Як працює ресурна дипломатія України та що відомо про угоду зі США
Експерти розповіли про ресурсну дипломатію України та як світові гравці конкурують за доступ до українських корисних копалин
Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI). Це об’єднаний проєкт українських аналітичних та дослідницьких організацій, спрямований на посилення інформаційної підтримки та аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.
У чому полягає ресурсна дипломатія України
Україна володіє значними покладами стратегічних ресурсів, які мають критичне значення для світової економіки. Частина родовищ уже добре розвідані, йде їхній видобуток. Є перспективні ресурси, видобуток яких здійснюється лише частково, або з тих чи інших причин не здійснюється взагалі. Відповідно, у доступі до природних ресурсів України зацікавлені різні світові гравці.
Ресурсна дипломатія України полягає в укладанні угод про розподіл продукції у нафтогазовій галузі та інтеграції в глобальні ланцюги постачання критично важливих мінералів. Наразі угода про спільне використання ресурсів зі США, яка викликала значні дискусії, не підписана через невигідні умови розподілу доходів.
Як працюють угоди про розподіл продукції
Українське законодавство України передбачає механізм укладання угод про розподіл продукції з приватними інвесторами. Цей механізм передбачає, що інвестор покриває всі витрати на розвідку та розробку родовищ, а після досягнення комерційного видобутку починає ділитися чистим прибутком з державою. Частка України може становити від 40% до 70% чистого прибутку залежно від умов конкретного контракту.
Станом на 2024 рік в Україні діяли 12 угод про розподіл продукції у сфері видобутку вуглеводнів. Однак активно виконуються лише дві угоди: на Угнівській ділянці, де інвестором виступає ТОВ “Велл Ко” та Іванівській ділянці, яку розробляє АТ “Укргазвидобування”. Сумарний видобуток вуглеводнів за цими угодами перевищив 100 млн кубометрів. Інші 10 угод не виконуються через бюрократію та воєнні дії.
Чинні угоди про розподіл, Еспресо/CDI
Навесні 2025 року в Україні планують оголосити конкурси на укладення угод про розподіл продукції для об’єктів із покладами критично важливих корисних копалин, зокрема титанових та уранових руд. ПАТ “Укрнафта” ініціює укладення 15 угод про розподіл продукції для розробки власних родовищ.
Водночас приватні компанії можуть брати участь у видобутку корисних копалин в Україні й без таких угод, але придбавши ліцензію. Одним із найвідоміших прикладів є компанія Burisma Holdings, яка володіла значними активами та ліцензіями на розробку родовищ в Україні. Основну хвилю дискусій у США викликало те, що до ради директорів входив Хантер Байден, син президента США Джо Байдена. При цьому Burisma не мала угоди про розподіл продукції з українською державою, а працювала у межах стандартних ліцензійних договорів на видобуток корисних копалин.
Інтерес до сланцевого та шельфового газу у 2012-2013 роках
У 2012-2013 років в Україні було підписано кілька масштабних угод про розподіл продукції для розвідки та видобутку сланцевого і шельфового газу. Обсяг очікуваних інвестицій перевищував 25 млрд доларів, а прогнозований видобуток мав кардинально змінити енергетичний баланс країни та послабити залежність від РФ.
Компанія Shell отримала дозвіл на розробку Юзівської площі, що охоплювала території Донецької та Харківської областей. Інвестиції мали сягнути 10 млрд доларів, а прогнозований рівень видобутку становив 20 млрд кубометрів газу на рік. Схожу угоду підписала компанія Chevron для розробки Олеської площі у Львівській та Івано-Франківській областях (там річний видобуток прогнозували на рівні 15 млрд кубометрів газу). Італійська Eni та французька EDF підписали договір про розробку чотирьох площ на Чорноморському шельфі.
Реалізація більшості проєктів була перервана після російської агресії у 2014 році. Chevron та Shell заявили про вихід із проєкту, оскільки політичні та безпекові ризики стали непередбачуваними. Єдина угода 2013 року, що залишається чинною, – це контракт з компанією ExxonMobil щодо Скіфської площі на чорноморському шельфі.
Український бізнес інвестує мільйони у лобізм своїх інтересів у США
Витрати українських компаній на лобізм у США у 2023–2024 роках перевищили $3,2 млн. Це свідчить про високий інтерес до розвитку відносин зі США через механізми ресурсної дипломатії. Державні та приватні компанії намагаються інтегруватися у ланцюги постачання критичних матеріалів для американської промисловості. “Нафтогаз” витратив понад $1,2 млн на лобістські зусилля, орієнтовані на отримання преференцій у постачаннях природного газу та розширення співпраці з американськими енергетичними компаніями. Енергоатом виділив $850 тис. на лобіювання проєктів, пов’язаних із модернізацією українських АЕС та інтеграцією у спільні програми з Westinghouse.
Приватні бізнес-групи, серед яких DTEK, Ferrexpo, BGV Group та інші, витратили понад 1,1 млн доларів на просування своїх інтересів у сфері видобутку корисних копалин, зокрема рідкісноземельних металів, літію, графіту та титану. Рінат Ахметов, Костянтин Жеваго та Геннадій Буткевич через свої лобістські структури намагалися вплинути на формування американської політики у сфері критичних мінералів.
Українські компанії приділяли особливу увагу переговорам з адміністрацією Дональда Трампа щодо угоди про критичні мінерали. Основними зацікавленими сторонами стали BGV Group Management, яка володіє активами у сфері видобутку титану, графіту та берилію, та Ferrexpo, яка контролює значну частку залізорудної промисловості України. Вони прагнули забезпечити доступ до американських інвестицій та включити Україну у програму стратегічних ресурсів США, що гарантувала б довгострокові контракти на постачання сировини для оборонної, аерокосмічної та високотехнологічної промисловості.
Природні ресурси України, Фото: Еспресо
Що передбачала угода про критичні мінерали зі США
У 2025 році адміністрація США запропонувала Україні нову угоду про розподіл продукції, яка охоплювала видобуток і перероблення критично важливих мінералів. Йшлось не лише про розробку родовищ, а й будівництво в Україні підприємств із перероблювання руди. Початкові інвестиції були передбачені у розмірі 5 млрд доларів із перспективою збільшення до 10 млрд.
Основні мінерали, що входили до угоди: літій, графіт, титан і цирконій, які мають стратегічне значення для виробництва акумуляторів, аерокосмічної галузі та військової техніки.
Одним із ключових елементів угоди було створення спеціального фонду, куди Україна мала передавати 50% прибутку від видобутку. Цей фонд контролювався б спільною радою з представників уряду України та США, а кошти мали спрямовуватися на інфраструктурні проєкти та компенсацію інвесторам. Додатково угода передбачала ексклюзивне право США на експорт українських стратегічних мінералів, що обмежувало можливості України щодо альтернативних партнерів, таких як ЄС та Китай.
Відмова від цієї угоди дозволила Україні зберегти незалежність у прийнятті рішень, але водночас залишила відкритим питання щодо залучення нових інвестицій у сектор видобутку та гарантій безпеки, які це могло б дати.
Конкуренція світових гравців за українські ресурси
США розглядають Україну як фактор стримування зростання китайського впливу в секторі рідкісноземельних металів, тому американські корпорації зацікавлені у стабільному доступі до українських покладів літію, титану, графіту та урану.
РФ розглядає війну як спосіб збереження контролю над українськими ресурсами та недопущення їх інтеграції в західні економічні структури. Показовими є заяви російського терориста Пригожина, який перед проголошенням “маршу на Москву” заявляв, що однією з прихованих цілей вторгнення Росії було встановлення контролю над українськими стратегічними ресурсами в інтересах російської олігархії.
Графітовий кар’єр, Завалля, Кіровоградщина, фото: Україна Інкогніта
ЄС залежить від українських ресурсів для забезпечення власних промислових потреб, особливо у сфері електромобільності, аерокосмічної галузі та оборонної індустрії. Німеччина та Франція, зокрема заявляють по доречності прямих двосторонніх угод з Україною щодо видобутку ресурсів.
Провал підписання ресурсної угоди зі США не може вважатись кінцем ресурсної дипломатії України. США намагаються інтегрувати Україну у власний ресурсний комплекс, РФ веде війну за відновлення контролю над українськими ресурсами, а ЄС шукає спосіб забезпечити свій прямий доступ. Водночас бізнес України орієнтований більшою мірою на США.