Україна пропонує Заходу видобувати корисні копалини стратегічного значення – літій, титан, графіт та уран. Але на цьому шляху інвестори одразу зіткнуться з рядом проблем. Про те, які запаси копалин має Україна і чи реально задіяти цей потенціал, – у матеріалі журналіста РБК-Україна Дмитра Сидорова.
“В Україні зосереджені природні ресурси, в тому числі критично важливі метали, ціною в трильйони доларів США. Це зокрема уран, титан, літій, графіт та інші стратегічні і стратегічно цінні ресурси, які посилять глобальну конкуренцію – або Росію та її союзників, або Україну та демократичний світ”, – сказав президент Володимир Зеленський, презентуючи План перемоги у Верховній Раді 16 жовтня минулого року.
Фото: Виступ Володимира Зеленського у Верховній Раді (Віталій Носач, РБК-Україна)
Україна пропонує партнерам із США та ЄС укласти спеціальні угоди щодо спільного захисту, інвестування та використання згаданих природних ресурсів. Конкретика пропозицій української влади наведена у таємних додатках, які були передані окремим партнерам.
Когось могла здивувати така заява Зеленського у розпал війни. Втім, це не перша спроба запросити інвесторів до видобутку критичної мінеральної сировини в Україні. Ще у січні 2021 року президент через Twitter (тепер Х) запрошував Ілона Маска, нинішнього соратника Дональда Трампа, відвідати Україну. Українські поклали літію можуть зацікавити одного з найбільших у світі виробників електрокарів, пояснював тоді ідею Зеленського заступник голови Офісу президента Ігор Жовква.
Більш конкретно про плани видобувати критичні матеріали та створювати продукти з них у червні 2023 року на конференції з відновлення України у Лондоні говорила віце-прем’єрка – міністерства економіки Юлія Свириденко, маючи на увазі “найбільші в Європі запаси літію, титану та значні поклади інших копалин” у нашій країні. Цей пункт був названий одним з 9 стратегічних секторів, які мають стати драйверами відновлення України у наступні 10 років.
Уран, титан і графіт вже давно видобуваються в Україні, тоді як видобуток літію все ще залишається на стадії “обговорення”. Залученню ж інвестицій заважають не тільки військові ризики. Як мінімум є потреба подальшого геологічного вивчення родовищ. Крім того, мають місце заплутані судові процеси навколо прав на розвідку та видобуток корисних копалин. Інвестори також стикнуться із питаннями землевідведення ділянок, де планується видобуток. Ці проблеми стримували притік інвестицій раніше, вони нікуди не поділися й зараз.
РБК-Україна звернулося з запитом до Міністерства економіки щодо зацікавленості потенційних інвесторів в українські надра та проблем, які можуть їм заважати. На момент виходу публікації в міністерстві не надали виданню свій коментар.
Багатство надр
За даними Інвестиційного атласу надрокористувача Державної служби геології та надр, запаси літію в Україні становлять близько третини від доведених у Європі (близько 3% світових покладів). Наша країна також входить до п’яти провідних держав за обсягами запасів графіту. Крім того, ми у десятці країн за обсягом розвіданих запасів титану, а Стремигородське родовище титанових руд у Житомирській області є одним із найбільших у світі. За покладами уранових руд Україна посідає перше місце в Європі та 11-те у світі.
Зі згаданих копалин на тимчасово окупованих територіях опинилися лише одне родовище та ділянка із запасами літію (в Донецькій та Запорізькій областях відповідно), а також деякі родовища рідкоземельних металів. Більшість родовищ стратегічної сировини залишаються на підконтрольній території, на них можна здійснювати геологорозвідку та видобуток.
“У нас є значні запаси цих копалин. Колись ми давали оцінку, що близько 20% світових запасів титану розміщені в Україні, просто вони на різній стадії вивчення. Зараз серед європейських країн титанове родовище розробляє лише Норвегія. Щодо графіту і літію – у нас також є значні поклади. Ми вже давно добуваємо уран”, – пояснила РБК-Україна завідувачка відділом геології корисних копалин Інституту геології НАН України, доктор геологічних наук Олена Ремезова.
В Україні також є запаси й іншої критичної сировини: марганцю, заліза, золота, свинцю, цинку, кобальту, нікелю, міді, цирконію та ін.
Виклики для інвесторів
Українські поклади стратегічної сировини вже розробляють відомі гравці, як турецька компанія ONUR Group (також займається будівництвом доріг) та українська BGV Group (засновник – Геннадій Буткевич, співвласник мережі магазинів “АТБ”). Проте для залучення нових інвесторів, особливо із Заходу, є чимало перепон, які потребують вирішення.
В Україні є геологічна інформація щодо стратегічних корисних копалин, таких даних багато, але вони були отримані ще в радянські часи і потребують уточнення. Протягом останніх років для зручності інвесторів Держгеонадра відцифрувала багато інформації, створила додаткові мапи. Втім, наразі все ще діє архаїчна (з часів холодної війни) заборона на публікацію кількості запасів літію, титану та урану.
“Спілкуючись з інвестором, державний службовець не має права надати інформацію про обсяг цих корисних копалин, що не сприяє довірі і партнерським відносинам. Зняття цих обмежень передбачається низкою міжнародних документів. У мене є сподівання, що найближчим часом ці обмеження будуть зняті, що суттєво покращить сприйняття України в цій царині нашими міжнародними партнерами”, – сказав РБК-Україна ексголова Держгеонадр (2019-2024) Роман Опімах, додавши, що цими даними ще з радянських часів володіє країна-агресор.
Через високу вартість проекти у сфері надрокористування, як правило, реалізуються за кошти інвестора – або кредити банків або шляхом випуску акцій на західних фондових біржах. Спершу ж необхідно провести оцінку запасів родовища за міжнародною класифікацією, наприклад, австралійською системою JORK. Її проведення передбачає буріння мережі свердловин, вилучення породи для аналізів у присутності міжнародного акредитованого експерта, проведення лабораторних досліджень в акредитованих лабораторіях, яких немає в Україні.
Фото: Видобуток рудних корисних копалин (Getty Images)
Далі ці дослідження лягають в основу звіту, який надається кредиторам, щоб ті могли оцінити доцільність виділення фінансування. За його Опімаха, такі дослідження для одного родовища проводяться в середньому 5 років та вартують близько 10 млн доларів.
“Зрозуміло, що у держави таких коштів немає. Та й в міжнародній практиці уряди не фінансують ці роботи. Приведенням якості геологічної інформації до стандартів, потрібних для залучення додаткового капіталу, має займатися виключно приватний бізнес”, – переконаний Опімах.
За його словами, в українських компаній вже є успішний досвід підтвердження запасів за міжнародними стандартами і залучення капіталу за результатами цих досліджень. Це майже всі нафтогазовидобувні компанії та деякі із гравців ринку, які добувають залізну руду, графіт і титан.
Крім того, інвесторів турбують питання землевідведення ділянок, на яких має вестися видобуток, та ведення переговорів із надрокористувачами, які придбали ліцензії виключно з метою перепродажу. Окреме питання – це судова тяганина навколо ліцензій. Нерідко трапляється, що права на надрокористування можуть мати довгу історію судових претензій з боку попередніх власників. Через що інвестору, який купив таке право, ще доведеться захищати його в українських судах.
Для вирішення проблемних питань на сьогодні держава може зняти застарілі обмеження щодо закритості геологічної інформації, каже Опімах. Уряд також може актуалізувати геологічну інформацію по родовищам із найбільшим потенціалом, інвестувавши у буріння розвідувальних свердловин не такі вже й великі кошти – близько 10 млн гривень на кожне родовище. Варто також запровадити фіскальні стимули, нижчі ставки мита на імпорт необхідного обладнання для розвідки та видобутку, гарантувати право доступу на землю.
Національне законодавство передбачає два механізми отримання ліцензії на розвідку та видобуток корисних копалин – купівля спеціального дозволу на аукціоні, який проводить Держгеонадра, або укладання із урядом угоди про розподіл продукції. У першому випадку інвестори змагаються за право отримання спецдозволу на аукціоні. Виграє той, хто запропонує вищу ціну.
У випадку ж угод про розподіл продукції – уряд та інвестори ведуть перемовини, узгоджують умови угоди, згідно якої частина видобутої корисної копалини передається державі в натуральній або грошовій формі і, дійшовши згоди, укладають такі договори тривалістю, наприклад, на 50 років. У випадку стратегічної сировини останній механізм, на думку Опімаха, є більш реалістичним.
Оцінюючи Україну, як локацію для капіталовкладень, потенційний інвестор буде звертати увагу не лише на наші запаси, але й на поклади інших країн. За даними Геологічної служби США, станом на січень 2024 року, найбільші запаси літію у світі є у Чилі, Австралії, Аргентині та Китаї, а найбільші запаси титану – у Китаї, Австралії, Індії та Канаді. Україна за рівнем інвестиційної привабливості значно поступається таким країнам як, наприклад, Китай, Австралія або Канада.
Світовий ринок видобутку стратегічної сировини (того ж літію) вже поділений великими і серйозними гравцями. За даними Міжнародного енергетичного агентства, станом на 2023 рік весь світовий попит на літій складав 165 тисяч тонн, він був повністю забезпечений пропозицією. Частка найбільших трьох видобувних країн (Австралії, Китаю та Чилі) складала 85%. У 2040 році агентство прогнозує, що сумарний попит збільшиться до 1,3 млн тонн, але й джерела для його покриття аналітики агентства теж вже бачать.
Політичний аспект
Українська критична сировина може посилити демократичний блок країн, про що сказав Володимир Зеленський. Саме тому це питання має важливі політичні складові. По-перше, це зростаюча потреба в літії, пов’язана із активним переходом розвинутих країн на технології із накопичення електроенергії, більшість з яких представлені літієвими батареями. По-друге, Китай контролює та має багато власних родовищ критичної сировини, що дуже хвилює США та ЄС, які хотіли б посилити свої позиції у цьому питанні. По-третє, беззаперечним є той факт, що провідні країни світу нарощують виробництво зброї та військової техніки, для чого вкрай необхідним є доступ до родовищ стратегічних копалин.
У цьому світлі доречно буде згадати, що ще до війни з Росією українські підприємства продавали титанову сировину до РФ, яка використовувала її для виготовлення складових військових літаків та ракет, якими сьогодні росіяни обстрілюють українські міста та інфраструктуру.
Фото: Російський стратегічний бомбардувальник-ракетоносій Ту-160 (Getty Images)
“Вироби з титану мають широке застосування у військовій техніці, в основному в авіаційній. Зокрема, всі силові конструкції фюзеляжу Ту-160, російського стратегічного бомбардувальника, – титанові. Також титан використовується у всіх безпілотниках, оптичних і оптоелектронних системах спостереження. Основне застосування цього металу – це авіація, ракетна техніка, всюди, де потрібна міцність та мінімальна вага”, – розповів РБК-Україна експерт із авіаційної галузі, провідний науковий співробітник НАУ Валерій Романенко.
У світлі подальшого посилення протистояння між блоками демократичних та авторитарних країн інтерес до української стратегічної сировини буде лише зростати. І за умови докладання зусиль цей інтерес може бути реалізований у вигляді інвестицій західних компаній в українські надра. А захист власного бізнесу буде гарним стимулом для західних партнерів продовжувати підтримувати Україну.