Ірландський гігант CRH домігся від АМКУ дозволу концентрувати понад половину українського цементного ринку, але це рішення викликало чимало обговорення. Опоненти наголошують: стратегічна галузь має бути доступна, а не під монопольним контролем. Чому це важливо – в статті РБК-Україна.
Судова тяжба
Судові процеси навколо ірландської корпорації CRH і Антимонопольного комітету України (АМКУ) привернули увагу не лише фахівців, а й широкої громадськості. Йдеться про юридичний конфлікт, що виник через придбання CRH підприємства “Дікергофф цемент Україна” та частки у “Дікергофф/Україна”.
Ця угода стала частиною ширшої експансії CRH на українському ринку цементу та бетону. Оскільки цементна галузь є стратегічною для України (особливо у період післявоєнної відбудови), будь-яке суттєве укрупнення гравців на цьому ринку автоматично потрапляє в зону уваги антимонопольних органів.
АМКУ не з першої спроби та після тривалих консультацій все ж таки погодив концентрацію активів CRH, дозволивши ірландській компанії фактично закріпити своє домінування на ринку. Загальна вартість угоди склала близько 100 млн євро.
Хоч дозвіл на концентрацію і було надано із певними формальними умовами (зокрема, призначення незалежних керівників у нові активи, відсутність перехресного контролю з іншими українськими структурами CRH), це дозволяло CRH фактично консолідувати понад 45-50% українського ринку цементу.
Частина українських виробників виступила проти цього рішення, побачивши в ньому загрозу для конкуренції, цінової політики й майбутнього розвитку всієї галузі.
Група “Ковальська” оскаржила рішення АМКУ в судовому порядку. У квітні 2025 року Господарський суд Києва задовольнив позов і скасував дозвіл на концентрацію, виданий CRH. Підставами для такого рішення стали, зокрема, докази порушення CRH власних зобов’язань уже після придбання активів — до наглядової ради “Дікергофф цемент Україна” було призначено менеджера, який одночасно входить до складу органів управління іншої української компанії групи CRH. Судовий процес триває, справа щодо дозволу АМКУ на концентрацію наразі перебуває на розгляді апеляційної інстанції.
Чому цементний ринок важливий
Цементна галузь — одна з ключових для післявоєнної відбудови України. За оцінками Міністерства інфраструктури, для відновлення зруйнованої інфраструктури країні буде потрібно понад 50 млн тонн цементу лише протягом найближчих 5–7 років.
Водночас є низка ризиків, зокрема низька конкуренція може призвести до штучного завищення цін, особливо в умовах великого попиту під час відбудови.
Окремо ризик створює також посилення залежності державних та приватних підрядників від одного гравця, а також зовнішній контроль над виробництвом, що має стратегічне значення для оборонної та інфраструктурної безпеки.
Утім, у будь-якій сфері велика концентрація — ризик як для бізнесу, так і для споживачів.
Удар по іміджу чи захист ринку
На захист CRH стали низка економістів та публічних експертів. Наприклад, президент Всеукраїнської спілки виробників будматеріалів Костянтин Салій заявив, що такі судові рішення “ганебні” і завдають репутаційної шкоди Україні:
“Такі ситуації псують імідж країни та знижують привабливість українського ринку для західних інвесторів”, — наголосив Салій.
Подібну позицію зайняв і колишній міністр економічного розвитку України Павло Шеремета, наголосивши на тому, що CRH привносить в Україну сучасні управлінські практики, технології та створює робочі місця.
“Йдеться про сотні людей, які переймають нову культуру та стають продуктивнішими. Я сподіваюся, що АМКУ захистить своє рішення”, — переконаний екс-міністр.
Втім, критики такого підходу застерігають: не варто плутати залучення західних інвесторів із безконтрольною монополізацією. Іноземність компанії не є гарантією її доброчесної поведінки.
Досвід попередніх угод
У цьому контексті варто зазначити, що угода між CRH та Dickerhoff була не першою великою покупкою ірландського гіганта в Україні.
CRH зайшла на український ринок ще у 1999 році, а з 2011 року активно скуповує цементні активи. За оцінками експертів, після останнього придбання її частка могла перевищити 45–50% українського ринку цементу.
У європейській практиці такі концентрації на стратегічних ринках — особливо у виробництві цементу — є предметом суворого антимонопольного контролю.
Наприклад, в США Федеральна торгова комісія у 2018 році змусила CRH продати активи в трьох штатах, аби не допустити зменшення конкуренції. У Польщі 2009 року дочірня Grupa Ożarów була оштрафована на €25,6 млн за участь у картелі. У Румунії 2018 року CRH разом із Lafarge та HeidelbergCement стали об’єктами масштабного антимонопольного розслідування через підозри в змові з фіксації цін.У Швейцарії компанія сплатила штраф на €32 млн за координацію цін у сфері сантехнічної продукції.
Тому питання в Україні полягало не в самій угоді, а в недостатньо жорстких умовах, на яких АМКУ погодив її проведення.
Антимонопольний комітет України спочатку відмовив у дозволі CRH, проте після додаткових консультацій погодив операцію з певними обмеженнями. Однією з ключових вимог було призначення незалежних менеджерів у компанії “Дікергофф цемент Україна”.
Проте вже за кілька місяців цю умову було фактично порушено: до наглядової ради заводу увійшов топменеджер CRH, який водночас обіймає посаду у наглядовій раді іншої української структури CRH — АТ “Подільський цемент”.
Суд встановив цей факт, визнавши, що зобов’язання компанії не виконано. Утім чи були в АМКУ ефективні механізми контролю за виконанням взятих зобов’язань? І чи не свідчить це про ризики “декоративного” антимонопольного контролю? Ці питання залишились досі відкритими.
Чи справді CRH інвестує в Україну?
Одним з основних аргументів на користь угоди стали обіцянки масштабних інвестицій у модернізацію виробництва. Проте історія попередніх угод CRH в Україні демонструє іншу картину.
Зокрема, після придбання “Одеського цементу” та “Миколаївцементу” компанія ліквідувала частину потужностей, скоротила персонал, демонтувала обладнання та перетворила заводи на фасувальні платформи.
За даними суду, подібний ризик зберігається і щодо нових придбань — ще в січні 2024 року Миколаївська районна адміністрація офіційно звертала увагу АМКУ на можливі наслідки угоди, попереджаючи про загрозу чергових скорочень і згортання виробництва.
Фактично частина “інвестицій” CRH полягає не у створенні нових потужностей, а у перерозподілі існуючих активів та поступовій оптимізації ринку під власні інтереси.
Також в цій ситуації є і інші ризики. Якщо іноземна компанія через послаблений контроль отримає де-факто монополію, вона зможе диктувати ціни, обмежувати конкуренцію, посилювати залежність дрібних постачальників і фактично паралізувати розвиток галузі в довгостроковій перспективі.
Це ризик не лише для економіки, а й для державної безпеки, зважаючи на стратегічне значення цементної галузі в процесі відбудови України.
На думку аналітиків, головний ризик для України — не судові процеси, а навпаки: коли великі угоди проходять кулуарно, без реальних дискусій, без належної публічної експертизи.
У США, ЄС, Японії антимонопольні баталії — буденність. Бізнес оскаржує рішення регуляторів, а суди стають арбітрами балансу інтересів. Це — частина зрілої правової системи, а не “ганьба” чи “тиск на інвесторів”.
“Сам факт, що справа розглядається у суді — абсолютно нормальний. Судові баталії між конкурентами — природний механізм. Але без довіри до судових рішень виникають питання до інвестклімату України», — наголошує інвестиційний банкір Сергій Фурса.
Питання, які потребують обговорення
Попри це ситуація навколо угоди CRH актуалізувала дискусію, яку Україні доведеться вести ще не раз.
Чи вважається інвестицією угода M&A, в якій значна частина розрахунків відбувається поза межами України?
Чи має право держава обмежувати концентрацію навіть великого західного інвестора, якщо йдеться про стратегічний ринок?
Чому в ЄС антимонопольна політика суворіша, а в Україні спроби її застосування оголошуються “тиском”?
Чому компанії з історією картельних змов у ЄС в Україні позиціонуються як зразкові інвестори?
І кейс CRH у цьому контексті — не просто суперечка двох гравців. Ця ситуація також може стати тестом на якість української економічної політики, незалежність антимонопольних органів і ефективність судової системи.