Марокко як новий енергетичний вузол Африки – блог Михайла Пиртка

Як Марокко стає новим енергетичним вузлом Африки (ілюстративне фото: Getty Images)

Про те, як Марокко з країни, що залежала від імпорту енергії, перетворюється на нового лідера "зеленої" енергетики Африки та партнера Європи, – у блозі експерта з енергетики Михайла Пиртка.

В час коли світ переживає масштабну трансформацію енергетичних ринків, Африка поступово виходить із тіні традиційних постачальників нафти та газу.

На тлі геополітичних змін, дефіциту ресурсів і прискореного переходу до відновлюваних джерел енергії все більше держав континенту шукають власні шляхи енергетичної самодостатності. Однією з найпослідовніших у цьому процесі стала держава, яку ще недавно важко було уявити серед глобальних енергетичних гравців – Марокко.

Ще два десятиліття тому Марокко майже повністю залежало від імпорту енергоресурсів, а власні природні запаси газу та нафти не могли задовольнити навіть базові потреби внутрішнього ринку. Проте політична стабільність, передбачувана економічна політика та стратегічне бачення уряду дозволили країні зробити те, що не вдалося багатьом сусідам: перетворити слабкість на перевагу.

Відсутність власних великих покладів змусила державу зробити ставку на сонце, вітер і технології – і ця ставка спрацювала.

Сьогодні Марокко – не просто приклад “зеленої трансформації”. Це майданчик, на якому формується нова модель енергетичного розвитку Африки: диверсифікована, інноваційна та орієнтована на співпрацю з Європою.

Країна активно розвиває інфраструктуру для експорту електроенергії та зеленого водню через Середземне море, бере участь у створенні трансконтинентальних газових і електричних коридорів та залучає рекордні інвестиції у відновлювану генерацію. Усе це дає підстави говорити про нову реальність – Марокко як про енергетичний вузол Африки, який визначатиме напрямок розвитку регіону на найближчі десятиліття.

Передумови: як країна готувалася до цієї ролі

Успіх Марокко не став випадковістю – це результат цілеспрямованої політики, яку держава почала реалізовувати ще у 2009 році з ухваленням Національної енергетичної стратегії. Її головна мета полягала у радикальному зменшенні залежності від імпорту енергії та поступовому переході до сталих джерел живлення. План передбачав, що до 2030 року понад 50% енергетичного балансу країни становитимуть відновлювані джерела.

Одним із ключових рішень стало створення спеціалізованих інституцій для реалізації цієї стратегії – зокрема, Marocain pour l’Énergie Durable (MASEN), яка координує проекти у сфері сонячної та вітрової енергетики. Влада зробила ставку на залучення приватного капіталу, надаючи пільгові умови для інвесторів і спрощуючи процедури підключення до національної енергомережі.

Не менш важливу роль відіграла державна стабільність. На відміну від багатьох країн Північної Африки, Марокко зуміло уникнути серйозних політичних потрясінь, що дозволило зберегти довіру міжнародних фінансових інститутів. Європейський банк реконструкції та розвитку, Світовий банк, а також низка урядів країн ЄС стали стратегічними партнерами у фінансуванні марокканської енергетичної модернізації.

Крім того, у державі було створено систему енергетичного планування на основі територіального балансу: для кожного регіону визначено оптимальні джерела генерації – сонце у пустельних зонах, вітер на узбережжі Атлантики, гідроенергія в гірських районах. Такий підхід дозволив рівномірно розвивати інфраструктуру, знижувати витрати на транспортування та створювати робочі місця в регіонах.

Досвід Марокко показав, що навіть у відсутності власних вуглеводневих ресурсів можна стати енергетичною державою – якщо поєднати чітке стратегічне бачення, інституційну послідовність і відкритість до міжнародної співпраці.

Основні проекти, які формують енергетичну карту Марокко

Марокко реалізує один із найамбітніших енергетичних портфелів у світі, поєднуючи проекти у сфері сонячної, вітрової та гідроенергетики з розвитком міжнародних енергетичних коридорів. Кожен із них має не лише економічну, а й геополітичну вагу.

1. Сонячний комплекс Noor Ouarzazate – символ “нового Марокко”.

Розташований на околиці Сахари, комплекс Noor Ouarzazate є одним з найбільших у світі об’єктів концентраційної сонячної енергетики. Його потужність перевищує 580 МВт, що дозволяє забезпечувати електроенергією понад мільйон домогосподарств. Проект став візитною карткою країни: він фінансувався Світовим банком, ЄБРР та низкою європейських агентств, ставши доказом того, що великі “зелені” інвестиції в Африці можливі та прибуткові.

2. Вітрові ферми Tarfaya, Midelt, Essaouira – енергія Атлантики.

Марокко має один із найвищих вітрових потенціалів у регіоні: узбережжя Атлантики забезпечує середню швидкість вітру понад 9 м/с. Найбільша вітрова станція країни – Tarfaya Wind Farm (301 МВт) – стала ключовим елементом стратегії декарбонізації промисловості. Сьогодні в країні діє понад 15 великих вітропарків, і до 2030 року їхня сукупна потужність має зрости більш ніж удвічі.

3. Інфраструктура для експорту – електричні та газові коридори.

Завдяки географічному розташуванню Марокко стало природним енергетичним мостом між Африкою та Європою. Країна вже має дві високовольтні лінії електропередач із Іспанією через Гібралтарську протоку, і нині готується до запуску третьої. Паралельно просувається проект Nigeria–Morocco Gas Pipeline – трансконтинентального газогону, який проляже через понад десять африканських держав і потенційно з’єднає Західну Африку з європейським ринком.

4. Наступний етап – зелений водень.

Уряд Марокко вже ухвалив Національну стратегію з розвитку водневої енергетики, орієнтовану на експорт у Європу. Кліматичні умови країни – висока сонячна інсоляція, вітрові ресурси та доступ до морської води – створюють ідеальні передумови для виробництва «зеленого» водню з використанням електролізу. Пілотні проекти, які реалізуються за участі Німеччини та Нідерландів, можуть перетворити Марокко на першого постачальника цього виду енергії до ЄС.

5. Розвиток локальної інфраструктури та зайнятості.

Важливо, що всі ці проекти не обмежуються лише виробництвом енергії. Вони створюють нову економіку регіонів – десятки тисяч робочих місць у будівництві, технічному обслуговуванні та наукових дослідженнях. Марокко поступово формує власну промислову базу для виготовлення компонентів сонячних панелей, турбін і систем зберігання енергії, зменшуючи залежність від імпорту технологій.

Геополітичне значення: Марокко як енергетичний міст між Африкою та Європою

Енергетичні трансформації рідко відбуваються у вакуумі – вони завжди мають політичні наслідки. Для Марокко зміцнення позицій у сфері відновлюваної енергетики означає не лише економічну диверсифікацію, а й посилення ролі у регіональній політиці. Країна фактично стає енергетичним мостом між Африкою, Близьким Сходом та Європою.

Після початку енергетичної кризи в ЄС у 2022 році інтерес до марокканських потужностей різко зріс. Брюссель бачить у Марокко потенційного стратегічного партнера з постачання чистої енергії, який може допомогти компенсувати скорочення імпорту з Росії. Європейські компанії інвестують у створення “зелених коридорів” – інфраструктури, що дозволить передавати електроенергію та водень з Північної Африки до Європи.

Ця динаміка водночас має і конкурентний вимір. Алжир, який десятиліттями залишався головним експортером газу з регіону, тепер стикається з появою нового гравця, здатного змінити баланс сил у Західному Середземномор’ї. Марокко, завдяки своїй відкритості для інвестицій і партнерств, поступово займає нішу постачальника стабільної, передбачуваної енергії – насамперед відновлюваної.

Крім того, розвиток енергетичних проектів дозволив Рабату зміцнити власну дипломатичну суб’єктність. Співпраця з Німеччиною, Францією, Іспанією, Саудівською Аравією та ОАЕ не лише розширює економічні можливості, але й робить Марокко центром діалогу між континентами. Під егідою марокканських платформ проводяться конференції, присвячені енергетичній безпеці, декарбонізації промисловості та розвитку африканських енергетичних мереж.

Таким чином, енергетика для Марокко – інструмент зовнішньої політики. Завдяки стратегічному розташуванню та політичній стабільності країна стає не лише експортером енергії, а й майданчиком, на якому вирішуються питання енергетичного майбутнього Африки.

Висновок: стратегічна перспектива

Марокко переконливо довело, що енергетичне лідерство у XXI столітті визначається не запасами нафти чи газу, а здатністю мислити стратегічно. Країна, яка ще нещодавно імпортувала більшість своїх енергоресурсів, сьогодні задає тон енергетичному переходу на континенті – демонструючи, як політична стабільність, технологічні інвестиції та міжнародна співпраця можуть створити нову модель розвитку.

Побудована інфраструктура – від сонячних і вітрових станцій до транссередземноморських ліній електропередач – вже зараз формує нову карту енергетичних потоків між Африкою та Європою.

Для ЄС це шанс зменшити залежність від нестабільних постачальників, а для Африки – приклад, як “зелена” енергетика може стати драйвером економічного зростання, а не лише кліматичним зобов’язанням.

Водночас для самого Марокко це не фінал, а лише початок. Плани з експорту зеленого водню, розвиток локального машинобудування та підготовка технічних кадрів відкривають шлях до створення повноцінної енергетичної екосистеми. Якщо нинішня динаміка збережеться, протягом наступного десятиліття країна може перетворитися з регіонального гравця на одного з головних енергетичних партнерів Європи.

Приклад Марокко – урок для всього регіону: навіть без значних природних ресурсів можна стати центром сили, якщо інвестувати у сталі технології, довгострокове планування і міжнародну довіру. Майбутнє африканської енергетики починається саме тут – на перетині пустелі, вітру та нових можливостей.