От здавалося б, навіщо США вносять пункт про Крим в угоду, якщо від України не вимагається юридичного визнання його російським, а таке визнання від себе пропонують США?
Все ж, тут є взаємопов’язаність, і звинувачення, що Україна про щось говорить публічно, і одночасно тиск та намагання отримати від нас мовчазну згоду, видають тут прагнення в майбутньому зняти з себе відповідальність за рішення. Бо мова йде не лише про Крим, а про сам підхід.
Поясню. В умовах зупинки війни й далі руху до миру (можливо, довгого, з урахуванням окупації Росією чотирьох областей плюс Крим), дуже важливі післявоєнні умови, економічні у тому числі, в яких перебуватимуть як Україна, так і Росія. Бо від цього залежатиме перспектива та розвиток, а значить — більше чи менше шансів на повернення територій.
Якщо ж США визнають Крим “російським”, знімають санкції, відкриваючи шлях до експорту російських ресурсів, то Росія, з окупацією окрім Криму ще чотирьох наших областей, буде рухатись до повернення у світову політику (через торгівлю). США скажуть: так які до нас претензії? Україна ж погодилась з угодою, де США визнають Крим “російським”.
Це не значить, що не треба вести перемовин, які передбачають поступки. Як пропонують США. Але все ж згідно з підходом, який озвучив раніше Марко Рубіо про два етапи плану (перемирʼя і рух до миру), поступки можуть стосуватися питань перемирʼя, тобто, щодо лінії розмежування де-факто, безпеки територій вздовж лінії та можливої взаємодії в рамках перемирʼя (перш за все, у морі).
Зняття ж санкцій за Крим і визнання його “російським”, по суті, закладає юридичний підхід на майбутнє щодо окупації Росією українських територій.
Складно сказати, чого тут більше: російської наглості чи недалекоглядності окремих представників американської переговорної групи.
Джерело
Про авторку. Олеся Яхно, українська журналістка, політологиня
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.