Як відомо, Національний банк виконує функції монетарного регулятора у сфері фінансового посередництва, основне призначення якого — перерозподіл фінансових потоків від власників заощаджень до інвесторів
Проте в останні роки НБУ реалізує політику, яка не зовсім відповідає потребам воюючої держави та її економіки, що призводить до занепаду фінансового посередництва і, водночас, викликає величезні фінансові витрати (майже 400 млрд грн за період війни).
Станом на кінець 2025 року в Україні накопичено величезні обсяги заощаджень у бізнесу та населення: близько 10,5 трлн грн загалом, з яких 3,2 трлн грн — у вигляді банківських вкладів, а 6,1 трлн грн — у формі готівкової іноземної валюти поза банками (в еквіваленті).
Водночас обсяг активних банківських кредитів на кінець 2025 року становить лише 1,1 трлн грн, що свідчить про вкрай неефективну діяльність сфери фінансового посередництва.
Основним інструментом центрального банку для стимулювання або стримування процесу перерозподілу заощаджень на кредитні цілі є рівень ключової процентної ставки.
Проте НБУ протягом останнього десятиліття догматично використовує інструмент ключової процентної ставки виключно для стримування кредитного процесу. Рівень ключової процентної ставки постійно встановлюється на значеннях, що суттєво перевищують рівень поточної інфляції.
Станом на січень 2026 року облікова ставка НБУ перевищує рівень інфляції на 8,7 відсоткових пунктів, а загалом за період 2017-2026 років кумулятивне перевищення індексу ключової ставки НБУ над індексом інфляції становить вже понад 100 відсоткових пунктів!
Досвід інших країн демонструє, що протягом тривалих періодів (5-10 років) монетарна політика залишається стимулювальною.
Наприклад, у Польщі (2017–2025) кумулятивний індекс ключової ставки був, навпаки, нижчим за інфляцію на 27 в.п., у Чехії – на 25 в.п., в Угорщині — на 26 в.п., в Румунії – на 29 в.п., в Албанії – на 12 в.п., в Молдові – на 20 в.п., в Сербії – на 17 відсоткових пунктів.
В Україні ключова ставка тривалий час залишається макроекономічно незбалансованою з темпами економічного відновлення. Як наслідок, не виникає стійкий самопідтримуваний кредитний цикл. Приріст виробництва не забезпечує достатнього потоку доходів, щоб обслуговувати надмірно високі кредитні процентні ставки, які є адміністративно залежними від ключової ставки НБУ.
Політика високих процентних ставок не лише стримує кредитний процес, але й обходиться досить дорого для платників податків:
- Висока облікова ставка НБУ збільшує дохідність вільної ліквідності банків, яку вони інвестують у депсертифікати НБУ. За 2025 рік банки отримали від НБУ 82 млрд грн процентів за депсертифікатами, а загалом за 2022-2025 роки – 291 млрд грн.
- Монетарна жорсткість призводить до зменшення бюджетного ефекту від прибутку НБУ. Сплачений до бюджету прибуток НБУ у 2022–2025 роках був на 125 млрд грн меншим за виплачені Урядом проценти на користь НБУ.
- Висока ключова ставка змушує Мінфін розміщувати ОВДП з завищеною дохідністю. Якби нові розміщення ОВДП з початку війни здійснювалися за фіксованою ставкою 10% річних (що близько до середнього рівня інфляції), то у 2023-2025 роках витрати Уряду на обслуговування внутрішнього боргу були б на 184 млрд грн меншими.
Читайте також: Облікова ставка НБУ: форма без змісту
Прямим наслідком незбалансованої політики НБУ є щорічні рекорди з генерування надприбутків банків: за 2025 рік – 223 млрд грн, а загалом за 2022-2025 роки – майже 600 млрд грн (з яких 62% — фінансовий результат по розрахунках банків з державою).
Ключовою зміною в монетарній політиці НБУ у воєнний період мала б стати її переорієнтація на цілі підтримки економічного відновлення. Ключова процентна ставка повинна виконувати макростимулювальну роль для ефективного перерозподілу накопичених в економіці заощаджень на цілі кредитно-інвестиційного розвитку. Однак жодних кроків у цьому напрямку не було зроблено.
На завершення варто зазначити наступне. Чинне керівництво НБУ вміло маніпулює суспільною думкою, відволікаючи увагу від втрат, які приносить його політика, та натомість акцентує на тому, що нібито його дії “вберегли фінансову стабільність”.
Насправді фінансова стабільність в українській економіці цілком і повністю забезпечена зусиллями президента щодо залучення міжнародної фінансової допомоги, масштабним використанням ресурсів міжнародної допомоги, а не політикою чи діями НБУ. НБУ лише виступав як транзитер міжнародної допомоги для закриття валютних розривів. Більше того, нераціональна політика НБУ значною мірою призвела до збільшення потреби в необхідній зовнішній допомозі.
Спеціально для Еспресо.
Про автора: Богдан Данилишин, академік НАН України
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.