Важко зрозуміти, чому ми витрачаємо так багато часу й енергії на питання заморожених активів
Наскільки ж сильно має змінитися ЄС, щоб бути здатним протистояти майбутній російській агресії. Процедура конфіскації російських активів для підтримки України та проблеми, які виникають у зв’язку з цим, вкотре це демонструють.
1. Для початку нагадаю, що Євросоюз — це класичне утворення мирного часу. Він не має спільної зовнішньої політики, єдиної для всіх фінансової системи та спільної армії. Повномасштабне вторгнення Росії нічого принципово не змінило: до 2025 року в Європі ніхто серйозно не усвідомлював необхідності перебудови ЄС під потенційну війну з Росією. Парадоксально, але впродовж років військові та розвідка практично кожної країни ЄС регулярно звітували про неминучість російської агресії, тоді як політики майже нічого не робили, щоб бути до неї готовими.
Найбільшим потрясінням для ЄС стало не повномасштабне вторгнення Росії, а повернення до влади в США Дональда Трампа. Лише після цього Європа усвідомила власну вразливість, що й спричинило подальшу мілітаризацію. Усі розуміють, що переозброєння триватиме кілька років, упродовж яких Путін матиме вікно можливостей для вторгнення в слабкі європейські країни.
Якщо це станеться, єдиним боєздатним активом, на який зможе розраховувати Європа, стане українська армія. Тому збереження незалежності України та забезпечення боєздатності ЗСУ було і залишається стратегічним інтересом кожної європейської країни.
2. “Зараз перед нами простий вибір — або гроші сьогодні, або кров завтра. І я говорю не лише про Україну, я говорю про Європу“, — сказав учора прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск.
Не секрет, що опір України фінансується коштом країн ЄС. Для його продовження Україна наступного року потребує близько 70 мільярдів євро. За оцінками МВФ та Єврокомісії, номінальний ВВП усіх країн ЄС становить близько 19 трильйонів євро, а отже необхідна для підтримки України сума — приблизно 0,37% спільного ВВП Євросоюзу. У середньому це в 5–6 разів менше, ніж країни ЄС витрачають на власну оборону (нині це 2% ВВП, тоді як улітку НАТО ухвалило рішення про збільшення цього показника до 5%). Тобто не йдеться про якісь істотні для Європи суми — на боротьбу з COVID витрачалося в десятки разів більше.
З огляду на критичну важливість української оборони для Європи, не виникає сумнівів, що необхідні кошти знайдуть. Водночас намагання європейців використати для цього заморожені російські активи дедалі більше нагадує позицію американської адміністрації, яка не проти підтримки України, але хотіла б, щоб це оплатив хтось інший. На відміну від США, які можуть перекласти цю проблему на європейців, у Європи такої можливості немає. Адже війна відбувається всередині Європи.
3. Наразі зрозуміло, що ЄС не буде конфісковувати заморожені російські активи для фінансування України.
Упродовж усієї своєї історії Євросоюз ухвалював закони, спрямовані саме на те, щоб не допустити подібних ситуацій. Оскільки жодна країна ЄС не перебуває у стані війни з Росією, законодавство про воєнний стан, яке дозволяло б конфіскацію активів агресора, не може бути застосоване. Відтак у разі конфіскації, зокрема у формі так званого “репараційного кредиту”, Росія гарантовано звернеться до суду. А оскільки судова система в Європі є незалежною, ніхто не може передбачити майбутнє судове рішення.
Розуміючи це, Бельгія, на території якої зосереджена більшість заморожених активів РФ, просить надати їй фінансові гарантії на випадок програшу в суді. Проблема полягає в тому, що надати такі гарантії ніхто не може. Причина проста: ЄС не має власного міністерства фінансів, яке могло б від імені всіх країн Євросоюзу ухвалювати подібні рішення.
При цьому Бельгія є абсолютно проукраїнською країною: вона входить до числа найбільших донорів, постачає Україні значні обсяги озброєння, зокрема літаки F-16. У Бельгії немає свого Орбана чи Фіцо, і вона не висуває до України жодних політичних вимог. Йдеться виключно про гарантії того, що в разі майбутнього програшу в суді Бельгія не буде змушена самостійно нести фінансову відповідальність за рішення, ухвалене всією Європою.
Читайте також: Війна триватиме далі, незалежно від того, як ідуть переговори
Як наслідок, за два тижні до початку 2026 року Європа все ще не може визначитися з формою фінансування опору України.
4. Важко зрозуміти, чому ми витрачаємо так багато часу й енергії на питання заморожених активів. Очевидно, що Євросоюз в економічному плані є наддержавою, здатною фінансувати Україну протягом десятиліть і навіть не відчувати цього. Немає сумнівів, що відповідні кошти зрештою будуть знайдені. Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн учора заявила про можливість альтернативних механізмів — зокрема шляхом випуску запозичень ЄС. Однак тривала відсутність прогресу вкотре демонструє критичну необхідність адаптації ЄС до реалій, у яких живе сучасна Європа.
Європейський Союз створювався як економічний блок для спрощення взаємної торгівлі між країнами. Питання власної безпеки європейці делегували НАТО, воєнна сила якого базувалася на могутності американської армії. Перегляд Сполученими Штатами своєї ролі гаранта безпеки в НАТО та військове вторгнення Росії зруйнували систему європейської безпеки, що існувала десятиліттями. Європа має дуже мало часу, щоб побудувати їй заміну. Оскільки без України жодна система безпеки Європи неможлива, підтримка опору нашої держави є умовою виживання більшості європейських країн. Зволікання з цим сьогодні обійдеться значно дорожче вже в найближчому майбутньому.
Джерело
Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.