Із 11 країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ), що долучилися до ЄС після 2004 року, на євро перейшли лише сім. Натомість найбільші економіки цього регіону досі не планують входити до зони євро, якщо Румунія має проблеми з фіскальною дисципліною, то для Польщі, Чехії і Угорщини – це свідомий вибір.
“Як ці країни змогли зберегти власні валюти, попри формальне виконання низки критеріїв приєднання до зони євро в окремі періоди, наприклад у 2016 році? Щоб запровадити євро, країна повинна принаймні два роки перебувати в Механізмі обмінних курсів (ERM II) без значних відхилень курсу національної валюти від євро. Оскільки вступ до ERM II є добровільним, країна може сама обирати час подання заявки на участь у цьому механізмі”, – пише заступник Голови НБУ.
Він зазначив, що просте пояснення, чому деякі країни Центральної та Східної Європи не поспішають переходити на євро – це позиція більшості населення, яке хоче користуватися власною валютою. Це підтверджують соціологічні опитування: серед поляків і чехів домінує бажання зберегти власну національну валюту.
Водночас є і прагматичні макроекономічні аспекти: бажання зберегти незалежну монетарну політику і плаваючий обмінний курс як механізм протидії економічним шокам, що особливо важливо в умовах конвергенції (наближення економічних реалій України до рівня економічного розвитку ЄС).
Володимир Лепушинський пояснив, що із приєднанням до зони євро країна фактично передає на аутсорс свою монетарну політику Європейському центральному банку, займаючи місце за столом перемовин щодо подальшої долі євро.
“Наразі для країн Центральної та Східної Європи поза єврозоною, які вже значною мірою інтегровані в її ланцюги постачання і торгівлю, додаткові переваги від переходу на євро видаються обмеженими, а от ризики – суттєвими”, – підсумував він.