Комісар ЄС з питань оборони та космосу Андрюс Кубілюс в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському на телеканалі "Еспресо" розповів про роль України у майбутній системі оборони ЄС, можливі спроби Росії атакувати західну країну та стосунки Євросоюзу зі США та Китаєм
Хотів би вас розпитати про стратегування величезними коштами та почати розмову з програми ReArm Europe.
Програма ReArm Europe має ключове значення не лише для Європи, а й для зміцнення підтримки України. Вона охоплює низку важливих компонентів. Один із них – так звані “безпечні кредити”, регламент щодо яких невдовзі буде затверджено Радою ЄС. Я прибув на це інтерв’ю безпосередньо після засідання Ради, де це питання розглядалося. Ці кредити є особливо привабливими, оскільки гарантуються бюджетом Європейського Союзу.
Держави-члени зможуть разом з Україною спрямовувати ці кошти на закупівлю обладнання, виготовленого українською оборонною промисловістю, для потреб української армії.
Інші інструменти, зокрема можливість для країн-членів збільшити національні оборонні витрати на 1,5% без урахування цих коштів у розрахунку бюджетного дефіциту, також є важливими. У сукупності це дозволить Європейському Союзу протягом наступних чотирьох років збільшити фінансування оборони на додаткові 800 мільярдів євро, що є дійсно значною сумою.
А щодо логіки використання тих коштів, адже виробничі потужності ЄС є одними, а є ще і виробничі потужності США? Наскільки можна буде адекватно використовувати європейські кошти для закупівлі американської зброї для потреб України?
Перш за все, ми прагнемо, щоб ці кошти були спрямовані на зміцнення європейської оборонної промисловості, яка, як нам відомо, нині стикається з численними викликами. Водночас надзвичайно важливо, що положення про безпечні кредити дозволяє закуповувати оборонну техніку, вироблену українською оборонною промисловістю, ставлячи її в рівні умови з європейськими виробниками.
Досягнення українського уряду та промисловості за останні три роки війни справді вражають: українська оборонна промисловість збільшила свої виробничі потужності з 1 мільярда євро у 2022 році до 35 мільярдів євро у цьому році.
Таке 35-кратне зростання виробничих спроможностей – це надзвичайний результат. Ми розуміємо, що для ефективнішої підтримки України вкрай важливо, щоб держави-члени ЄС використовували власні кошти або безпечні кредити для закупівлі зброї в України – зброї, необхідної для її оборони.
Звісно, існують види озброєння, які не виробляються ані в Україні, ані в країнах Європейського Союзу. У таких випадках доведеться шукати шляхи для їхньої закупівлі в інших державах, зокрема, можливо, у Сполучених Штатах. Втім, на цьому етапі наше головне завдання – посилити підтримку України, забезпечивши її необхідними фінансовими ресурсами для досягнення стратегічної мети: зміцнення держави настільки, щоб реалізація Формули миру стала реальною і досяжною.
Хочу вас розпитати про середньострокову перспективу того, що зараз відбувається на Євразійському континенті. Адже відбулися зустрічі між Сі Цзіньпіном та Путіним, також є підписані певні договори між Росією та Іраном. Північна Корея постачала російським агресором своїх військових. Відповідно, це треба враховувати у планах виробництва додаткового озброєння і, можливо, не лише для України, але й для ЄС. Чи змінилася логіка того, як Європейський Союз сприймає можливу подвоєну чи потроєну загрозу?
Ми спостерігаємо глобальні тенденції розвитку, і в довгостроковій перспективі, як я неодноразово наголошував, слід очікувати зростання військової могутності Китаю. Це вимагатиме дедалі більше зусиль з боку Сполучених Штатів для реагування та стримування, що, ймовірно, призведе до поступового переорієнтування американських військових ресурсів в Індо-Тихоокеанський регіон. У результаті американська присутність у Європі може зменшитися, і тоді Європейський Союз буде змушений взяти відповідальність за безпеку та оборону на континенті на себе.
Саме тому надзвичайно важливо вже зараз зміцнювати нашу підтримку України. Ми не можемо допустити, щоб такі авторитарні режими, як Іран, Північна Корея чи навіть Китай, дійшли висновку, що Захід є слабким або не здатним підтримати Україну на рівні, достатньому для її перемоги. Це обов’язок Заходу.
Якщо ці країни відчують слабкість Заходу, вони стануть ще агресивнішими, і це становитиме загрозу не лише для Європи, а й для самих Сполучених Штатів.
По-друге, ми повинні усвідомлювати, що в середньостроковій перспективі, коли Європа візьме на себе повну відповідальність за власну безпеку, нам доведеться розпочати обговорення та розробку нової архітектури європейської безпеки.
У цьому контексті я не бачу нової системи безпеки Європи без повноцінної інтеграції України.
Україна вже має і надалі матиме найпотужніші збройні сили в Європі – армію, загартовану в боях, а також високотехнологічну оборонну промисловість, яку чимало експертів визнають однією з найінноваційніших у світі. Для Європейського Союзу вступ України до нашої спільноти, до нашої родини та до нової системи безпеки стане визначальним чинником, що дозволить нам значно впевненіше протистояти сучасним загрозам у сфері безпеки.
Я не беруся вам прогнозувати політику нового американського президента Дональда Трампа, але є певні тривожні побоювання в різних європейських державах, зокрема тих, котрі перебувають на сході. Чи є вже розуміння, як діяти й наскільки швидко, можливо, доведеться діяти, якщо Росія буде намагатись відкривати так званий другий фронт? Говорячи про путінський ультиматум, який він озвучив понад три роки тому, маємо пам’ятати, що він вимагав відходу Євроатлантичної спільноти на кордони 1997-2004 років. Тобто Путін постійно повторює і вертається до свого старого ультиматуму.
Путін може висувати будь-які ультиматуми, але західна спільнота, особливо європейська, ніколи не погодиться на подібні вимоги.
Загалом, ситуація в Росії виглядає доволі трагічною, адже траєкторія її розвитку очевидно прямує до занепаду. Росія фактично виключила себе зі світового співтовариства, зокрема з глобальної економічної системи, і її довгострокові перспективи виглядають вкрай невтішно.
З огляду на це, я глибоко переконаний, що в перспективі Росія буде змушена пройти через глибокі внутрішні трансформації. Путін намагається зупинити цей природний хід подій, адже демократичні процеси поступово поширюються на схід у межах постімперського простору.
Однією з причин, чому він розв’язав війну проти України, стало прагнення зупинити її поступ на шляху до становлення успішної, демократичної та європейсько орієнтованої держави.
Путін чудово розумів, що успіх України може надихнути пересічних росіян поставити під сумнів його владу – запитати, чому Україна рухається вперед, а Росія залишається далеко позаду.
Тому я не сприймаю ультиматуми Путіна як щось, що має нас лякати. Навпаки, вони лише підкреслюють його усвідомлення глибокої слабкості Росії. Саме тому він і вдається до агресивної поведінки, гучних заяв і демонстративних жестів, аби приховати справжній напрямок деградації держави.
У вас є відчуття того, що Кремль готовий був би зараз шукати ті чи інші форми дипломатичного врегулювання як агресії проти України, так і потенційної агресії проти інших європейських держав? Чи Кремль насправді зацікавлений лише в розгортанні своєї військової інтервенції та посиленні конвенційної війни?
Наразі я не бачу жодних ознак того, що Путін справді готовий до змістовних дипломатичних переговорів чи до досягнення справедливого і тривалого миру. Він затягує час, веде маніпулятивну гру та постійно вигадує нові способи перекласти відповідальність за зрив перемир’я на Україну – і це абсолютно очевидно.
Подальший розвиток подій значною мірою залежатиме від Європи, від ролі Заходу, а особливо від здатності європейського лідерства діяти рішуче.
Останнім часом ми бачимо ознаки формування колективного лідерства з боку ключових європейських політиків, зокрема Емманюеля Макрона у Франції, Фрідріха Мерца в Німеччині та Кіра Стармера у Великій Британії. Вони почали звертатися до Путіна жорсткою, недвозначною мовою, вимагаючи негайного припинення вогню.
Якщо європейські лідери й надалі діятимуть рішуче, ми зможемо переконатися, наскільки Путін готовий продовжувати грати у ті ж маніпулятивні ігри, які він провадив із президентом Трампом – іноді навіть відкрито насміхаючись і провокуючи своїми заявами та поведінкою.
Дивлячись уперед, ми маємо дуже серйозно ставитися до попереджень, озвучених розвідувальними службами країн Європейського Союзу, зокрема Німеччини та Данії. Їхні оцінки свідчать, що Росія може бути готова випробувати обороноздатність НАТО або розпочати нову агресію проти країн ЄС чи Альянсу вже у найближчі три-п’ять років.
Щоб не допустити такого сценарію, ми повинні терміново посилювати власну безпеку – через масштабне зміцнення оборонної промисловості, а також активне засвоєння досвіду й технологічних рішень, які продемонструвала Україна. Саме над цим ми сьогодні інтенсивно працюємо.
Дуже добре, що надзвичайно активними є і президент Макрон, і канцлер Мерц, і прем’єр Стармер. Але є ще Орбан, Фіцо, Вучич, які демонструють свою готовність колоти те, що називається європейською консолідованою солідарністю в питанні російської агресії проти України. Чи будуть зроблені найближчим часом якісь висновки, коли ми говоримо про поведінку як прем’єр-міністра Угорщини, так і Словаччини?
Це давно відома проблема, і я цілком переконаний, що Європейський Союз знайде спосіб подолати, зокрема, вето Віктора Орбана на європейську інтеграцію України.
По-друге, потрібно визнати, що попри всю популістську риторику, яку ми чуємо – заяви проти Європейського Союзу чи навіть такі, що на перший погляд виглядають як підтримка російської політики, є важливі сигнали, на які варто зважати.
Наприклад, Угорщина звернулася до Європейської комісії з проханням дозволити збільшити оборонні витрати на 1,5%. Це свідчить про прагнення посилити власну обороноздатність. І тут виникає логічне питання: проти яких загроз вони готуються оборонятися?
Схоже, в Будапешті також усвідомлюють, що російська загроза є реальною і стосується не лише країн Балтії чи Польщі, а потенційно й Угорщини, Словаччини чи Румунії. Ми добре розуміємо, якою є їхня позиція, і, безумовно, знайдемо шляхи, щоб подолати будь-які перепони, які вони можуть намагатися створити для нас і для України. Адже для нас очевидно: майбутнє Європи, як і зміцнення нашої спільної безпеки, можливе лише за умови спільного руху з Україною.
Пане комісаре, хотів би уточнити, чи є якесь розуміння, як діяти та наскільки швидко доведеться діяти в разі тої чи іншої російської військової провокації проти країн Балтії, країн членів НАТО, за умов того, що ми не знаємо, якою буде поведінка Вашингтону, наприклад, через пів року? Путін регулярно через своїх наближених озвучує ті чи інші ворожі агресивні сигнали в бік Балтійського регіону: Литви, Латвії, Естонії, можливо, і в бік Фінляндії.
Ми маємо серйозно ставитися до загрози нової російської агресії – не через заяви Путіна чи його радників, а на підставі оцінок наших розвідувальних служб. Їхні прогнози недвозначні: Росія може бути готова до подібних дій ще до завершення цього десятиліття.
Саме тому вперше в історії Європейського Союзу було запроваджено посаду Комісара з питань оборони та космосу. Мені доручено координувати цей напрям, що свідчить про усвідомлення ЄС глибини й серйозності безпекових викликів, з якими ми стикаємося.
Очевидно, що у разі нового витка агресії першими під удар можуть потрапити сусідні з Росією країни – держави Балтії, Фінляндія, Польща, а можливо й Угорщина, Словаччина чи Румунія. На цьому етапі ми не можемо з упевненістю передбачити, де саме виникне загроза.
У зв’язку з цим Європейський Союз не лише нарощує оборонні витрати та створює умови для держав-членів збільшувати інвестиції у власну безпеку, а й розробляє конкретні, технологічно сучасні рішення для посилення захисту східного кордону. Йдеться, зокрема, про створення так званого Східного щита – не лише з фізичних укріплень, а й з інтелектуальної інфраструктури, включно з мережею дронів і систем спостереження.
Ми багато чого навчаємося у України – її досвід у сфері оборони безцінний. І я переконаний: завдяки цьому ми зможемо ефективно стримати будь-яку спробу нової агресії з боку Росії.
Колишній головнокомандувач ЗСУ, теперішній надзвичайний уповноважений посол України у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії, генерал Валерій Залужний сказав, що нова війна може бути принципово новою, вимагає осмислення того, що зараз відбувається на полі бою. Це означає внесення певних змін в операційні плани генеральних штабів, тобто це питання до військових. Чи є взагалі мозковий центр в Європейському Союзі, який би спільно з військовими міг збудувати нову архітектуру безпеки Європи з урахуванням вищеозначених можливих неприємних інцидентів, пов’язаних з комунікацією з Вашингтоном?
Перш за все, слід подивитися, як найближчим часом розвиватимуться наші відносини з трансатлантичними партнерами.
Я переконаний, що з обох боків існує достатній рівень раціонального розуміння тих загроз, з якими ми маємо справу, і того, як на них слід реагувати. Водночас ми повинні враховувати довгострокову перспективу: Сполучені Штати можуть дедалі більше зосереджувати свою увагу на Індо-Тихоокеанському регіоні. Це потрібно сприймати як природну еволюцію нової геополітичної реальності, а не як щось, що викликає образу.
Натомість наш обов’язок – зосередити всі зусилля на тому, щоб бути готовими взяти повну відповідальність за власну безпеку. Цей процес потребує часу, але ми маємо мати чіткі, реалістичні плани.
По-друге, нам необхідно багато чого навчитися в України. Те, про що говорить генерал Залужний, є надзвичайно важливим для розуміння характеру майбутніх воєн. Ми маємо бути готові не до війн минулого, а до війн майбутнього.
Україна володіє життєво важливим досвідом і цінними ноу-хау – як завдяки своїм загартованим у боях військовим, так і завдяки унікальному розумінню того, як побудувати ефективну армію безпілотників. Ці знання ми готові інтегрувати у власні стратегічні плани на майбутнє.
Саме над цим ми працюємо спільно з НАТО та Україною. Наразі Альянс визначає нові оборонні плани та оновлені цілі для країн-членів, чітко окреслюючи, яким чином вони повинні підвищити свою готовність до захисту. Цей процес триває й надалі.
Дивлячись у майбутнє, коли Європа візьме на себе повну відповідальність за власну оборону, постане потреба у формуванні нової архітектури безпеки – і Україна має стати її важливою, невід’ємною та повністю інтегрованою складовою.
Я хотів би вас розпитати про зовнішню та безпекову політику ЄС з урахуванням того, якою є політика КНР. Вертаючись до розмови між Путіним і Сі Цзіньпіном, розуміємо, що вони озвучили тезу про так зване сталеве партнерство, і ця теза мене трошки непокоїть. З другого боку, Китай не дає агресивних сигналів, а говорить про суверенітет та повагу. Що ви думаєте про відносини Європейського Союзу з Китаєм? Якими можуть бути китайські плани, коли ми говоримо про російську агресію проти України й, можливо, щодо Європи?
Зрозуміти глобальну політику Китаю – непросте завдання. Світ стрімко змінюється, і важко передбачити, як надалі розвиватимуться відносини між Китаєм і Сполученими Штатами.
Ми вже були свідками численних дискусій у США щодо зростання військової потуги Китаю. Водночас нещодавно ми також побачили чітку домовленість між Пекіном та Вашингтоном щодо тарифів. Подивимось, як це вплине на подальший розвиток подій.
Прогнозування геополітичного курсу Китаю залишається складним викликом. Дотепер основна активність Китаю зосереджувалась у Тихоокеанському регіоні. Хоча цей регіон географічно віддалений від нас, ми, безперечно, занепокоєні питанням глобальної стабільності. Позиція Європейського Союзу щодо цього чітко сформульована як Європейським парламентом, так і Радою ЄС.
ЄС висловлює стурбованість щодо ситуації з правами людини в Китаї, загроз на адресу Тайваню та низки інших дестабілізуючих кроків. Подальший розвиток подій передбачити складно. Ми сподіваємось, що китайське керівництво діятиме відповідально та зважено і не стане джерелом нової глобальної напруженості. Саме на це ми розраховуємо.