишком дешевшого імпорту, падінням попиту на сталь, торговельними обмеженнями на експортних ринках і величезними витратами на декарбонізацію.
Європа має рацію, захищаючи свою металургійну галузь від глобального надлишку виробничих потужностей та недобросовісної конкуренції, але ослаблення української частини своєї майбутньої промислової бази – це погане рішення.
Нові захисні заходи Євросоюзу щодо сталі – це новий бар’єр саме тоді, коли українська металургія потребує доступу до ринку ЄС для виживання.
Те ж саме стосується CBAM. “АрселорМіттал Кривий Ріг” роками інвестував у екологічну модернізацію, значно зменшивши викиди з моменту приватизації, але війна зруйнувала звичну логіку інвестування. Завод, що функціонує в умовах відключень електроенергії, ризиків для безпеки, порушеної логістики та нестачі робочої сили, не може модернізуватися за тим самим графіком, що й європейський виробник, який працює в мирних умовах.
Ми спостерігаємо тут європейський парадокс. CBAM і система тарифних квот ЄС були створені для захисту європейської промисловості. Однак зараз вони ризикують нашкодити європейській компанії, що функціонує в країні-кандидаті на вступ до Євросоюзу, з якою вже розпочато переговори про вступ. ЄС політично підтримує Україну, але водночас Україна втрачає доступ до європейського ринку. Я не можу пояснити цю ситуацію.
Підтримка металургії – інвестиція в спільне майбутнє
Україна не просить Європу відмовитися від своєї кліматичної чи торговельної політики. Ми сподіваємося лише на справедливе ставлення в надзвичайних умовах. Зокрема на тимчасове звільнення України від CBAM і розумний підхід до квот на сталь. Від українського уряду ми очікуємо захисту внутрішнього ринку України від демпінгового імпорту та енергетичної політики, що підтримує конкурентоспроможність вітчизняного виробництва.
Йдеться не про підтримку одного підприємства. Це питання збереження реального сектору економіки в умовах війни. Майбутня відбудова України неможлива без сталі: від неї залежатимуть мости, житло, залізниці, енергетична інфраструктура, промислові об’єкти. Місцеві громади потребують робочих місць у промисловості. Коли такі робочі місця зникають, громади втрачають стабільність і впевненість у майбутньому. Це також питання суверенітету та європейської стійкості.
Ослаблений український металургійний сектор зробить і Україну, і Європу більш залежними від зовнішніх постачальників у часи, коли стратегічна автономія та безпечні промислові ланцюги створення вартості мають значення настільки важливе, як ніколи раніше. Ослаблена Україна вимагатиме більше фінансування з боку Європи, що стане тягарем для європейських платників податків.
Допомога українській металургійній промисловості сьогодні означає підтримку майбутнього члена ЄС у збереженні промислової бази, яка знадобиться йому завтра. Це також свідчить про те, що шлях України до Європейського Союзу – не лише політична обіцянка, а й економічна реальність.
Партнерство між Євросоюзом та Україною у металургійній галузі принесе взаємну економічну вигоду. Україна отримає передбачуваність, необхідну для інвестицій, модернізації і декарбонізації, а ЄС – надійного промислового партнера та міцніші регіональні ланцюги постачання.
У цьому контексті справедливе ставлення до української металургійної промисловості – це не лише підтримка України, а й розумна інвестиція у власну промислову стійкість Європи.