Раптовий підйом дискусій про нових остарбайтерів для України з віддалених країн Сходу — очевидне інформаційно-психологічне спеціальне операційне втручання, й одне з найуспішніших за всю історію конфлікту
Безліч одночасних інформаційних вкидів, постів, коментарів, мемів тощо. Українське суспільство вже не здатне на таку синхронність і організованість. Вибачте за гіркий жарт…
Справжня іронія полягає в тому, що насправді, якщо добре поміркувати, — такий розвиток подій більше свідчить про оптимістичний погляд на майбутнє, аніж про негативний. Адже вірити, що Україна залишиться самостійною державою, де буде економіка, люди та робочі місця, будівництво, дороги — це чистий оптимізм найвищого рівня. Найяскравіший. За публічні контраргументи СБУ викликає на допит, на секундочку.
Адже насправді ми просто не можемо уявити, якою буде повоєнна Україна. Немає даних, щоб це уявити.
Усі ці розмови та спогади про довоєнну економіку і рівень життя в нашій країні, навіть у воєнний час — нічого не аргументують, і на них у прогнозуванні не варто покладатися, бо це може призвести до невдачі.
Те, що було — його вже не буде. Дим і нитка. А те, що є зараз — також досить унікальна і невідтворювана ситуація.
По-перше, ми абсолютно дотаційна економіка, і нам надали сотні мільярдів доларів, оскільки Україна виконує важливу для Європи функцію — стримує Росію. Що станеться з фінансовою допомогою, коли це припиниться — величезне питання. Усі ці розмови про повоєнну відбудову — така ж допомога Заходу, як і фінанси, лише моральна. Гроші є, і ви тримайтеся(с).
По-друге — це економіка війни та військові контракти. У нас тут відбуваються абсолютно ті ж процеси, що і в Росії — великий сектор економіки та робочих місць залучений у виробництво та обслуговування військових потреб, тому багато людей мають стабільні та високі зарплати, а підприємці — прибуток і маржу.
По-третє — це мобілізаційна корупція, яка змусила людей вивести в економіку мільярди доларів, які раніше лежали без діла, а тепер осідають у чужих кишенях і вже поволі входять в економіку, оскільки їх новим власникам важко ховатися. Це як у приказці про боляче дивитися на губи, які не можеш поцілувати — боляче дивитися на пачки доларів вдома, які не можеш витратити. Тому найбільш нетерплячі та недалекоглядні вже витрачають — на електромобілі, квартири, будинки, годинники, ремонти тощо. Будівельники за рівнем зарплат вже обійшли айтішників в Україні. Плиточник заробляє пів десятка тисяч доларів на місяць, і до нього черга на пів року.
А після війни цього всього не буде. Просто пересохне повноводна ріка. Гривню відпустять, і її курс різко зросте, оскільки доларів для її підтримки не буде. Гривневі депозити, які не встигли перевести у валюту — втратять свою вартість. Накопичення військових також під ризиком. А купити валюту не так просто, існує безліч обмежень. У цьому випадку воєнкоми навіть кращі економісти, бо одразу беруть у доларах. Хеджують ризики…
І ще безліч різних ймовірних факторів, які просто неможливо передбачити, щоб наші страхи щодо величезного потоку мігрантів чи щось подібне справді мали хоч якісь підстави.
Перефразовуючи відому тезу — не варто шукати мігрантів у темній кімнаті, особливо якщо їх там немає.
Джерело
Про автора: Володимир Гевко, маркетолог, блогер
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.