Розбираємо ключові тези з матеріалу Financial Times про те, як Пекін кидає виклик Заходу
Прямо зараз у китайському Тяньцзіні відбувається подія, що може визначити майбутнє глобальної політики. Лідер Китаю Сі Цзіньпін зібрав на саміті Шанхайської організації співробітництва (ШОС) понад 20 лідерів, серед яких Путін та прем’єр Індії Моді.
Офіційна мета — безпека та співпраця. Неофіційна — початок демонтажу світового порядку, очолюваного США.
Історія як зброя. Головний інструмент Китаю — переписування історії. Саміт навмисно проходить у 80-ту річницю поразки Японії у Другій світовій війні. Пекін прагне змінити глобальний наратив, представивши себе головною силою, що перемогла японський мілітаризм в Азії, та одним із засновників післявоєнного порядку.
- Применшення ролі США. Китайська пропаганда стверджує, що КНР вела “війну опору” з 1931 року, за 10 років до вступу США у війну. Сі Цзіньпін прямо заявляє, що Китай та СРСР були “головними театрами бойових дій” і “опорою опору фашизму”.
- Нові герої. Якщо раніше Пекін визнавав роль націоналістичного уряду Гоміньдану, то тепер просувається теза, що саме Комуністична партія була “центральним стовпом” у боротьбі з Японією (це повня історична маячні, — Ред.).
Практична мета — Тайвань. Переписування історії має конкретну геополітичну мету — посилення претензій на суверенітет над Тайванем. Пекін апелює до Каїрської та Потсдамської декларацій часів війни, які передбачали передачу острова Китаю. Цим він намагається легітимізувати свої домагання в очах “глобального Півдня”.
Ця позиція прямо суперечить західній, яка посилається на Сан-Франциський мирний договір 1951 року, де статус Тайваню залишився юридично невизначеним. Агресивні військові навчання біля острова — це вже силове доповнення до історичних аргументів.
Демонстрація сили та токсичні союзники. Кульмінацією подій стане грандіозний військовий парад у Пекіні. Китай покаже свої новітні озброєння, а на трибуні поруч із Сі стоятимуть Путін, Кім Чен Ин та лідери Ірану й М’янми.
Для Заходу це виглядає як формування “осі автократій”. Присутність Путіна, який веде повномасштабну війну в Україні, повністю руйнує образ Китаю як поборника стабільності та миру. Виходить подвійний меседж: на словах — “справедливий багатополярний світ”, на ділі — підтримка агресора та брязкання зброєю.
Для кого це шоу? Головна аудиторія цієї вистави — не США та Європа. Їх переконувати вже немає сенсу. Цілі дві:
- Внутрішня аудиторія. Показати китайському народу, що Сі Цзіньпін — сильний лідер, якого поважають у світі, а Китай — глобальна наддержава.
- “Глобальний Південь”. Запропонувати країнам Азії, Африки та Латинської Америки альтернативний центр сили. Пекін просуває себе як лідера нового, “більш справедливого” світу, на противагу “хаотичній” політиці США.
Тож ми є свідками амбітної та продуманої спроби Китаю не просто стати потужнішим за США, а й змінити самі правила гри на світовій арені. Історія в цьому протистоянні стала таким самим полем битви, як економіка чи технології. Тим більше що на полі економіки і технологій шанси перемогти у Китаю все ще дуже невеликі.
Читайте також: Історія піврічних стосунків “Трамп — Путін” — це весь шлях Путіна в мініатюрі
Від себе додам. Індією та Китаєм я б не став сильно перейматися. І милі фото не мають нас вводити в оману. Це як з Трампом і Путіним. Як би сторони не хотіли злитися в екстазі, обʼєктивна реальність завадить. Китай і Індія надто конкуренти, а Китай вклався у величезні проєкти обмеження впливу і тиску на Індію. Це нікуди не поділося.
Але, безумовно, Дональд Трамп серйозно зашкодив тій роботі з відтягування Індії від Росії й у посиленні її впливу в піку Китаю, яку дуже старанно провадили кілька останніх американських адміністрацій. В тому числі його власна перша. Що дурень не робить — все він робить не так. До речі, в цьому стратегічні спроможності Путіна і Трампа дуже подібні.
Джерело
Про автора. Юрій Богданов, публіцист, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.