Нещодавно Європейський союз представив 17 пакет санкцій, направлений проти Російської Федерації. Однак країна-агресорка не лише продовжує економічно виживати, а й нарощує імпорт в таких умовах
Еспресо пояснить, яким чином Росії вдається діяти в обхід санкцій, нарощувати імпорт, насичувати військово-промисловий комплекс необхідними технічними засобами та нівелювати засоби впливу країн Заходу на свою економіку.
Нелетальний підхід та удари навздогін: що не так і з санкціями, які запроваджують проти Росії
Розпочнемо зі статистики – загалом станом на 19 січня 2025 року за даними Castellum.ai на Російську Федерацію наклали 24 тис. 311 санкцію. Слідом за нею розклався Іран, якого обмежили на 5 тис. 475 санкцій, а закриває трійку лідерів Сирія – 2 тис. 879 обмежень.
Кількість санкцій, які накладали на Російську Федерацію з 2014 року з переліком країн, які це робили, джерело: Castellum.AI
Тепер можна перейти до визначення самого механізму – це спосіб економічного тиску на країну, який використовують для примусу до прийняття потрібних політичних рішень. Відтак вони не спрямовані на умовне знищення об’єкта, а лише розхитують та послаблюють його.
Як стверджує старший економіст CASE Україна (Центр соціально-економічних досліджень) Володимир Дубровський, економічні обмеження такого типу здебільшого спрямовані на зниження добробуту, що впливає на ВВП країни. Як приклад, експерт приводить Північну Корею та Іран, які потрапили в санкційний пул задовго до повномасштабного вторгнення РФ в Україну. В обох випадках населення живе доволі бідно, однак політичний устрій цих автократій дозволяє залишатись їм на плаву.
“У демократичних країнах зниження добробуту може спричинити зміну уряду. Але автократії працюють за іншим принципом: навіть в умовах крайньої бідності люди рідко йдуть на масові протести чи революції. Наприклад, у Північній Кореї такого не сталося, можливо, через особливу слухняність населення”, – пояснює економіст CASE Україна.
У випадку ж Росії, каже експерт, йдеться про особливості вертикалі влади, яка базується на вірі її учасників у верхівку. Тож у випадку наростання сумнівних настроїв, міць такого режиму хитатиметься й в підсумку дійде до краху.
Водночас ще на початку минулого, 2024, року на Всесвітньому економічному форумі у Давосі президент України Володимир Зеленський заявив, що не задоволений санкціями проти Росії, адже вони не перешкоджають РФ виробляти ракети. До того ж російська атомна промисловість усе ще не під обмеженнями.
Окрім того, президент наголосив, що у кожній російській ракеті є критичні компоненти із західних країн, а загалом таких деталей десятки.
А тепер спробуємо зрозуміти, яким чином, попри жорсткий санкційний тиск, американські та європейські компоненти потрапляють у російські ракети.
Як ракети, що летять в українські житлові будинки з РФ, отримують підсанкційну начинку
Яскравим прикладом та підтвердженням слів Володимира Зеленського є балістична ракета російського виробництва “Циркон”, одну з яких збили 25 березня минулого року над Києвом.
Як повідомив у етері телеканалу “Еспресо” авіаексперт Анатолій Храпчинський, така балістика майже повністю складається з іноземних деталей.
Гіперзвукова крилата ракета “Циркон”, фото: assetstore.unity
“Слід зазначити, що ракета “Циркон” майже повністю складається з іноземних елементів. Не впевнений, що РФ може виробляти їх у великій кількості або на промисловому рівні”, – каже Храпчинський.
Як пояснив речник Головного управління розвідки України Андрій Юсов для проєкту “Донбас Реалії”, найбільше підсанкційних іноземних компонентів, понад п’ять десятків, виявили в ракетах “Кинджал” та “Калібр”. Однак йдеться не лише про них, такі містяться у снарядах типу “Іскандер” та у реактивних боєприпасах для РСЗВ “Торнадо-Г”.
Серед іноземної начинки для російських ракет є і мікрочипи, і процесори, і елементи для навігаційних систем та систем зв’язку, оптика і різного типу сенсори.
За даними досліджень міжнародної групи Єрмака-Макфола, виробниками цієї техніки є американські Analog Devices, Texas Instruments, Microchip Technology, Intel Corporation, AMD, німецька Infineon Technologies та корейська Samsung. Попри їхні офіційні заяви про вихід з російських ринків, ВПК РФ все ж отримує їх за посередництвом країн, які не потрапили під санкції.
Одним з найвідоміших та найперших методів є так званий “паралельний імпорт”. Для реалізації такої схеми необхідний дистриб’ютор, який зареєстрований в іншій країні, наприклад у Туреччині, й готовий працювати з Росією. Вже надалі така компанія знаходить необхідний РФ товар, закуповуючи його як турецька, та відправляє в обкладену санкціями країну. Таким чином Росія може отримувати все, що заманеться – від електрочайників до мікрочипів, які використає у ракетах. І все це реалізовується без згоди власника та в обхід власника, тобто контрабандним методом.
Намагаючись обмежити цей спосіб, уряд США наклав експортні обмеження, однак ще у далекому грудні 2022 року розслідування Reuters довело, що постачання важливих для підтримки військової машини РФ продовжується. Що цікаво, ланцюжок привів журналістів до тієї ж Туреччини, де осіла маса російських компаній, що емігрували після початку вторгнення.
Контейнери з російським імпортом у порту Балтимора, фото: AP
У іншому ж методі застосовуються товари подвійного призначення, тобто ті, які не підпадають під санкції й використовуються у цивільному житті. Як от ті ж пральні машини, які безпроблемно завозять до РФ, а потім розбирають, витягуючи мікросхеми, придатні для застосування у зброї.
Також не слід забувати про тіньовий транзит – товари, що проходять з Європи до Азії Росією і просто “губляться”. Відтак кінцевий покупець у Казахстані, чи Вірменії не отримує оплачену техніку, адже вона, перетинаючи РФ, просто зникла. Проте йдеться не про крадіжку і грабіж, а про формально зареєстровані у різних куточках світу компанії, які перебувають під контролем росіян. Відстежити такі угоди дуже складно, адже немає складу злочину як такого, кінцевий отримувач просто не скаржиться і не звертається до правоохоронців.
Нафтогазова колонка продовжує працювати й приносити гроші
У 2021 році основну частину російського експорту до країн Європи, як і до України й Білорусі, становили нафта та газ. Однак з початком повномасштабного вторгнення, зокрема і на початку 2023 року, головними ринками збуту для РФ стали Індія та Китай, які споживають майже половину експорту країни-агресорки.
За даними Observatory of Economic Complexity, на яких посилаються Deutchewelle, частка Індії у 2023 році склала близько 33%, а Китаю – 17%. Водночас за рік до повномасштабного вторгнення йшлось про 15% для Піднебесної та менш як 2% – для інших.
Вже за підрахунками Київської школи економіки близько 70% усієї сирої нафти, яку експортує РФ, переправляють старими та незастрахованими суднами, тобто так званим “тіньовим флотом”.
Нафтовий танкер Eagle S стоїть на якорі біля порту Кілпілахті в Порвоо, у Фінській затоці, 7 січня 2025 року, фото: Getty Images
Цим терміном називають кораблі, які курсують під юрисдикцією країн-офшорів. Їх використовують для обходу санкцій. А от потреба у них виникла після того, як на початку грудня 2022 року члени «Великої сімки», а також Австралія та ЄС встановили “стелю ціню” на нафтопродукти, яка максимально становить $60 за барель. Згодом таку політику дещо змінили – $100 для дизпалива та $45 – для мастил інших типів.
Враховуючи, що юридично такі тіньові судна не є російськими, цінові обмеження для них не працюють.
Як стверджують у матеріалі The Guardian, умовний флот налічує 600 старих кораблів, які забезпечують логістику вже згаданих 70% російського експорту”чорного золота”. Ба більше, “тіньові” судна становлять 10% від усіх світових вантажів нафтопродуктів. У виданні додають, що це виливається у транспортування 1,7 млн барелів на добу.
Однак протидіють і цій російській лазівці. Маючи інформацію про масштаби флоту із суднами, які плавають під “тіньовими” прапорами, цілий розділ найбільшого британського санкційного списку від 24 лютого 2025 року присвятили цій проблемі.
Йдеться про 40 кораблів, які не зможуть встановлювати юридичні та фінансові стосунки з Британією, а відтак і безпроблемно заходити у води, які перебувають під юрисдикцією Її Величності.
За останні шість місяців вказані судна перевезли російських нафтопродуктів на суму понад 5 мільярдів доларів.
Також на урядовому порталі зазначили, що загальна кількість нафтових танкерів, які потрапили під санкції Великої Британії, досягла 133 суден.
Та все-таки однією з головних проблем санкційного механізму називають те, що він діє не на випередження, а навздогін. Тобто обмеження накладають на вже існуючі способи реанімації та підтримки життя у військово-економічній машині РФ, а не створюють їх на випередження.
Однак невідворотним залишається одне – нехай Центробанк Росії й показує неймовірну здатність до змін та адаптації, економіка агресорки зазнає серйозних збитків, а “латки”, якими її рятують, не вічні й не нескінченні.