Слід звернути увагу на кілька подій, що відбулися в останні дні
1. США надали Індії дозвіл на імпорт російської нафти на термін одного місяця.
Невдовзі американський міністр фінансів С. Бесент повідомив, що США розглядають можливість помʼякшення нафтових санкцій проти Росії. Представник Путіна Дмітрієв підтвердив, що сторони ведуть переговори, оскільки “західні санкції завдають шкоди світовій економіці“.
2. Ще 3 березня Дональд Трамп заявив: “Незважаючи на все, Сполучені Штати забезпечать вільний потік енергії у світ“. Він зазначив, що США нададуть страхові гарантії та військово-морський ескорт для забезпечення проходу нафтових танкерів та інших суден через Ормузьку протоку. Проте США не поспішають реалізувати ці плани. Як наслідок, ціни на нафту зросли – наприкінці торгів у пʼятницю досягли 92 дол. США за барель на Brent, а також зросли ціни на газ.
І тут виникає найцікавіше. Справа не лише в тому, що Трамп і його команда недооцінили потенціал Ірану та переоцінили свої можливості, і тепер йдеться про те, що “ТрампСВО” триватиме ще 100 днів або більше. Спектр можливостей несподівано розширився.
Схоже, у Вашингтоні вбачають можливість додатково вдарити по Китаю. Особливо в контексті ще не скасованого запрошення Трампу відвідати Сі в Пекіні з 31 березня по 2 квітня.
Якщо Ормуз залишиться заблокованим або обмежено вільним для проходу танкерів з високим ризиком ураження, то для Китаю це серйозна проблема. Від 45% до 50% усієї імпортованої нафти Піднебесна отримує із зони Затоки. Так, КНР має 200-денний стратегічний нафтовий резерв, можна більше імпортувати російської нафти, але невідомо, як довго триватиме конфлікт у Затоці.
Таким чином, Трамп прагне досягти кількох цілей:
- демонструє Сі перед візитом, хто контролює “крани” найбільшого нафтового хабу світу та СПГ-хабу (Катар);
- США стають ключовим постачальником для Азії в цілому, активно нарощуючи видобуток сланцевої нафти та виробництво СПГ з огляду на високі ціни;
- дає зрозуміти арабським союзникам у Затоці, що вони повинні додатково платити за американський захист (сотні мільярдів доларів інвестицій арабських шейхів в економіку США, які Трамп вибив з них минулого року, вже не враховуються, давайте ще).
І хоча прославлені американські “аналоговнєтні” системи ППО і ПРО (Patriot, THAAD) показали себе не найкращим чином у зоні Затоки (хоч і не так ганебно, як російські в Ірані), проте арабські клієнти США навряд чи мають інший вибір.
Оскільки Трамп і його команда намагаються все монетизувати, то звідси маневр у бік Путіна. Не раз підкреслював протягом років, що з моменту, коли США стали провідною світовою нафтовидобувною країною в трійці глобальних лідерів (США, Саудівська Аравія, Росія), неформальний альянс двох веде до програшу третього. Коли Саудівська Аравія була під безпековою парасолькою США в часи холодної війни, їхній альянс завдав нафтової поразки Ірану та СРСР, аж до колапсу останнього. Коли саудити співпрацювали з Росією в форматі ОПЕК+, світ мав високі ціни на нафту, які були потрібні обом – Путіну для фінансування війни, бін Салману – для його грандіозних мегапроєктів.
Схоже (але ще не факт), що у Вашингтоні вирішили зіграти з Москвою. Мотиви у кожного свої, але мета одна – заробити. Путіну потрібна висока ціна на нафту, і неважливо, якою ціною це буде досягнуто, навіть якщо це призведе до знищення його союзника Ірану та ураження лояльних до Кремля ОАЕ. Головне, щоб конфлікт у Затоці тривав якомога довше.
Трампу потрібно будь-що продемонструвати Сі в російському стилі “кузькіну мать” перед візитом. І, звісно, фантасмагорична мета відокремити Росію від Китаю залишається незмінною. Як і постійне бажання заробляти на всьому, включаючи трек Віткофф – Дмітрієв, незважаючи на те, що Росія таємно надає розвідувальну інформацію для КВІР щодо цілей в зоні арабських країн Затоки, насамперед, щодо обʼєктів баз США в регіоні. Але Трампові байдуже на те, що можуть гинути американські військові.
Отже, тепер будемо спостерігати черговий сплеск путінофілії від Трампа з посиленням тиску на нас і активізацією трампоугодовського угруповання в ОПУ для підписання “мирної угоди”, отримання “гарантій безпеки” від США. Не варто на це піддаватися. Тим більше, коли США та араби мають певні інтереси в наших технологіях і досвіді протидії дешевим іранським дронам, застосування яких КВІРом стає все дорожчим для “миротворця” з Білого дому.
Джерело
Про автора. Михайло Гончар, експерт з міжнародних енергетичних та безпекових відносин
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.