Ауштрявічюс: Питання суверенітету України буде найскладнішим у переговорах з РФ

Литовський політик, віце-спікер Сейму Литви, депутат європарламенту Петрас Ауштрявічюс про ключові принципи мирної угоди для України, роль ЄС у захисті її територіальної цілісності та проблеми з реалізацією механізму використання заморожених російських активів в інтерв’ю для Еспресо

Пане Ауштрявічюс, минулого тижня в Брюсселі та європейських інституціях відбулося багато важливих подій, і значна їх частина стосувалася України. Я хотів би розпочати саме з цього.

Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн окреслила п’ять принципів, які, на її думку, мають стати основою майбутньої мирної угоди. Мир має бути справедливим і тривалим. Україна як суверенна держава не повинна стикатися з будь-якими обмеженнями щодо своїх Збройних сил. Суверенітет України має бути гарантований, а її кордони не можуть змінюватися силою. ЄС повинен забезпечити фінансову підтримку для потреб України у 2026 та 2027 роках. Має бути безумовно дотриманий принцип “нічого про Україну без України”, роль ЄС і НАТО у виконанні будь-якої угоди, а також повернення всіх українських дітей, викрадених Росією.

Урсула фон дер Ляєн, фото: gettyimages

На Вашу думку, який із цих п’яти принципів є найважливішим, а який — найбільш політично вразливим?

Дякую за дуже змістовні запитання та за запрошення взяти участь у вашому інтерв’ю. Насправді минулого тижня в Страсбурзі, в Європейському парламенті, ми провели дуже ґрунтовну, важливу й надзвичайно потрібну дискусію щодо позиції ЄС у питанні встановлення миру та забезпечення сталого миру в Україні. І мушу сказати, що після цієї дискусії ми ухвалили резолюцію, яка, на мою думку, є ще одним дуже потужним документом на підтримку України. 

Ми не коментували і не аналізували жодних так званих мирних планів, що з’явилися наприкінці цього або попереднього тижня. Ми сформулювали власну позицію та власне бачення, які чітко викладені в нашій резолюції. 

Щодо виступу пані фон дер Ляєн, я хотів би виокремити та наголосити на кількох моментах, які вона згадала або які, на мою думку, мала б згадати.

Перш за все — питання суверенітету та територіальної цілісності.

Абсолютно необхідно, щоб будь-яка мирна угода або переговори щодо встановлення сталого миру в Україні ґрунтувалися на принципах Гельсінського заключного акту, зокрема на недоторканності кордонів і повазі до суверенітету всіх держав, що є його сторонами. Україна є однією з таких держав.

Другий принцип, на якому я хотів би наголосити, – це необхідність конкретних, дієвих і максимально надійних гарантій безпеки для України. Я не бачу підстав очікувати поліпшення ситуації навіть у разі досягнення мирної угоди.

Доки ми маємо справу з агресивною Росією і доки з доступних документів ми так і не розуміємо, яким буде її майбутній політичний курс, невизначеність зберігатиметься. А допоки Росія має союзників і партнерів — таких як Китай, Іран та інші — ми не можемо бути повністю впевнені у власному майбутньому.

Петрас Ауштрявічюс, фото: gettyimages

Саме тому гарантії безпеки, що захищають суверенну Україну і забезпечують достатню впевненість у майбутній стабільності, є для мене ключовим принципом, який я послідовно підкреслюю та підтримую.

Тож який із цих принципів, на вашу думку, є найбільш вразливим з політичної точки зору через політику Брюсселя-Страсбурга?

Ну, я маю на увазі не політику Брюсселя, а політику Кремля. Вважаю, що питання суверенітету та територіальної цілісності будуть найскладнішими для узгодження, обговорення і включення до будь-якої реальної угоди з Росією.

Ми чуємо позицію Росії — вона знову і знову наголошує та наполягає, що ці області вже “закріплені” в їхній конституції, і так далі. Думаю, у переговорах буде надзвичайно складно подолати те, що я би назвав стратегічним опором російської сторони.

Саме тому Захід має залишатися єдиним і якомога сильнішим у своїй підтримці України.

І ми дякуємо за цю підтримку. Президентка фон дер Ляєн також оголосила про підготовку механізму використання заморожених російських активів на користь України. Наскільки реалістичним є цей механізм як дієвий інструмент, а не лише як політичний сигнал?

Це дуже необхідне рішення. Ми знаємо, скільки мільярдів зберігається на рахунках на Заході. На початку цього тижня я був більш оптимістичним: почув дуже позитивні сигнали від послів ЄС, які вели переговори щодо угоди, і очікувалося, що вона набуде чинності вже у грудні. Саме таким був план, тим більше що наступного тижня у Брюсселі відбудеться Європейський саміт, де зберуться глави держав і урядів, і це рішення було серед очікуваних.

Однак сьогодні я почув, особливо від бельгійського уряду, що прем’єр-міністр надіслав листа до Європейської комісії, у якому чітко зазначив: Бельгія, як держава-член ЄС, не приймає положень, узгоджених між країнами Союзу щодо заморожених активів, які розміщені на її території.

фото: gettyimages

Вони висунули багато заперечень і додаткових умов для схвалення цієї угоди. Тож, на даний момент, я би сказав, що це питання зайшло в глухий кут. На мою думку, Бельгія висуває надмірні вимоги й не має достатньо вагомої позиції, щоб наполягати на них. Однак реальність інша і вона є абсолютно несприятливою як для України, так і для Європейського Союзу з різних причин. Мене непокоїть ситуація, яку ми маємо зараз.

Тож чи правильно я зрозумів, що зараз у Європейського Союзу фактично немає жодного механізму, який би дозволив переконати бельгійський уряд діяти в інтересах України?

Якщо слідувати бельгійській логіці, має бути абсолютна гарантія, що фінансові інтереси Бельгії будуть захищені в разі, якщо Росія звернеться до суду з вимогою повернути ці кошти до Москви. Я бачу певний страх бельгійської сторони опинитися в суді проти Росії. Можливо, у них є додаткові причини побоюватися, що російські юристи почнуть переслідувати Бельгію.

Проте факт залишається фактом: вони висловили заперечення щодо угоди, яка була майже повністю узгоджена між державами-членами. Саме тому я бачу, що ситуація значно ускладнюється.

Розумію, на жаль. Попереднього тижня Європейський парламент схвалив Європейську програму оборонної промисловості. Наскільки важливим є цей крок для України? І наскільки реалістично перетворити спільні оборонні закупівлі ЄС на реальний інструмент, а не лише на політичну декларацію?

Дійсно, це історичний крок, про який мають знати всі. Це перша в історії програма оборони Європейського Союзу.

Європейський Союз традиційно залишався осторонь оборонних питань, особливо питань оборонної промисловості, вважаючи це сферою відповідальності НАТО. Але зараз ситуація змінилася. ЄС реформує свій політичний підхід і посилює всі інструменти безпеки та оборони.

Це стратегічно важливий інструмент, адже всім нам потрібна більш спроможна, ефективна та конкурентоспроможна оборонна промисловість. Виділені наразі 1,5 мільярда, можливо, менші за очікування, але це хороший початок. І ще важливіше те, що принципи, на яких ґрунтується ця програма, є правильними.

Спільні закупівлі передбачають, що щонайменше дві країни мають подати спільний проєкт, і це дуже позитивний сигнал. Нам необхідно рухатися у напрямку спільних закупівель і здійснювати інвестиції в європейську оборонну промисловість. Фінансування поки що не є великим, але сама ініціатива — надзвичайно важлива.

І є хороша новина для України: 300 мільйонів євро зарезервовано для української оборонної промисловості. Ми добре знаємо, наскільки українці інноваційні та ефективні у створенні зброї й військових технологій. Сподіваюся, що ці кошти будуть використані правильно, результативно та якнайшвидше — для зміцнення оборонних можливостей України.

Пропоную обговорити ще одне питання, ухвалене в Страсбурзі. Європейський парламент затвердив бюджет ЄС на 2026 рік, який передбачає пряме фінансування для України. Як ви оцінюєте це рішення?

Це справді дуже потужний політичний сигнал. Бюджет було ухвалено вчасно, і його обсяг становить близько 190 мільярдів євро — дещо більше, ніж пропонували Єврокомісія та Рада. Парламент збільшив фінансування за кількома позиціями, і це також є важливим жестом.

Для України це надзвичайно позитивна новина. У бюджеті передбачена окрема стаття підтримки — як макрофінансової, так і секторальної, а також участі у різних програмах ЄС. Це рішення, без сумніву, допоможе стабілізувати фінансову допомогу, яку Україна зараз критично потребує.

Втім, потрібно розуміти: у 2026-му році Україні знадобляться значно більші ресурси. Бюджету ЄС для цього недостатньо. Саме тому ми порушуємо питання про репараційний кредит, сформований на основі заморожених російських активів. Це має стати ключовим рішенням наступного року.

фото: Getty Images

Чи всі держави-члени ЄС розуміють, що Україні знадобиться більше?

Ті, хто добре орієнтуються в бюджетних показниках, розуміють, що наступного року Україні знадобиться близько 70 мільярдів євро. На сьогодні забезпечено менше половини цієї суми. Нам потрібно дуже швидко знайти решту коштів, адже час для України є критичним — з огляду на зростання російської військової агресії, посилення бомбардувань і масштабні руйнування критичної інфраструктури.

Сподіваюся, що з боку Європейського Союзу буде достатньо стратегічного бачення та далекоглядності, аби ухвалити необхідні остаточні рішення.

Але чи можуть внутрішні політичні зміни в окремих державах-членах ЄС вплинути на рівень фінансування, яке Україна отримуватиме в майбутніх бюджетах?

Так. Усе взаємопов’язане і впливає на наші рішення щодо підтримки України.

Чим більше держав-членів висловлюють застереження — як ми бачимо у Будапешті, Братиславі, а інколи й в інших столицях, зокрема щодо торговельних питань з Україною — тим складнішою стає ситуація. Нещодавні вибори в Чехії, які привели до влади новий уряд, також можуть мати свій вплив.

Утім, я сподіваюся, що група держав-членів, налаштованих на підтримку України, буде достатньо сильною, щоб подолати застереження окремих урядів. Ми маємо усвідомлювати, що ситуація в Україні впливає на всю Європу, і ми повинні бути мудрими у прийнятті необхідних рішень.

Європейський парламент також ухвалив резолюцію щодо Угорщини. Наскільки цей інструмент є дієвим для впливу на політику Віктора Орбана, і чи може він змінити поведінку угорського уряду у питаннях, пов’язаних з Україною?

Cумніваюся, що ця резолюція здатна суттєво вплинути на політику Будапешта. Реальні зміни в Угорщині можливі лише через вибори — інший результат, який привів би до влади опозиційний уряд. Сподіваюся, що це станеться радше раніше, ніж пізніше.

Водночас сама резолюція, як ви справедливо зазначили, є дуже потужним сигналом для Угорщини: ЄC не відступатиме від своїх вимог — ні щодо верховенства права, ні щодо боротьби з корупцією, ні щодо прозорого й належного використання коштів ЄС.

Угорщина вже втратила один мільярд євро і ще двадцять залишаються замороженими. Європарламент також наголошує на нових зауваженнях до уряду Орбана, зокрема щодо створенні нової судової інституції — курії, що ухвалює суперечливі рішення і ще більше посилює політичний контроль над судовою системою.

Ми не бачимо жодних ознак покращення у сфері верховенства права — навпаки, спостерігаємо чіткий подальший регрес. За останні три роки в Угорщині не було жодних позитивних змін. Тому Європейський парламент надав Єврокомісії чіткий мандат: кошти ЄС мають залишатися замороженими. Це, безперечно, зовсім не різдвяний подарунок для пана Орбана.

Як ви особисто та люди в Європейському Союзі ставитеся до візиту Віктора Орбана до Москви? Чи обговорювався цей візит із європейськими лідерами, і якою була їхня реакція?

Це абсолютно скандальна історія. Цей двосторонній візит не має нічого спільного із загальною політикою ЄС. Нам щиро прикро бачити як Орбан одягає на себе, так би мовити, “російську кепку”. Я розумію, що він має власні економічні інтереси — ідеться не лише про постачання нафти й газу до Угорщини, а й про нафтопереробний завод у Сербії. Продовження співпраці є взаємовигідним для Росії та Угорщини, особливо з огляду на те, що сербський уряд уже вирішив усунути російського інвестора з цього підприємства.

І, як ми добре знаємо, росіяни віддають перевагу розмовам віч-на-віч. Тому ці перемовини, без сумніву, будуть закритими, непублічними і зумовленими не лише стратегічними, а й, імовірно, особистими фінансовими інтересами самого Орбана.

Путін і Орбан проводять переговори в Кремлі, фото: gettyimages

Тому підкреслю ще раз: цей візит є скандальним, неприйнятним і підриває європейську солідарність. Але це Орбан, і змінити його ми не можемо — принаймні доти, доки цього не зроблять виборці на наступних виборах.

На жаль, нам доведеться чекати до виборів наступної весни і сподіватися на зміни на краще і для Європейського Союзу, і для України.

А тепер давайте перейдемо до питання безпеки європейської інфраструктури. Після диверсії у Польщі, яку назвали безпрецедентною, наскільки серйозним є цей сигнал для всієї Європи?

Це ще один випадок, із яким ми зіштовхуємося у вкрай несприятливих обставинах. Спершу навесні та влітку ми бачили так звані аварії або диверсії проти підводних кабелів і газопроводів.

Тепер аналогічні події відбуваються на суходолі. Під ударом опинилася залізнична інфраструктура. Це чітке нагадування, що ЄС має розбудувати по-справжньому надійну систему моніторингу. Нам потрібно залишатися максимально пильними, адже, я переконаний, російська рука простягається в Європу все далі та глибше.

І це може трапитися не лише в Польщі, а й значно західніше. Це однозначно серйозний урок. Ми знаємо, що ці атаки мають російське походження — це прояв їхнього реального інтересу. І ми повинні відкрито про це говорити та належно реагувати.

Пошкоджена ділянка колії поблизу села Жичин (Мазовецьке воєводство, Польща), фото: Польський залічний блог Dyspozytura Trakcji

До речі, у нашій резолюції, прийнятій у четвер у Європейському парламенті, ми чітко зазначили, що ці гібридні атаки проти Заходу та його партнерів повинні припинитися, якщо Росія хоче укласти комплексну мирну угоду з Україною. Це має бути частиною будь-якої мирної угоди. Інакше ми й надалі будемо стикатися з гібридними та терористичними атаками з боку РФ. Тому Європа повинна посилити свою здатність запобігати цим інцидентам і реагувати на них.

Тож чи правильно я зрозумів, що йдеться не про поодинокий інцидент, а про частину ширшої гібридної війни, яку Росія веде проти Європейського Союзу?

Саме так. І, на жаль, ми бачимо, що Росія намагається вербувати навіть українців. Я не знаю, ким є ці люди, але їм вдається знаходити українців для здійснення диверсій і терористичних дій проти Заходу — і, звісно, у них є значно ширші ресурси для цього. Тому ми повинні усвідомлювати, наскільки комплексним і багаторівневим є цей виклик з боку Росії.