Останнім часом інформаційний простір знову заповнився дискусіями про те, що Путін нібито “зник”. Дев’ять днів без публічних заходів, закритий графік, мінімум відеозаписів — і відразу десятки версій: хвороба, страх, переворот, ізоляція
Якщо дивитися не через емоції, а через холодну логіку безпекового аналізу, то істина набагато простіша і водночас цікавіша.
Такі паузи у публічності для авторитарних режимів — звичайна практика. Особливо під час війни. Чим більше ризиків — тим менше відкритості. Чим більше страху — тим більше ізоляції.
Це не є ознакою слабкості саме по собі. Це свідчить про те, як функціонують такі системи.
Набагато важливіше інше. Усередині Росії справді поступово накопичуються ознаки внутрішньої втоми системи, не кризи, не обвалу, а саме втоми.
Це видно з дрібних, але показових моментів.
Силові структури Росії вже відкрито визнають, що не можуть повністю захистити територію своєї країни від атак. Ще нещодавно такі заяви були абсолютно неможливі.
Навіть серед тих, хто підтримує війну, починає з’являтися критика, правда не самої війни, а способу її ведення.
З’являється все більше голосів, які ставлять питання не “навіщо це“, а “чому ми це робимо так неефективно“.
І це дуже важливий аспект.
Бо це не протест проти війни. Це роздратування всередині проурядового середовища. А саме такі процеси історично починають розхитувати жорсткі системи.
Але потрібно чесно визнати: це ще далеко не криза влади.
Головна причина проста. Російські еліти бояться не Путіна. Вони бояться того, що станеться після нього.
- Вони бояться боротьби за владу.
- Вони бояться перерозподілу власності.
- Вони бояться відповідальності.
- Вони бояться хаосу.
І тому їхня логіка дуже проста: краще прогнозований слабкий правитель, ніж непередбачувана боротьба за владу. Саме тому такі режими часто тримаються довше, ніж здається ззовні.
Але є одна річ, яка для російської системи справді небезпечна.
- Не опозиція.
- Не санкції.
- Не заяви блогерів.
Небезпечна втрата відчуття безпеки.
Вся модель Путіна базується на простій негласній угоді з населенням: ви не втручаєтеся в політику — держава гарантує порядок і безпеку.
Коли люди починають бачити вибухи, дрони й нездатність держави це зупинити — цей негласний договір починає тріщати.
І саме тому удари по території Росії мають значення не лише як військові операції. Вони вражають головний образ путінської держави — образ контролю.
Якщо говорити відверто: Росія сьогодні не стоїть на порозі обвалу, але вона вже й не виглядає такою стабільною, як на початку війни.
Якщо дуже спростити: система вже не виглядає монолітом, але вона ще не хитається настільки, щоб впасти.
І головне, що потрібно усвідомити.
Такі режими не падають самі. Вони слабшають тоді, коли на них постійно тиснуть.
Військово. Економічно. Технологічно.
І саме цей процес зараз і відбувається.
Тому реалістична оцінка ситуації звучить не як “Росія завтра впаде”, а значно тверезіше: Росія поступово виснажується. Система вже отримує тріщини. Але до моменту, коли ці тріщини стануть обвалом, ще потрібен час і тиск.
Саме так виглядає реальна стратегія виснаження, а не швидких чудес. І саме в такі періоди вирішує не емоція, а витримка.
Джерело
Про автора. Віктор Ягун, директор Агентства з реформування сектору безпеки, генерал-майор запасу СБУ
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.