Україна вже третій рік живе без "Артемсолі" – найбільшого виробника солі, втраченого через війну. Попри перспективи відновити власний видобуток на Закарпатті, запуск Тереблянського родовища опинився під загрозою: шахта готова, але корпоративний конфлікт між інвесторами фактично поставив "соляну безпеку" країни на паузу. Що відомо про цей конфлікт – детальніше РБК-Україна.
Головне:
- Чому Україна залишилася без власного виробництва солі?
- Що відомо про Тереблянське родовище і чи зможе воно забезпечити країну сіллю?
- Чому виник корпоративний конфлікт між власниками родовища?
- Можливі сценарії розвитку ситуації та що може зробити держава?
Зупинка “Артемсолі”
З початком повномасштабного вторгнення РФ у 2022 році Україна майже одразу втратила найбільшого виробника солі – держпідприємство “Артемсіль” (Соледар, Донеччина). Підприємство було майже монополістом із виробничою потужністю понад 7 млн тонн на рік і часткою ринку понад 90%.
У квітні 2022 року через постійні російські обстріли та руйнування інфраструктури “Артемсіль” зупинили. У підсумку країна, яка раніше експортувала сіль до Європи, фактично залишилася без власного видобутку.
Ситуацію довелося закривати імпортом – переважно з віддалених ринків Єгипту, Туреччини, Румунії тощо.
Після зупинки “Артемсолі” ціни на сіль різко зросли, що відчули всі галузі. Офіційні дані свідчать: у 2021 році Україна експортувала 710 тис. тонн солі (переважно до Польщі, Угорщини, Румунії), а вже у 2022-му через падіння видобутку експорт скоротився у п’ять разів – до 142 тис. тонн.
Для імпорту технічної солі суттєво зросли витрати. Наприклад, у першому півріччі 2024-го Україна ввезла 211,7 тис. т солі на 52,2 млн доларів, а в першому півріччі 2025-го – 391,2 тис. т на 26,9 млн доларів.
Основні постачальники – Єгипет (46% у І півр. 2025), Туреччина (18%) і Румунія (13%). Разом із подорожчанням логістики та енергоносіїв це ускладнило зимове утримання доріг і забезпечення промисловості та агросектору.
Чому сіль важлива?
Сіль – стратегічний ресурс для України. Її використовують не лише для протиожеледних заходів на дорогах, а й у хімічній, енергетиці, металургії, харчовій промисловості та тваринництві.
Зокрема, технічна сіль важлива для утримання доріг у зимовий період – за оцінками, потреба України становить до 450 тисяч тонн на сезон.
В умовах війни залежність від імпорту стала явною вразливістю. “Своєї (солі, – ред.) у нас так і нема, ми далі возимо її з Єгипту чи інших країн за дві тисячі кілометрів”, – зауважив глава Закарпатської ОВА Мирослав Білецький. У зв’язку з цим пошук і запуск нових родовищ солі набув державного значення.
У Закарпатській області особливу надію покладали на Тереблянське родовище: ще влітку 2022 року регіональні влада пообіцяли забезпечити ним “100% потреб України” у технічній солі.
Тереблянське родовище
Тереблянське соляне родовище (Закарпатська область) має великі запаси та якісну кам’яну сіль. Підтверджені запаси категорії C1 оцінені в 15,5 млн тонн, а категорії C2 – близько 505 млн тонн.
Можливий глибокий забій (30-500 м) із шаром солі до 45 м забезпечує високу рентабельність розробки.
Уже у 2015 році геологи відзначили перспективність родовища для харчової солі, і надалі робилися додаткові дослідження та апробації.
“Повністю освоєне родовище потенційно забезпечить 100% потреби України у технічній солі, що вважалося вкрай важливим у ситуації катастрофічного імпорту та зростання цін”, – говорив в інтервю Forbes вже екс-голова Закарпатської ОВА Віктор Микита.
В середньостроковій перспективі очікувалось видобуток до 300 тис. т/рік (у т.ч. ~80 тис. “Екстра”- солі на рік) після повної розбудови комплексу.
Юридично розробку родовища оформила ТОВ “Катіон Інвест”. Компанію зареєстровано у 2014 році у селі Теребля (Тячівський р-н).
У 2017 році вона отримала спеціальний дозвіл №6192 на видобування кам’яної солі Тереблянського родовища. Відповідно до публічних заяв, будівництво шахти почалося у 2022 році, і в серпні 2023-го “Катіон” добув першу партію солі.
У 2023-2024 роках шахта фактично встигла продемонструвати працездатність: за даними учасників проєкту, до весни 2024-го було видобуто близько 6,1 тис. тонн солі. Проте далі видобуток зупинився – у період, коли компанія готувалася виходити на стабільні обсяги.
Корпоративний конфлікт власників
Попри державну підтримку, проєкт “Катіон Інвест” застопорився через конфлікт між інвесторами. Основні акціонери – інвестиційні фонди “Ехо” та “Юкон” – та їхні кінцеві бенефіціари.
Структура власності компанії виглядає так: 50% акцій контролює АТ “Ехо” (бенефіціар – Валентин Кондратьєв), 45% – АТ “Юкон” (Оксана Омельяненко), ще 5% – Ігор Герей. Директором “Катіон Інвест” є син Кондратьєва – Сергій.
Наприкінці 2023 – початку 2024 року, саме коли шахта була готова вийти на стабільний видобуток, почалися взаємні звинувачення між акціонерами.
Заявляють, що конфлікт ініціювали представники Оксани Омельяненко, вимагаючи контроль над “Катіон Інвест” через боргові зобов’язання – вони позиціонують себе як основних інвесторів, мовляв, вклали в проєкт близько 160 млн грн (через кредити та фінансування від “Юкону”).
Своєю чергою група Кондратьєвих (“Ехо”) відкидає звинувачення в нецільовому використанні коштів: за їхнім баченням, конфлікт спровокували спеціально, щоб не допустити погашення боргів перед “Юконом” і таким чином зменшення впливу кредитора. Кондратьєви наголошують, що їхній вклад був меншим (оформленим як кредит під 25% річних) і що вони забезпечили фактичний запуск підприємства.
РБК-Україна намагалося отримати коментар в Оксани Омельяненко, однак вона не відповідає на дзвінки.
25 березня 2025 року мало відбутися загальне зібрання акціонерів, де серед іншого стояло питання зміни директора компанії. Збори були зірвані, що лише поглибило корпоративний глухий кут.
Також частина акціонерів стверджує, що перші партії солі “пішли повз касу” через підконтрольні Кондратьєвим трейдерські фірми, а сам директор нібито саботує звітування і збори.
У відповідь Кондратьєви звинувачують Омельяненко в організації блокади підприємства: за їхніми словами, інша сторона домоглася внесення “Катіон Інвест” до списку ризикових платників податків (що унеможливило нормальну роботу) та ініціювала процедуру банкрутства задля ворожого поглинання.
Зазначимо, Оксана Омельяненко – дружина екс-голови фракції Партії регіонів у Київраді і відомого підприємця Олексія Омельяненка. Він проходить як фігурант серії кримінальних справ щодо масштабної корупції в “Укргазбанку”, де працював заступником голови правління.
Оксана Омельяненко крім соляної галузі активно інвестує у нерухомість, цього року – в купівлю державного заводу “Імпульс” в Києві, де планується масштабна забудова.
Судова війна
У квітні 2025 року компанія “Видавничий дім “Центр фінансової інформації” подала заяву про банкрутство “Катіон Інвест” через борг у 6,3 млн грн перед підрядниками. Примітно, що у 2024 році ця фірма вступила поручителем за цими договорами, а у випадку банкрутства могла б отримати арбітражного керуючого для контролю над активами.
У матеріалах суду зазначено, що сума заборгованості в різних документах фігурує від 6,3 млн грн до понад 10 млн грн. Юристи відзначають: для масштабів проєкту ці цифри не є критичними, а сама процедура радше виглядає інструментом перерозподілу контролю.
Таким чином, процедура банкрутства розглядається експертами як ударна юридична стратегія для повного захоплення активу.
Сергій Кондратьєв подав зустрічний позов про розірвання його контракту з компанією (через нерозуміння з партнерами) – сторони взяли протилежні позиції і не дійшли примирення.
Шахта наразі консервується і не працює, хоча технічно готова: за словами технологів, на глибині 400 м обладнання справне, загрози затоплення немає. Єдиний бар’єр – непримиренність власників.
Що буде далі: можливі сценарії
Зупинка видобутку солі на Тереблянському родовищі має важкі стратегічні наслідки. По-перше, це негативно впливає на плани забезпечити внутрішню соляну безпеку. Поки триває конфлікт, Україна змушена і далі залежати від імпорту дорожчої солі.
По-друге, це проблема для регіону: відкриття шахти в Буштині створювало робочі місця та податкові надходження, тож Буштинська громада фактично отримала “заморожений майданчик” замість розвитку.
Негативний прецедент корпоративної війни може відлякати інших інвесторів у критичні сектори, адже показує: навіть великі проєкти з державною підтримкою можуть впасти через конфлікт за власність.
Якщо сторони продовжать судитися, шахта й далі буде простоювати, а Україна залишатиметься залежною від імпорту.
У випадку якщо суд оголосить банкрутство і поставить зовнішнього управляючого, фракція Омельяненко може витіснити Кондратьєвих (купити їхню частку) і перезапустити проєкт під своїм контролем.
Теоретично можлива й домовленість: викуп частини акцій тощо. Але за нинішньої ворожості та взаємних звинувачень малоймовірно обійтись без посередництва, наприклад, держави чи міжнародних партнерів.
Опитані РБК-Україна експерти ринку зазначають, що кейс Тереблянського родовища також порушує ширші питання корпоративного управління у стратегічних галузях.
Що б цій ситуації могла б зробити держава?
Щонайменш запровадити обов’язкові акціонерні угоди для компаній, які отримують спецдозволи на надра, аби уникати deadlock-ситуацій.
Прописати step-in rights для уряду – тимчасове управління стратегічним активом у разі його простою через корпоративний конфлікт, а також посилити перевірку для інвесторів, які отримують ліцензії, включно з перевіркою ділової репутації та можливих конфліктів інтересів.