З кожним днем конфлікту в Перській затоці стає дедалі ясніше, що нестача нафти – це лише верхівка айсберга майбутніх економічних труднощів
І справа не лише в інфляції та відмові від зниження основних ставок центральних банків світу. У часи “нафтових” криз 1970-х років та “танкерної війни” 1980-х років країни Перської затоки експортували переважно нафту (а також, як і сьогодні, деякі делікатеси – фініки, креветки, фісташки). Відтоді світ, особливо його західна частина та Китай, доклав значних зусиль для зменшення залежності від них у нафтовій сфері, і досягнув вагомих результатів — нафту усунули з централізованого електро- й теплопостачання, знайшли альтернативні джерела видобутку, включаючи Росію, Казахстан, власний видобуток у Китаї, Північному морі, сланцеву революцію в США, створили великі стратегічні та комерційні запаси нафти, перевели транспорт на електричну енергію та газ.
Проте водночас світ із задоволенням “сів” на нову голку, дозволивши країнам затоки стати основним експортером нової “крові” економіки:
- етиленгліколю (частка країн Перської затоки у світовому експорті у 2024-2025 рр. – 60%) – використовується як основа для антифризів, гальмівних рідин, теплоносіїв у системах опалення та кондиціювання, а також у виробництві PET-пластику;
- гелію (56%) — використовується у зварюванні, виробництві напівпровідників, аерокосмічній техніці;
- сірки (54%) – використовується для виготовлення сірчаної кислоти, необхідної для створення мінеральних добрив (суперфосфатів), вибухових речовин, барвників, синтетичних волокон, гуми (вулканізація), очищення нафтопродуктів;
- метанолу (56%) – сировина для виробництва формальдегіду, смол, пластмас, синтетичних волокон;
- карбаміду (28%), аміаку (15%) – основні добрива для сільського господарства.
Не кажучи вже про нафтопродукти та зріджений природний газ (ЗПГ). Чого варті лише критична залежність від постачань із Затоки зріджених вуглеводневих газів (ЗВГ) на кшталт популярного пропан-бутану – без якого в Індії домогосподарствам та громадському харчуванню немає чим готувати їжу, а в Китаї, де ЗПГ в значній мірі потрібен для дегідрування пропану, існує реальна загроза різкого подорожчання виробництва пластмас та електроніки, які споживає весь світ.
Отже, оцінювати поточну кризу лише через призму нафти та ЗПГ – це “спотворена оптика”. Нафтовий ринок якраз до цього був добре підготовлений.
Справжня пастка над ринком “нішевих” промислових товарів, де комерційних запасів було накопичено лише на кілька тижнів споживання. Якщо перекриття Ормузької протоки затягнеться до травня, світ чекає на глобальний промисловий параліч. І проблема зростання цін на АЗС відійде на другий план.
Класична помилка – зациклюватись на видимому. Реальна проблема там, де ніхто не тримає “подушку безпеки”. Нафта — це “театр тіней” у порівнянні з ланцюгами постачання хімічної сировини та газів, де запаси рахуються тижнями, а не місяцями…
Джерело
Про автора: В’ячеслав Бутко, економічний радник Київського Безпекового Форуму, керуючий партнер інвестиційного проєкту Thomson&French
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.