Ключовий факт: в ніч на 27 січня 2026 року РФ завдала удару дроном по лінійній виробничо-диспетчерській станції “Укртранснафти” в Бродах – головній нафтоперекачувальній станції на українській частині нафтопроводу “Дружба”
Ця станція є найпотужнішою на маршруті з великим резервуарним парком. Після атаки спалахнула велика пожежа, і горіння сирої нафти в найбільшому резервуарі обʼємом 75000 куб.м тривало 10 днів. Це був удар по “вузлу управління і перекачування”, що призвело до зупинки роботи ЛВДС (лінійна виробничо-диспетчерська станція, – ред.) і, відповідно, прокачування російської нафти на транзит.
Багато хто не розуміє логіку дій Росії – чому атакувати обʼєкт, який перекачує російську ж нафту, хоч і формально перемарковану в угорську, для вірних союзників Кремля в ЄС і НАТО – режимів Орбана і Фіцо?
Насправді, логіка Кремля зазнала певних змін ще минулого року. Крім того, вона ніколи не полягала в тому, щоб догоджати союзникам. Сатрапам не догоджають, їх використовують. До певного часу, поки не зміняться пріоритети.
Отже, зміна пріоритетів, точніше доповнення списку пріоритетних цілей в енергетичній інфраструктурі України, у РФ відбулася ще минулого року. Після остаточного ураження НПЗ в Кременчуці у червні 2025 року, нафта “Укрнафти”, що видобувається в Україні, була спрямована на експорт. По тій же “Дружбі”, через ЛВДС “Броди”. Оскільки в Росії прагнуть завдати максимального удару по енергетичному потенціалу України, до переліку цілей в електроенергетиці та газовому секторі додалися й обʼєкти видобутку та транспортування нафти, тобто те, що входить до системи НАК “Нафтогаз України” та управляється дочірніми “Укрнафтою” та “Укртранснафтою”.
На відміну від оператора ОЕС “Укренерго”, де з часів Кудрицького було запроваджено питання інженерного захисту ключових обʼєктів, в господарстві Нафтогазу нічого не робилося для цього. Очевидно, що у “Че Гевари” були інші пріоритети. Показово, що лише у січні 2026 року (!) в “Укртранснафті” з’явилися перші “красиві слайди” з ідеями інженерного захисту обʼєктів. Хоча це мало бути зроблено в першу чергу, адже перші прильоти по обʼєктах нафтотранспорту мали місце ще у жовтні 2022 року (!) – ЛВДС “Чижівка” на тій же “Дружбі”.
Тому не дивно, що, уразивши транзит по “Дружбі”, Росія відразу ж запропонувала союзникам в Будапешті та Братиславі брати російську нафту в Новоросійську. Очевидно, що спеціальна ціна для слуг Кремля була б збережена, незважаючи на всі нинішні труднощі з нафтовими доходами.
Дійсно, нафту можна доставляти танкерами на хорватський термінал Омішаль і звідти перекачувати нафтопроводом “Адрія” до НПЗ в Сазхолабатті та Братиславі. Однак це не сподобалося Орбану і Фіцо. Чому?
Тому що комбінована логістика з двома перевалками нафти “зʼїсть” майже всю знижку від Путіна на сировину, а бути нескінченно “щедрим” не про нього. А в Орбана вже вибори у квітні. Непевно себе почуває і Фіцо під тиском опозиції. Тому звідси старі платівки з Будапешта, Братислави під диригуванням з Москви – “в усьому винна Україна”, “Україна перервала транзит”.
Будапешт і Братислава звернулися до Хорватії з проханням допомогти з транзитом російської нафти. Слід відзначити, що міністр економіки Хорватії Анте Шушняр відкинув таку можливість, підкресливши, що закупівля російської нафти фактично фінансує війну проти України. За його словами, країни ЄС мають технічні можливості відмовитися від залежності від російських енергоносіїв. І тут він абсолютно правий.
Угорщина має чудові можливості отримувати нафту. На Середземноморському ринку можна придбати будь-яку нафту, у тому числі і сортів, близьких до російської експортної суміші, або ж створити власну суміш, купивши декілька сортів нафти.
На це й була націлена корпоративна політика МОЛу (MOL – угорська багатонаціональна нафтогазова компанія зі штаб-квартирою у Будапешті, – ред.) після того, як він неохоче пішов з Росії у 2016 році, остерігаючись негативних наслідків від санкцій ЄС проти РФ після вторгнення до України у 2014-му. У листопаді 2019 року МОЛ придбав від “Шеврону” 9,57% акцій нафтового родовища Азери-Чіраг-Гюнешлі (AЧГ) в Азербайджані, одного з найбільших у світі нафтових родовищ, розташованого в Каспійському морі, а також 8,9% акцій в трубопроводі Баку-Тбілісі-Джейхан (БТД), що транспортує сиру нафту з АЧГ до турецького термінала Джейхан на Середземному морі. А ще МОЛ має нафтовидобуток в Іракському Курдистані, а також в інших регіонах, про які йшлося вище.
Отже, і вибір сировини, і логістика досить хороші – бери яку хочеш нафту, вези танкером до термінала Омішаль в Хорватії і звідти нафтопроводом “Адрія” безпосередньо на НПЗ в Сазхоламбатті та Братиславі. Тільки тут працюють ринкові, а не спеціальні ціни під Орбана, як у випадку з російською нафтою по “Дружбі”. І відкатів не буде, або будуть, але не такі, як від операцій з російською нафтою. А в Орбана вибори на носі…
Щодо логістики. Якось Петер Сіярто в інтерв’ю іспанському El Pais у 2022 році висловився щодо проблематичності зміни маршруту постачання нафти з Росії. Мовляв, нам доведеться розширити потужність трубопроводу з Адріатичного моря, і ми не знаємо, скільки це займе часу. Він відверто брав на себе відповідальність!
Пресреліз угорської компанії МОЛ від 9 лютого 2015 року (!) констатує, що MOL Group і Transpetrol (словацький нафтотранспортний оператор) завершили реконструкцію та розширення потужності відгалуження нафтопроводу “Дружба-1″/”Адрія” між Сазхоламбаттою та Іполішагом у Словаччині. Завдяки цим стратегічним інвестиціям Угорщина, Словаччина та Чехія тепер можуть додатково диверсифікувати свої постачання енергії, що значно покращить регіональну енергетичну безпеку… MOL Group також збільшила пропускну здатність угорської ділянки нафтопроводу Adria, що з’єднує Адріатичне море зі Словаччиною з нинішніх 10 млн тонн на рік до 14 млн тонн… Ця інвестиція має стратегічне значення, оскільки дозволяє MOL Group задовольняти потреби в нафті свого Братиславського НПЗ з Адріатичного моря. Таким чином, безпека постачання Угорщини та Словаччини значно покращилася, а ступінь їхньої односторонньої залежності на цей момент зменшується. Ділянка з розширеною потужністю також може сприяти безпеці постачання Чеської Республіки – через цей маршрут чеські нафтопереробні заводи також можуть отримувати сиру нафту з нового джерела.
Отже, Угорщина має все – і можливість отримувати будь-яку нафту, і логістичні можливості. Але Орбан хоче саме російську нафту і саме по “Дружбі”.
Відповідь на питання, чому це так, дав мимоволі Петер Сійярто в тому ж інтервʼю El Pais 2022 року, коли сам почав ображено скаржитися, що “нас завжди представляють як друзів росіян і шпигунів Путіна“. Обмовка за Фройдом…
А тепер до наших справ. Якщо ви спробуєте знайти якесь офіційне повідомлення щодо удару по нафтотранспортній інфраструктурі “Дружби” 27 січня, то ваші спроби будуть марними. Жодне відомство чи компанія – ні слова з вуст. А мали б повідомити і негайно.
Звернемося до Угоди про асоціацію Україна – ЄС. Там є Стаття 276 “Збій у постачанні”. А в ній є пункт 3, який чітко вказує, що “Сторона не повинна нести відповідальності за переривання або скорочення постачання відповідно до цієї статті, якщо Сторона не має можливості постачати енергетичні товари внаслідок дій, пов’язаних з третьою країною…“. Ця Сторона – Україна. І ця Сторона мала чітко й недвозначно заявити, що відбулося. І відразу ж запустити механізм раннього попередження, передбачений відповідним Додатком до Угоди. Додаток XXVI, який визначає, що надзвичайна ситуація – це ситуація, яка спричиняє значний збій / фізичну зупинку у постачанні природного газу, нафти чи електроенергії між Україною та Європейським Союзом. В Додатку чітко визначено, що Україна та ЄС встановлюють “Механізм раннього попередження” з метою закріплення практичних заходів, спрямованих на попередження та швидке реагування на надзвичайні ситуації чи загрозу надзвичайної ситуації. Чітко сформульовано: “Це передбачає ранню оцінку потенційних ризиків та проблем, пов’язаних з попитом та пропозицією на природний газ, нафту чи електричну енергію та попередження і швидку реакцію у випадку надзвичайної ситуації чи загрози надзвичайної ситуації“. Тобто українська сторона мала ще з 2022 року попереджати ЄС про те, що мають місце дії третьої сторони (Росії), які представляють загрозу транспортуванню енергетичних продуктів. Очевидно, що нічого цього не було зроблено. Як і в цьому конкретному випадку.
Певно, що МЗС України мало б відреагувати і зрештою з Михайлівської щось там пробелькотіли днями. Але ж! В Додатку XXVI чітко зазначено, що координаторами є міністерство енергетики України та член Європейської Комісії, відповідальний за енергетику. Тобто Міненерго мало б зробити відповідні кроки. А хто у нас там зараз? Міністр енергетики Шмигаль. А чим він відомий для даного випадку? Тим, що захищав, будучи премʼєр-міністром, транзит перефарбованої в угорську російської нафти: “Зупинка транзиту нафти нафтопроводом “Дружба” буде прямим порушенням Україною договору до Енергетичної хартії та Угоди про асоціацію з ЄС“. Очевидно, що премʼєр був не в курсі, що ЄС у 2024 році полишив Договір Енергетичної Хартії через несумісність з кліматичною політикою, та й Угоду про асоціацію певно не дуже то й брав до уваги.
Ось тому зараз Україну хейтять сатрапії Кремля в Європі, а Київ мовчить. Мовчить, тому, що ймовірно, хтось “і в темі, і в долі”. Може Че Гевара щось знає… Підозрюваний Галущенко… Міндіч… Не раз зазначав, що НАБУ та СБУ давно мали б приділити увагу діям в Укртранснафті.
Щодо позиції Єврокомісії стосовно відновлення транзиту по “Дружбі”, то вона, звісно, є неприйнятною і ганебною. На Брюссель шахеди не прилітають поки що, тому мислення євробюрократії залишається мисленням мирного часу. Війна ж в Україні. А оскільки з Києва не повідомляли про надзвичайну ситуацію, а в Будапешті та Братиславі під кураторством Москви часу не марнували, то маємо те, що маємо.
Джерело
Про автора. Михайло Гончар, експерт з міжнародних енергетичних та безпекових відносин
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.