Княжицький про аварію на львівському водогоні: треба діяти спільно
У частині Львова чотири доби або не було зовсім, або з’являлася і зникала вода
Вода для Львова — скарб, львів’яни живуть з екзистенційним страхом, породжений історичною пам’яттю втрати води. У мільйонному вже місті немає ріки. Тому з семи різних сторін трубами вода тече до Львова інколи за сотню кілометрів. Цей водогін, який прорвало будували у 1901 році й робили вирізки у 1952-му. Принаймні це мені повідомив міський голова Андрій Садовий.
Ми з помічниками спілкувалися цими днями з багатьма політиками й посадовцями, щоб запропонувати допомогу і зрозуміти проблему. До ліквідації аварії місто залучило низку дорожніх і будівельних приватних кампаній і їм велика подяка за допомогу.
Щоб зрозуміти, що відбулося процитую тут пост члена наглядової ради Водоканалу Святослава Павлюка: “У Львівводоканал за останні три доби сталося кілька проривів магістральних труб — всі на одній гілці, частина міста без води, працівники підприємства — без сну і відпочинку. Труби й засувки мають властивість іржавіти, а період їхньої надійної експлуатації завжди відомий. Коли цей період закінчується, метал по всій довжині починає перетворюватися на іржу, і передбачити появу та місце проривів уже неможливо. Дрібний пісок і бульбашки повітря теж поступово руйнують систему.
За нормальних умов трубу замінюють не тоді, коли вона вже рветься, а тоді, коли закінчився гарантійний термін виробника — зазвичай 25–40 років. У тариф на воду закладається інвестиційна складова, з якої фінансується регулярна заміна найстаріших фрагментів мережі. Якщо у вас 1900 кілометрів труб, потрібно щороку перекладати 40–60 кілометрів. Якщо цього не робити, доведеться одномоментно міняти сотню-другу, а це вже з області фантастики. Гарантійний термін більшості магістралей закінчився вже давно — частина труб лежить у землі понад 70 років. Покажіть виробника, який дає гарантію на такий строк.
Можливо, ви бачили — дедалі більше водоканалів в Україні почали активно вести сторінки у Facebook і публікувати фото реального стану інфраструктури. Роблять вони це не від доброго життя, а щоб пояснити мешканцям, як виглядають наслідки багаторічного недофінансування. Труби й засувки, що лежать у землі десятиліттями, мають замінюватися регулярно й планово — не тоді, коли вони вже фонтанують, а після завершення строку експлуатації. І це коштує грошей.
Сума, потрібна для таких ремонтів, має бути закладена в тариф — іншого джерела немає. Якщо ж НКРЕКП десятиліттями не дозволяє включати ці кошти до тарифу, то проти законів фізики не попреш: труби рватимуться — і дедалі частіше. Реальна інвестиційна складова тарифу Львівводоканалу нині приблизно у 18 разів менша за мінімальну потребу для модернізації системи. Потреба в інвестиціях на поточний рік, визначена ще торік, становить 750 мільйонів гривень, а затверджена регулятором сума в тарифі — лише 42 мільйони. І навіть до цієї цифри в НКРЕКП є претензії.
Тариф на водопостачання для населення у Львові — один із найнижчих в області й, можливо, у всій країні: 25,88 грн за кубометр водопостачання та водовідведення. У сусідніх менших громадах він коливається від 43 до 76,80 грн. При цьому відстань подачі води там не перевищує 10 км, а саме відстань безпосередньо впливає на витрати на перекачування, утримання труб і обладнання. У Львові ж вода постачається з різних напрямків на відстань 80–110 км, тож витрати на інфраструктуру значно більші.
Різниця полягає в тому, що малі громади можуть самостійно встановлювати тарифи, а великі міста підпорядковані Національній комісії, що здійснює регулювання енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). Малі громади мають менше можливостей для популізму, тоді як великі стають заручниками популістичних рішень із Києва. Місто неодноразово зверталося до НКРЕКП із проханням підвищити тариф, але отримувало відмови. З 2021 року тариф залишається незмінним, хоча вартість електроенергії, реагентів і труб зросла в рази.
Водночас на ринку значно піднялися зарплати, а через мобілізацію відчувається гострий дефіцит працівників. Зарплати, передбачені чинним тарифом, у кілька разів нижчі за ті, що пропонують на сайтах на кшталт work.ua. Але щоб замінити трубу, треба не лише мати гроші на матеріали, а й людей, які зможуть це зробити.
Останніми роками Водоканал суттєво збільшив темпи заміни старих труб — до 30 км на рік, але потрібно робити значно більше. Завдяки заміні найаварійніших ділянок втрати води вже скорочено удвічі — ефект очевидний. Проте заміна магістралі діаметром 60 см на глибині 5 метрів — це не ремонт у квартирі. Це тривалий, дорогий процес, що вимагає постійних зусиль і стабільного фінансування.
Місто щороку підтримує Водоканал із бюджету, але так бути не повинно — міський бюджет не безмежний. Витрати на оновлення інфраструктури мають бути частиною тарифу, тоді можна планувати роботу й уникати раптових аварій. Ілюзія «дешевих тарифів» зрештою призводить до того, що не буде ні труб, ні людей, які їх лагодять. Наявність грошей не гарантує виконання роботи, але їхня відсутність гарантує, що зроблена вона не буде.
Громада Львова — як і багато інших — де-факто є заручницею чинної системи тарифоутворення, коли відповідальність лежить на містах, але можливості модернізувати систему вони не мають. Найкращим рішенням було б, якби НКРЕКП передала повноваження з формування тарифів органам місцевого самоврядування, де фахівці розуміють реальні потреби, а місцеві депутати можуть контролювати ефективність використання коштів. Сьогодні ж діяльність НКРЕКП виглядає, щонайменше, як прикре непорозуміння, а подекуди — як відверта диверсія проти місцевих комунальних підприємств водопостачання і громад.
А поки що — подякуйте людям, які під дощем, по пояс у воді й болоті, латають діряві труби, щоб у місті була вода. А ще — напишіть своєму депутатові ВР, щоб звернувся з ініціативою передати формування тарифів з НКРЕКП на місця“.
Майже все правильно у пості шановного члена наглядової ради Водоканалу. За одним виключенням.
Пояснюю. Дійсно, відповідно до чинного законодавства тарифи для монополістів і великих водопостачальників у великих містах встановлює НКРЕКП. Це було зроблено ніби то для того, щоб міста самі не знижували ціни й не робили популістичних кроків перед виборами. Бо ж який мер підвищуватиме тарифи особливо перед виборами? Але тим самим відкрили можливість популістично тримати низькі тарифи центральній владі.
Комісія де-факто у нашій країні незалежною не є. Президент, уряд і парламентська більшість нею керують. І більшістю, щоправда, теж керує президент.
Тарифи не змінювалися з 2021 року. У 2023 році НКРЄКП намагалася підняти тарифи на воду в середньому на 32 відсотки залежно від водоканалу. Президент і уряд обурилися і заборонили це робити. Бо дбають про людей))).
Підвищення тарифів пояснювали збільшенням витрат на електроенергію, підвищенням зарплат та подорожчанням реагентів для очищення води. До тарифів на електроенергію окреме питання. А вони складають велику частку тарифів на воду і є в Україні одними з найвищих у Європі. Чому ? Бо війна. Але і через корупцію.
На таку ініціативу Комісії, як я писав, негативно відреагував президент України Володимир Зеленський. Він назвав рішення НКРЕКП “ганебним”.
“М’яко кажучи, ганебне рішення. Непрофесійне. Не погоджене з урядом. Ми не можемо і не будемо сприймати спокійно такі рішення“, — наголосив президент.
У результаті НКРЕКП скасувала рішення про підвищення тарифів на водопостачання. Уряд, між іншим, підтримав президента, що не дивно.
А які ж тарифи на воду зараз? У Львові ледь не найнижчі серед великих міст.
Діймо разом. Я як один з депутатів мажоритарників від Львова не бачив жодного звернення міста до НКРЕКП. До мене жодного звернення не було ані від Водоканалу, ані від міста, ані від міського голови.
Звичайно, я один, як опозиційний депутат, ситуацію не виправлю. Але у нас у Верховній Раді діє міжфракційне об’єднання Львівщина, куди входить і багато львів’ян від “Слуг народу”. Спільно змінити тарифи для Львова, отримати додаткові кошти з резервного фонду можна. Але завдання і реальні повинні сформулювати керівники міста і водоканалу. Не для того, щоб перекинути на когось відповідальність, а для того, щоб техногенні аварії через безвідповідальність не нищили місто і далі. Потрібно забути партійні розбіжності й діяти спільно.
Джерело
Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.