Як ресурсна угода зі США пов’язана з безпекою України. Розмова з Андрієм Бродським

Засновник Velta Holding Андрій Бродський про проєкт, який може стати першим у рамках реалізації так званої ресурсної угоди зі США, чому ці інвестиції важливі для безпеки України та чи є реальні дані про кількість рідкоземів у наших надрах 

“Битва за український титан”. Статтю з такою назвою опублікувало видання Newsweek ще у 2023 році. У ній пояснювали, чому для США критично важливий титан і, зокрема, доступ до запасів титану в Україні. Тож те, що делегація Міжнародної корпорації з фінансування розвитку США (DFC) розпочала огляди потенційних проєктів для Інвестфонду відбудови саме з титанових родовищ, було очікуваним. Засновник українського холдингу Velta (саме холдингу належать права на Бирзулівське та Лікарівське родовища титанових руд), Андрій Бродський в інтерв’ю Еспресо розповів, про проєкт, який планують реалізувати, якщо вдасться включити Velta Holding до портфеля Інвестфонду відбудови, чи насправді в Україні є рідкісноземельні елементи, за якими “полює США” та чому для нашої безпеки важливо, аби в тут працював американський та європейський бізнес.  

Пане Андрію, родовища вашої компанії стали першими, які відвідала американська делегація у рамках підготовки роботи Інвестфонду відбудови України. Це була ініціатива фонду, чи вашої компанії?   

Ми з DFC спілкуємось багато часу. Не буду казати скільки, але, ми знайомі ще з тих часів, коли вони були ще OPIC (Overseas Private Investment Corporation, до 2019 року, – ред.). Якщо ви знаєте, там була інша назва і трохи інший функціонал. Тож ми почали з ними спілкуватися давно. Тепер, після певних ініціатив з американського боку, це почало прибирати конкретні форми, які називають угодою про мінерали. Їм цікаві варіанти вкладення грошей з безпосередньо з перспективою розвитку тих підприємств і, безумовно, з перспективою того, що вкладені інвестиції окупляться.

Візит делегації на титанове родовище, фото: Velta Holding

Підприємств, які вже існують, і в які можна вкладати кошти, –  не дуже багато. Родовищ, які можливо купувати на аукціоні або на конкурсі угод про розподіл продукції, набагато більше, але потрібні оператори. Тобто якийсь бізнес –  або американський, або український, або спільний.

Так сталося, що ми викликали зацікавленість спочатку DFC особисто, а потім і Фонду. Все це все це втілювалося в цей візит, який відбувся 14 вересня.

Потенційний флагман угоди зі США

Можете детальніше розповісти про проєкт, під який плануєте залучити інвестиції Фонду?

Це не секретна інформація. Проєкт називається CRM-кластер. Ми його представляли на URC – Ukraine Recovery у Римі в цьому році і вважаємо, що CRM-кластер  може стати флагманом угоди зі США.  Загальна сума інвестицій – близько 243 млн доларів. Проєкт включає видобуток та переробку титану (ільменіту), похідних циркону та гафнію. Титан є критично важливим для аерокосмічної та оборонної промисловості, циркон – для ядерної енергетики, гафній для високотехнологічних галузей. Всі ці матеріали мають статус критичних у ЄС та США. 

Як супутні продукти передбачено отримання каоліну, глини та піску. 

Чи можна сподіватися, що завдяки угоді зі США за певний час ми матимемо повний цикл виробництва того ж титану – починаючи від видобутку, закінчуючи, до прикладу, підприємством з виробництва титанових дисків для автомобілів?

Якщо працювати інтенсивно і починати вкладати кошти на не пізніше, ніж середина наступного року, то те, про що ви кажете, – перспектива трьох або п’яти-шести років. Це дуже швидко. 

У світі середній термін, від моменту, коли компанія отримала певні права на родовище до видобутку – від 7 до 20. Ми, наприклад, коли будували своє підприємство (Бирзулівський ГЗК), вклалися в сім років до введення в експлуатацію. Це швидко.

Якщо ви лише отримали спецдозвіл, перейти до видобутку за рік чи за два фізично не можливо. Якщо це не дуже велике родовище і не дуже велике підприємство, наприклад, як в нас в Бирзулівському родовищі, то спроєктувати можна за рік – два. Аби збудувати підприємство – це стільки ж часу. І це якщо працювати дуже швидко.

Візит делегації на титанове родовище, фото: Velta Holding

В угоді зі США передбачалось про те, що внеском України в Інвестфонд відбудови будуть надходження від нових ліцензій. Минулого тижня з’явилась інформація, що з США вкладають 75 млн доларів, і відповідно, Україна вкладає таку ж суму. Де ми візьмемо ці кошти? Скільки ліцензій на видобуток треба б було продати?

Наскільки я розумію, наш внесок – це надходження від продажу нових ліцензій та надходження від ренти з корисних копалин. На щастя, я не є держслужбовцем. Не те що я не знаю, де брати ці кошти. Трохи по-іншому: я не володію інформацією, де держава буде брати саме ці кошти. Але я сподіваюся, що уряд все прорахував. 

Україна не має достовірних даних про власні ресурси

Відколи з’явились перші обговорення так званої угоди про надра, назвали різні оцінки запасів критичних мінералів, чи критичних матеріалів в Україні. Назвали навіть цифру у 15 трильйонів доларів. Чи загалом в Україні є дані про те, скільки так званих критичних мінералів є у наших надрах?

Немає. Достовірної інформації в нас нема. Треба проводити переоцінку запасів, треба затверджувати їх за міжнародними стандартами. Це дуже величезний шмат роботи, який зараз, на мій погляд,  вдало проводить об’єднане Міністерство екології та природних ресурсів. На першому етапі треба систематизувати ті дані, які є. На другому етапі треба провести оцінку за міжнародними стандартами. Оцінка в тому разі буде включати грошову складову. І після того можна буде казати: це на мільярд доларів або на 15 трильйонів. 

Я не беруся оцінювати скільки в нас корисних копалин і тим більше економічно доцільних для розробки. Ви розумієте, є надра, які доцільно розробляти з економічної точки зору. А є такі, які недоцільно. Якщо поклади, скажімо, певного металу розташовані на глибині понад 1000 метрів, наприклад, і водночас вони бідні, тобто вміст металу у руді дуже низький, то звісно, що це родовище економічно недоцільно розробляти.

Наскільки мені відомо, дані про надра, які має Україна, це результати геологічної розвідки, яку проводили ще у радянські часи. Тоді важливо було виконати плани, тож можна було прикрасити звіт, аби отримати премію, тож не факт, що ті оцінки відповідають реальним запасам. Чи мала б зараз держава вкладати кошти у геологічну розвідку, аби розуміти, які запаси ми маємо? 

Щодо розвідки у радянські часи – так і було… Чи повинна зараз держава вкладати в це кошти? З погляду суто економічного, бізнесового, – це дуже потрібно для держави. Мені би дуже хотілось,  щоб вкладалися гроші в геологорозвідку, щоб вкладалися гроші в переоцінку запасів. Але водночас ми маємо війну, дуже великі воєнні видатки. Чи можливо  в цей час вкладати гроші в розвиток геологічної бази? Я пропонував би робити наступним чином. Знаю особисто багато міжнародних структур, які готові надавати гранти для геологорозвідки та переоцінки запасів. Можливо, потрібно працювати системно на державному рівні, щоб залучати кошти у геологічний розвиток. Саме грантові кошти. Не кошти бюджету.

Лікарівське родовище титану, фото: Velta Holding

Обидва підприємства, які переробляли титан зупинені через війну

Якщо говорити загалом про титанову галузь України. В якому вона стані, і чи вдасться після війни відновити ті підприємства, які зараз не працюють?

Титанова галузь у дуже поганому стані. Вона має декілька складових. Перша складова – це видобуток. Я не хочу казати за колег з видобувного сектору, але в мене є враження, що не вдасться швидко відновити обсяги, які були до Великої війни.

Друга складова титанової галузі – переробка. Вона у нас представлена двома підприємствами. Це Сумихімпром, де до війни виробляли пігмент двоокис титану, та Запорізький титаномагнієвий комбінат, який виробляв металічний титан, тобто титанову губку. Я не знаю, яка буде безпекова складова після війни, але зараз я не бачу можливості відновити діяльність цих двох підприємств. 

Тобто на сьогодні там робота повністю зупинена? 

Так, там робота зупинена повністю. Окрім того, ці підприємства екологічно небезпечні. Будь-який прильот дрона чи КАБа або ще щось… Ви ж розумієте, що лінія зіткнення і поруч з Запоріжжям, і поруч з Сумами, на жаль. Будь-який прильот по діючому підприємству створить екологічну катастрофу в регіоні. Тому вони зупинені і як будуть відновлені, я не розумію.

Якщо я правильно розумію, то родовища, де є чи можуть бути так звані критичні матеріали, розташовані або у зоні бойових дій, або близько до неї. На заході України їх практично немає.

Ні. Якщо говорити про мінерально-сировинну базу саме критичних матеріалів  – це Кіровоградська та Житомирська область. Трохи Дніпропетровська область, ще менше  – інші області України. Але Кіровоградська і Житомирська – це основне. Вони, на щастя, далеко від лінії зіткнення.

І моя мрія, – будувати нові переробні підприємства поруч з існуючими родовищами, які уже розробляють та новими родовищами, які, є в цих двох областях. Ми, наприклад, працюємо в Кіровоградській області, а в Житомирській не збираємось. 

Український літій – це  міф

Окрім титану, які ще перспективні мінерали можуть бути в Україні?

Графіт, наприклад. Мідь. Я би уважно подивився на галій та германій. Багато рідкісноземельних елементів є фактично супутніми при видобутку та переробці інших корисних копалин. Скажімо, у титанових руд супутніми є скандій та гафній.

Де їх застосовують?

Авіація, електроніка, оптика, атомна промисловість…

Нещодавно слухала одного експерта, який запевняв, що Україна втратила свій шанс з літієм, бо якщо зараз починати вкладати кошти у родовища,  до активного видобутку пройде років 10, а на той момент ціни на літій уже впадуть, оскільки технології стрімко розвиваються і літію до того часу уже знайдуть заміну…

Я би так це не оцінював. Свого часу дуже цікавився літієвими родовищами України. Не буду зараз казати назву, але два з них були справді цікаві, але не завдяки вмісту літію в цих родовищах, а внаслідок того, що там були супутні рідкісноземельні метали. Український літій сам по собі неякісний і нерентабельний при видобутку. Український літій – це міф, який свого часу хтось запустив у ЗМІ і цей міф пішов гуляти по світу. А ось рідкісноземельні метали, які містяться в тих самих родовищах, – це зовсім інша справа. 

Чи прийдуть в Україну іноземні інвестори, поки тривають активні бойові дії, навіть якщо йдеться про критичні ресурси? 

Що більше буде розгортати свою діяльність в Україні DFC, тим більше буде шансів, що під час війни все ж будуть заходити сюди інвестори. 

Я багато разів казав в інтерв’ю, писав колонки, що я вважаю,  що наша безпека лежить саме в зацікавленості великих світових гравців, у першу чергу, таких, як США та Євросоюз, в нашій економічній діяльності. Якщо тут будуть підприємства, які не просто належать, а приносять прибуток великим американським та європейським гравцям, повірте мені, вони будуть діяти зовсім інакше, ніж діють зараз.

Джерело