Генерал Сухопутних сил США у відставці та колишній командувач Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі Веслі Кларк в інтерв’ю ведучому програми “Студія Захід” Антону Борковському на телеканалі “Еспресо” висловився про наслідки дестабілізації України для США, Росію, яка готова воювати до усвідомлення програшу та стратегічне місто, яке є ціллю окупантів
“Томагавки”, “Томагавки” – Дональд Трамп буквально жонглює цією назвою. Ми в Україні чекаємо, сподіваємося на рішення Пентагону, а його досі нема, тут працює дипломатія. Водночас ми бачимо, що Путін ігнорує і, можливо, насміхається над американським президентом. Перемовини в Будапешті можуть бути, але всі їх скасовують. Ми сподіваємося, що рано чи пізно історія з “Томагавками” вирішиться на нашу користь. Чи можливо, що Україна отримає легендарні американські ракети?
Я вважаю отримання Україною ракет “Томагавк” малоймовірним. Водночас “Томагавк” став би цінним доповненням до наявних в України засобів для нанесення глибинних ударів. Передусім ці ракети символізували б рішучість США посилити військовий тиск на Путіна. На мою думку, саме такого додаткового тиску сьогодні бракує в американській стратегії, щоб переконати Путіна, що він не переможе.
Ми маємо надати Україні ту військову допомогу, яка їй потрібна, поряд із підтримкою європейських партнерів, щоб Путін усвідомив: незалежно від його дій, незалежно від того, скільки життів солдатів він пожертвує на фронті або скільки безпілотників застосує проти цивільного населення, він програє.
Поки Путін не повірить, що програє, боюся, що він продовжуватиме цю війну. Я радий, що президент скасував зустріч у Будапешті, адже судячи з виступу міністра Лаврова, російські цілі не змінилися: вони прагнуть захопити всю Україну, нейтралізувати її і позбавити здатності до самозахисту.
Такі плани неприйнятні не лише в принципі, але й для українського народу. У Сполучених Штатах ми знаємо, що ви боретеся за нас. Цінності, які ви захищаєте, збігаються з нашими, і ви користуєтеся підтримкою більшості американців. Ми зробимо все можливе, щоб допомогти вам.
Як ви сприйняли зустріч шефа Пентагону Піта Геґсета й президента Дональда Трампа з найвищим американським командуванням? Там було озвучено оновлену американську воєнну доктрину, нові правила поведінки. Наскільки серйозно можна сприймати те, що заявили там і Геґсет, і Трамп про формулу “мир через силу”?
Вважаю, що ми повинні дуже серйозно поставитися до заяв міністра оборони Гегсета та президента Трампа. Водночас стратегічні реалії продовжують чинити потужний гравітаційний вплив на політику США.
Протягом багатьох років Сполучені Штати заявляли про свій “поворот до Азії”, про намір менше зосереджуватися на Європі та закликали європейців більше дбати про власну безпеку. Але реальність полягає в тому, що Європа залишається найбільшим торговельним і інвестиційним партнером Сполучених Штатів.
Якщо Україна буде дестабілізована, постраждає вся Європа, а це, своєю чергою, призведе до негайних економічних і політичних труднощів для США.
Тож незалежно від уподобань чи теоретичних міркувань щодо Китаю, ми повинні визнати очевидне: реальність і надалі повертає Сполучені Штати до Європи. Не лише через торгівлю та інвестиції, а й тому, що Китай дедалі активніше залучений до так званого “необмеженого” партнерства з Росією. Сполучені Штати поступово, хоча й неохоче, починають усвідомлювати на політичному рівні, що стримувати Китай у Тихоокеанському регіоні неможливо без підтримки України в Європі.
Перший рік війни продемонстрував, що росіяни не були готові до тієї війни, яку вони собі намалювали на картах. Але зараз їм вдалося до певної міри стабілізувати і внутрішню російську ситуацію, і ситуацію на лінії фронту. Якихось особливих успіхів вони не можуть продемонструвати Путіну, і в усьому світі доволі скептично сприймають російську розпіарену армію. Але Україні легше не стає, адже війна – це про ресурси, і не лише технічні, а й про людські життя. Чи бачите ви якийсь вектор, щоб змінити щось стратегічно в цій війні?
Це важливе питання. Історично російські солдати, переважно селяни, які не мали достатньої освіти й не брали участі в ухваленні рішень, протягом століть гинули у війнах у величезній кількості. У російському способі ведення війни солдата інколи розглядають як артилерійський снаряд: питання в тому, скільки людей і боєприпасів можна витратити і як швидко це зробити. Це мислення чітко проявляється в поведінці Росії на сучасному полі бою, де роблять ставку на кількість. Кажуть, що Сталін говорив: “кількість має власну якість”. В цьому може бути певний сенс, утім Україна створює армію, яка технологічно переважає, краще підготовлена та надає міцнішу підтримку кожному солдату. Крок за кроком Україна виграє технологічну гонку, завдяки якій її якість компенсує російську кількість. Саме так це працює на полі бою, і Сполучені Штати засвоювали цей урок великою ціною упродовж останніх сімдесяти років.
У Другій світовій війні ми виявили, що американські солдати були гірше підготовлені за німецьких. Пішли роки на те, щоб доповнити базову та поглиблену індивідуальну підготовку командною роботою та навчанням малих підрозділів, що дало нам вирішальну перевагу на полі бою.
Зараз ми маємо таку підготовку і передаємо її українським підрозділам, солдатам і командирам під час їхніх поїздок на Захід. Водночас вона закріплюється й у самій українській армії. Ви пройшли адаптацію до бою, де домінують безпілотники, і набули у цьому цінного досвіду.
Україна стала трагічною, але важливою лабораторією нових методів ведення війни, і ми вчимося у вас. У центрі ж залишається давнє питання – якість чи кількість.
Поки ви зберігатимете якісну перевагу завдяки професійно підготовленим бійцям, високому моральному духу, надійній підтримці та піклуванню з боку командування і здатності досягати тактичної та стратегічної технологічної переваги, ви врешті переможете.
Ви брали участь у не надто популярній в США війні з в’єтнамськими комуністами, були поранені в боях і добре відчуваєте, що таке солдатська доблесть, відвага. Це залишається незмінними вартостями на полі бою впродовж століть. Чи був би для нас корисний досвід в’єтнамської війни з урахуванням того, що загалом змінилася стратегією війни – увійшли безпілотники на поле бою і стали стратегічним елементом, який змінив роль бронетанкових підрозділів. А що для вас особисто було найважчим у В’єтнамі?
Перш за все, моє серце з тими цивільними в Україні, яких ніч за ніччю та день за днем незаконно атакують російські безпілотники, ракети та артилерія. Це протиправно, нелюдсько, і це жахлива форма страждань під час війни. Але Путін йде на це свідомо, щоб зламати моральний дух українського населення.
Наскільки я можу судити, його задум не спрацьовує, проте страждання колосальні. Щоранку я прокидаюся і дізнаюсь про поранених і загиблих, про невинних українців, які стали інвалідами через російські удари – удари, які є незаконними, адже спрямовані не проти військових цілей, а проти цивільного населення, аби знищити його моральний дух. Це перше чим я хотів би поділитися
Моє друге відчуття – це глибоке захоплення і щира повага до українських воїнів. Вони надзвичайно сильні, рішучі, професійні й стійкі, і зрештою здобудуть перемогу над росіянами на полі бою.
Останнє нововведення, запроваджене генералом Сирським, створення штурмових груп для відсічі російських проникнень, здається, уже дає результати. Це ще один приклад тактичної переваги, здобутої завдяки інноваціям не лише у сфері технологій, а й в організації та швидкості реагування.
Я відчуваю глибоку повагу та захоплення українськими Збройними силами.
Для керівництва України надзвичайно важливо звертатися як до Європи, так і до американських партнерів по допомогу, а також ділитися набутим досвідом. Ми вдячні вам за ваші уроки, які допомагають краще розуміти реалії сучасного поля бою.
Я був поранений у В’єтнамі, і тоді гелікоптер прилетів, щоб евакуювати мене з поля бою. Я був капітаном, командиром піхотної роти. В Україні, на жаль, такого немає.
Щодня я думаю про мужність українських воїнів, які, отримавши поранення, залишаються стійкими, чекаючи на евакуацію безпілотним транспортом або відважними водіями бронетранспортерів. Це свідчить про надзвичайну складність, ризик і самовідданість, з якими ведуться сучасні бойові дії.
Ця війна – війна мільйонів, а не така, що обмежена певними речами чи локалізована. Росіяни не просто воюють проти України – вони готують особовий склад, масштабують виробництво смертоносної зброї, проводять бойове злагодження, проводять консультації з Північною Кореєю та Китаєм. Вони не готові згортати свою війну. Водночас росіяни зазнають доволі болючих ударів.
Як ви бачите стратегічне змагання в теперішній війні мільйонів? Як ворог може планувати свої подальші кроки?
Я вважаю, що Росія матиме намір продовжувати війну, доки не усвідомить, що програє, а тоді лише зробить паузу. Вона продовжуватиме бойові дії в Україні і, можливо, спробує відкрити другий або навіть третій фронт в інших частинах Європи.
Її промислова база працює безперервно, цілодобово, сім днів на тиждень, нарощуючи виробництво зброї.
Росії допомагають китайські технології, північнокорейські війська та іранські безпілотники. У такий спосіб вона формує союз, покликаний зміцнити її війну проти НАТО. Для демократичного уряду чи лідера в демократичній державі надзвичайно складно мобілізувати національні ресурси для війни, що ведеться у “сірій зоні”.
Це головний виклик російської стратегії. Росія може мобілізувати ресурси завдяки своїй командно-адміністративній економіці, у якій немає виборів, демократії чи права голосу для громадян. Населення дезінформують і вводять в оману, змушуючи вірити, що країна воює з НАТО, хоча насправді НАТО не прагне війни з Росією.
Водночас НАТО поступово, крок за кроком, держава за державою, усвідомлює, що необхідно діяти рішучіше у відповідь на російську гібридну війну та атаки у “сірій зоні”. Це передбачає широкий спектр заходів – від збиття ворожих літаків і безпілотників до протидії “тіньовому флоту” та посилення контррозвідувальної роботи.
Російські атаки в “сірій зоні” стають дедалі частішими. Вони спрямовані на те, щоб підірвати рішучість урядів країн НАТО, налякати виборців і залякати ті уряди, які готуються посилити свою оборону.
Це ефективна стратегія проти західних демократій. Як і раніше, Захід діятиме повільно, але врешті-решт відреагує ефективно.
Наразі вкрай важливо, щоб Україна міцно утримувала позиції, робила все можливе, щоб виснажувати російські сили, відволікати їх від нових операцій, зберігати контроль над займаними рубежами та готуватися до відновлення суверенного контролю над своєю територією.
Росіяни перейшли до методичної злочинної тактики – поквадратно винищують нашу енергетичну інфраструктуру. Б’ють по об’єктах енергетики, по газорозподільчій системі, готуються, щоб завдати нашому народу максимальних страждань. З урахуванням української зими це може спричинити багато смертей – це злочинна геноцидальна тактика.
Водночас ми розуміємо, що на території Росії є дуже багато різних військових об’єктів і туди регулярно прилітають дрони чи ракети. Чи є продуктивною російська ППО і стратегія захисту військових і стратегічних об’єктів? Чи можливо за допомогою точкових ударів зробити так, щоб росіяни були змушені вести перемовини?
Україна обрала ефективну стратегію ударів по ключових ресурсах. Найважливішим із них є нафтовидобуток і нафтопереробка в Росії. Експорт російської нафти є головним джерелом фінансування режиму; саме ці доходи дають Москві ресурси для ведення війни та підтримки внутрішньої стабільності.
Атаки, що вивели з ладу близько чверті російських нафтопереробних потужностей, виявилися результативними і мають законну мету, оскільки спрямовані на об’єкти військово-стратегічного значення. Завдання зараз полягає не лише в розширенні спектра ударів по цих критичних ресурсах, а й у продовженні виведення з ладу вже пошкоджених об’єктів – трубопроводів, насосних станцій, нафтопереробних заводів і резервуарів для зберігання.
Ви маєте продовжувати атакувати вже вражені об’єкти і розширювати можливості для ударів по нових цілях. Ось у чому виклик. Росія також стикається зі своїми проблемами. Колись велетенська територія була її перевагою, бо загарбники не могли впоратися з її масштабом.
У сучасній війні ця територія вже не дає тієї самої переваги. Навпаки, вона перетворюється на недолік, оскільки дедалі більше російських ресурсів доводиться витрачати на протиповітряну оборону, щоб зупиняти глибинні удари.
Поки що більшість зусиль, здається, ефективно спрямована проти нафтохімічного комплексу. Це розумний крок. Він нагадує стратегічні атаки, які Сполучені Штати та Великобританія визнали найефективнішими проти нацистської Німеччини у Другій світовій війні. Сучасні збройні сили потребують нафти, газу та мастильних матеріалів. Атакуючи ці ресурси, ви б’єте в саме серце здатності ворога вести війну. Різниця в тому, що коли союзники діяли так у Другій світовій, за цими ударами йшло наземне вторгнення, тож кампанію підтримували лише протягом обмеженого часу. Ми не знаємо, які часові рамки для операцій в Україні.
Потреба в технологічному розвитку, нарощуванні виробництва та вдосконаленні розвідки й ураження глибоких об’єктів на території Росії залишатиметься постійною. Росія посилюватиме свою оборону, тож ці зусилля стануть критично важливими.
Отже, знову ж таки, технологічна гонка та стратегічна конкуренція охоплюють не лише лінію фронту, а й глибину російської території. На мою думку, саме це є визначальним фактором.
Росія прагне зламати моральний дух українського народу, завдаючи ударів по енергетичних системах, теплоелектростанціях та інших об’єктах критичної інфраструктури. Україна це добре розуміє. На мій погляд, уряд проводить розумну політику розосередження енергетичного виробництва, і ця стратегія загалом виявляється ефективною. Попри труднощі, вона є здійсненною для України. Майбутня зима стане справжнім випробуванням цієї стратегії.
Розуміємо, що прогнозування подальшого перебігу воєнних дій завжди спирається на певних індикаторах, і російські індикатори доволі чіткі: росіяни звикли вирішувати воєнні питання масовістю (війна мільйонів). Якщо узагальнити інформацію з відкритих і напіввідкритих джерел, де ви бачите готовність росіян накопичити особовий склад і техніку? Вони піднімають градус на півночі – це Чернігівська та Сумська області, там вони звіріють і регулярно бомблять цивільні об’єкти. Але водночас надзвичайно складною є ситуація на Донбасі, на адміністративній межі Дніпропетровської області. Залишається південь. Якщо узагальнити, те що ми знаємо про лінію фронту, де ви бачите концентрацію з можливими подальшими діями російських інтервентів?
Я перебуваю на значній відстані і не отримую щогодинних зведень із поля бою. Командування має цю інформацію, і, на мою думку, діє професійно. Оціночна картина російської стратегії така.
Їхня стратегічна мета: Одеса. Захопивши це портове місто, вони прагнуть ізолювати Україну від експортних маршрутів і завдати їй серйозної економічної шкоди. Найімовірніша лінія просування – із Запоріжжя та Херсона в бік Миколаєва та Одеси, щоб перерізати доступ до Чорного моря.
Для досягнення цієї мети вони роблять дві речі. Перше, намагаються відтягнути українські сили на північ, посилюючи тиск у районах Сум і Харкова. Друге, прагнуть втягнути українські війська у тривалі й виснажливі бої, щоб послабити їхню обороноздатність.
Водночас у районі Покровська, якщо ворог захопить місто та візьме під контроль автомобільні й залізничні вузли в центрі Донбасу, він зможе посилити тиск на Україну. Це полегшить подальший наступ у бік Одеси. Кампанія ведеться на широкому фронті, і Українські збройні сили повинні послідовно відповідати на неї. Потрібно чітко усвідомлювати стратегічні цілі Росії та виважено керувати розгортанням резервів.
Основне завдання – зупинити просування навколо Бахмута, утримати оборону на півдні та не допустити встановлення контролю над північним узбережжям Чорного моря.